На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Злочини проти миру: порушення законв та звичаїв вйни, мжнародно-правове визначення найманства та вербування, насильницьк дї, геноциду, екоциду як загроз безпеки людства та мжнародного правопорядку при мжнародних збройних воєнних конфлктах.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 27.06.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


19
Міністерство освіти та науки України
Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили
Юридичний факультет
Кафедра історії та теорії держави і права
Реферат
з дисципліни:
«Кримінальне право України»
на тему:
«Загальна характеристика і види злочинів проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку»
Підготувала
студентка 352 групи
Шевченко С. О.
Перевірив
к. юр. наук, доцент
Сич В. О.
Миколаїв - 2008
Список умовних скорочень

КУ
Конституція України
КК
Кримінальний кодекс
ВРУ
Верховна Рада України
НПС
навколишнє природне середовище
Зміст

Вступ
І Поняття та загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
ІІ Деякі злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
2.1 Порушення законів та звичаїв війни
2.2 Найманство: загальна характеристика злочину, передбаченого ст. 447 КК України та міжнародно-правове визначення
2.3 Екоцид. Порівняльний аналіз екоциду за нормами міжнародного кримінального права та Кримінального кодексу України
Висновок
Список використаних джерел
Вступ

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку вперше в історії національного кримінального права виділено КК України 2001 року в окремий розділ. Це ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, оскільки вони підривають основи міжнародної безпеки, шкодять міждержавним відносинам і здатні знищити людство.
До вивчення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку з позиції кримінального права в різний час звертались такі науковці, як: С. Аль-Захарна, М. Андрюхін, І. Блищенко, О. Бантишев, Є. Ляхов, І. Лукашук, А. Маєвська, П. Михайленко, В. Панов, В. Попович, П. Ромашкін, І. Карпець, Б. Утєвський та інші.
Метою даної роботи є аналіз злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Завдання:
1. зробити загальну характеристику зазначених злочинів;
2. детальний аналіз таких злочинів як найманство, порушення законів та звичаїв війни та екоцид;
3. порівняльний аналіз норм кримінального закону України з нормами міжнародного кримінального права щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
І Поняття та загальна характеристика злочинів проти миру,
безпеки людства та міжнародного правопорядку

Специфіка цих злочинів полягає в тому, що вони безпосередньо пов'язані із сучасним міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Вироблені багаторічними зусиллями всієї прогресивної спільноти, міжнародні кримінально-правові норми встановили підстави й умови відповідальності за найнебезпечніші групи злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, незалежно від того, чи є конкретне діяння порушенням внутрішнього законодавства країни, в якій вчинено злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду чи судів інших держав.
Тож правильна кваліфікація злочинів і з'ясування змісту відповідних статей розділу ХХ Особливої частини КК передбачають звернення до відповідних міжнародних актів. До них, зокрема, належать: Статут Міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945р., яким передбачено злочини проти миру (планування, підготовка, розв'язування чи ведення агресивної війни), проти людяності (жорстоке поводження з цивільним населенням, геноцид), воєнні злочини (порушення законів і звичаїв війни); Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. про поводження з військовополоненими, про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях, про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали аварії на кораблі, із складу збройних сил на морі, про захист цивільного населення під час війни; Додаткові протоколи до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. (Протокол І щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 10 червня 1977 р. і Протокол ІІ стосовно захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру від 10 червня 1977 р.); статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії і Руанді; Римський статут Міжнародного кримінального суду та численні конвенції та резолюції ООН. Починаючи з 1947 року, Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства.
Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку - це суспільно небезпечні діяння, що спричиняють істотну шкоду миру, безпеці людства та міжнародному правопорядку чи загрожують спричиненням такої шкоди й відповідальність за які передбачена міжнародно-правовими актами та розділом ХХ Особливої частини КК України.
Родовий об'єкт цих злочинів передбачає три окремі об'єкти:
1) мир - це становище (ситуація), що характеризується відсутністю ворожнечі, відкритих політичних суперечок між державами, війни та воєнних (збройних) конфліктів;
2) безпека людства - стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населення земної кулі тощо.
3) міжнародний правопорядок - це встановлений міжнародно-правовими нормами порядок, який забезпечує мирне співіснування народів, плідне міждержавне співробітництво та безпеку людства у планетарних масштабах.
Безпосередні об'єкти аналізованих злочинів загалом збігаються з родовими. Водночас, вони можуть мати комплексний характер (наприклад, при вчиненні найманства шкода заподіюється як миру, так і міжнародному правопорядку) чи підкреслювати специфіку суспільних відносин, яким спричиняється шкода в конкретній ситуації (наприклад, безпосереднім об'єктом піратства є безпека міжнародного судноплавства). Додатковими необхідними або факультативними безпосередніми об'єктами злочинів, які ми розглядаємо, можуть бути: життя, здоров'я, честь і гідність особи, її права та свободи, довкілля, власність, інші блага.
Оцінка деяких із розглядуваних злочинів неможлива без встановлення їхнього предмета, яким можуть бути:
- види зброї масового знищення, заборонені до застосування міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (хімічна, біологічна, ядерна);
- рослинний або тваринний світ, атмосфера, водні ресурси;
- службові чи житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист.
Спеціальні потерпілі в злочинах, передбачених розділом ХХ Особливої частини КК України: військовополонений або представник цивільного населення, члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, представник іноземної держави чи інша особа, що має міжнародний захист, члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна та деякі інші.
З об'єктивної сторони більшість злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією складу. Тільки три з них (діяння, передбачені статтями 438, 439 і 446) - це злочини з матеріальними складами. Посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443) є злочином з усіченим складом, а тому вважається закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків.
Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони деяких із цих злочинів - засоби (наприклад, засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, - ст. 438) або способи (наприклад, насильство - ст. 446) вчинення злочину.
Суб'єкт аналізованих злочинів - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16 років). Відповідальність за злочин, передбачений ст. 443 КК, настає з 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона всіх злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризується прямим умислом. У злочинах, передбачених статтями 436, 442-444, 446, 447 КК, обов'язковою ознакою є мета (наприклад, мета розповсюдити матеріали із закликами до агресивної війни чи до розв'язування воєнного конфлікту - ст. 436; мета одержати матеріальну винагороду чи іншу особисту вигоду - ст. 446) тощо.
Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 5 ст. 49 і ч. 6 ст. 80 КК, давність притягнення особи до кримінальної відповідальності чи давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується в разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених статтями 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК.
Усі злочини, передбачені розділом ХХ Особливої частини КК, виходячи з їхніх безпосередніх об'єктів, можна поділити на такі групи:
1) злочини проти миру (пропаганда війни; планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни; найманство);
2) злочини проти безпеки людства (застосування зброї масового знищення; розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення; екоцид; геноцид);
3) злочини проти міжнародного правопорядку (порушення законів та звичаїв війни; посягання на життя представника іноземної держави; злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист; незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; піратство). [5, с. 580-582]
Слід відмітити, що ця класифікація має дещо умовний характер, адже міжнародний правопорядок є найбільш широким поняттям, що охоплює і порядок, встановлений з метою забезпечення миру на планеті, і порядок, встановлений для забезпечення безпеки людства.
ІІ Деякі злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного
правопорядку

2.1 Порушення законів та звичаїв війни

Питанням наукового тлумачення статті 438 Кримінального кодексу України, яка визначає такий злочин, як порушення законів та звичаїв війни, займались такі вчені, як П. Матишевський, С. Яценко, С. Харитонов, М. Панов. [2, с. 85-86]
Об'єктивна сторона даного злочину може бути виражена у одній із наступних форм: жорстоке поводження з військовополоненими; жорстоке поводження з цивільним населенням; вигнання цивільного населення для примусових робіт; розграбування національних цінностей на окупованій території; застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; інші порушення законів та звичаїв війни, встановлені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; а також віддання наказу про вчинення таких дій.
Під жорстоким поводженням розуміється фактичне заподіяння фізичних страждань - позбавлення їжі та води, побиття, позбавлення медичної допомоги, вигнання з житла. Це може бути зроблено як шляхом дій (катування, нанесення побоїв), так і шляхом бездіяльності (позбавлення харчування, одягу).
У останньому проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства наведено вичерпний перелік серйозних порушень Женевських конвенцій 1949 року, кожне з яких є воєнним злочином. До них належать: «Діяння, вчинені на порушення міжнародного гуманітарного права: умисне вбивство, катування, примус військовополоненого або цивільної особи служити у збройних силах ворожої держави» та деякі інші.
Як ми бачимо, у проекті Кодексу при перерахуванні можливих форм вчинення воєнних злочинів взагалі не вживається термін «жорстоке поводження». Однак у цьому Кодексі міститься пряме посилання на те, що вчинення названих вище діянь тільки тоді є вказаним злочином, коли «воно відбувається систематично або у великих масштабах».
Взагалі, якщо у міжнародних документах і вживається термін «жорстоке поводження», то, очевидно, у вужчому змісті, ніж у законодавстві України. Так, у ст. 3 Женевської конвенції «Про захист жертв війни» 1949 року «жорстоким поводженням» названа одна лише форма вчинення діянь, заборонених щодо військовополонених і цивільного населення, поряд у зазначеній нормі вказані й інші - «катування, каліцтва, будь-які інші види вбивства; взяття заручників». Термін «жорстоке поводження» з військовополоненими і цивільним населенням у законодавстві України використовується без посилання на систематичність або великий масштаб вчинення подібних дій. У зв'язку з чим, відповідно до закону, здійснення навіть одиничного акту жорстокого поводження, що заподіює страждання хоча б одній особі з числа військовополонених або цивільного населення, може бути кваліфіковано за аналізованою статтею КК України.
Деякі вчені, зокрема, Геріханов І. називає ці норми відсильними, отже, щоб визначити їх зміст, необхідно враховувати положення відповідних міжнародних актів. Жорстоке поводження з військовополоненими припускає вчинення діянь, які полягають в умисному вбивстві, катуваннях або нелюдському поводженні, включаючи біологічні експерименти, позбавленні прав на неупереджене та нормальне судочинство.
Історії відомо багато випадків жорстокого поводження з військовополоненими, такі випадки набули масового характеру в період Другої світової війни.
Під жорстоким поводженням з цивільним населенням слід розуміти, так звані, «серйозні порушення» Женевської конвенції «Про захист цивільного населення» 1949 р. Ці порушення практично збігаються з актами жорстокого поводження з військовополоненими і полягають у застосуванні катувань, вбивствах, взятті заручників.
Відповідно до законодавства України вигнання цивільного населення вважається самостійною формою порушення законів та звичаїв війни, що полягає у насильницькому переміщенні усього або частини цивільного населення в межах окупованої території чи за її межі. В. Миронова вважає виділення одного з порушень правил поводження з цивільним населенням окупованої території в окрему форму недоцільним, оскільки це не виправдовується ні складністю характеристики цієї форми, ні підвищеною суспільною небезпекою і це діяння має бути визначено як одна із форм жорстокого поводження з цивільним населенням. [8, с. 85]
Найбільш місткою формою вчинення злочину, передбаченого ст. 438 КК України є застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів і звичаїв війни, встановлені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, - ті порушення, що передбачені тільки конвенційними нормами, які стали частиною національного правового порядку відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КУ. Додатковий протокол І до Женевських конвенцій 1949 р. містить спеціальний розділ «Методи і засоби ведення війни». Однак сформульовані у ньому норми мають загальний характер і, як правило, у них підтверджуються вже діючі принципи і норми.
Незважаючи на те, що сучасне міжнародне право обмежує сторони у застосуванні засобів, необхідних для досягнення воєнних цілей, його норми все ж таки значною мірою відстають від прогресу в галузі озброєнь. Це обумовлює необхідність постійного удосконалення і міжнародного, і внутрішньодержавного законодавства з даної проблеми. Під засобами ведення воєнних дій варто розуміти зброю і військову техніку, застосовувані збройними силами воюючих сторін для знищення живої сили і матеріальних засобів супротивника, придушення його сил і здатності до опору. Під методами воєнних дій слід розуміти порядок, способи і прийоми використання засобів ведення війни для знищення живої сили, матеріальних засобів супротивника, придушення його сили і здатності до опору.
Згідно зі ст. 35 Додаткового протоколу І до Женевської конвенції 1949 р. діє те ж обмеження, що й стосовно засобів, тобто, забороняється застосовувати методи ведення воєнних дій, здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, а також ті, які мають своєю метою заподіяти або заподіюють велику, довгострокову і серйозну шкоду природному середовищу. [8, с. 86]
2.2 Найманство: загальна характеристика злочину, передбаченого
ст. 447 КК України та міжнародно-правове визначення

Актуальною проблемою нині є найманство, яке може розглядатися як небезпечне явище, тісно пов'язане з міжнародною терористичною та екстремістською діяльністю й іншими видами тяжких злочинів. Воно - реальна загроза світовому співтовариству.
Слід зазначити, що феномен найманства існує вже багато століть. Найдавніші свідчення про використання найманців належать до часів панування Псам етика І (663-603 р. до н. е.), коли Єгипет, виснажений нескінченними війнами і спустошливими набігами асірійців та нубійців, більше не міг мати численну армію, необхідну для оборони і підтримання своєї ролі в Азії. Найману працю також мала купецька республіка Карфаген.
Розквіт найманства як військового ремесла відносять до Середніх віків. На думку вчених, у XIV ст. формується перший тип найманства, умовно - нижчий. Основною його ознакою було збереження військом феодально-лицарської структури за наявності безстрокового найму. Першим варіантом цього типу є кондотьєрський - невеликі, переважно кінні загони, цілком забезпечувані кондотьєром, наймалися до держав, які мали потребу у військах.
Більш вигідним для наймача варіантом був так званий капітанський. Воєначальник-капітан міг призначатися прямо королем і дещо ним контролюватися. Такий тип найманства часто не відповідав інтересам централізованої держави. У цей період з'являється новий, «вищий» тип найманства, який характеризується наявністю побудованого на нових структурних засадах війська. Його основними ознаками були масовий характер та більший зв'язок з державою.
Німецьке найманство вищого типу проіснувало більше 150 років у силу постійного попиту і наявності надлишкової пропозиції. У XVII-XVIII ст. після остаточної перемоги абсолютизму і завершення утворення національних держав у Західній Європі виникла необхідність переходу до постійних національних найманих армій. Вони, власне кажучи, вже були регулярними, але комплектувалися, як і раніше, за наймом шляхом вербування.
Як бачимо, історичні факти свідчать про те, що у різні епохи в арміях різних держав служили іноземці. Однак, важливо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.