На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Власнсть право власност. Статика динамка у вдносинах власност. Речов зобов'язальн вдносини з приводу власност. Право власност в об'єктивному та суб'єктивному розумнн. Суб'єкти об'єкти права власност. Змст права власност.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 15.04.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


14
Реферат на тему:
«ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ВЛАСНОСТІ»
Вступ.

Власність традиційно розуміється головним регулятором еконо-мічних відносин. Цим обумовлюється не тільки її сприймання, з од-ного боку, як економічної категорії, а, з іншого, - як центрального утворення в праві Показовим при цьому є висловлювання Д. І.Мейера, що право власності є першо-рядним, таким, що панує над усіма іншими майновими правами. Див.: Мейер Д. И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 1997. - Ч. 1. - С. 76.
, а й взаємопов'язаність та навіть ототожненість та-ких її проявів. Звичайно власність пов'язується з такими категоріями, як «майно» та «право». Багато уваги приділяється стану привласненості, який, за загальним розумінням, є суттєвою характеристикою власності та передумовою розгляду таких парних понять, як «стати-ка» - «динаміка» та «речове» - «зобов'язальне».
Останнім часом поширене уявлення про власність як природне право людини. Взагалі закріплення певних явищ у праві можливе ли-ше з розумінням природи людини у всіх її виявах, з проникненням у потреби людини, її здібності і прагнення Шершенєвич Г. Ф. Общая теория права- М., 1910. -Т. 1. - С. 25.. Саме тому основою для ви-раження закріплення і реалізації прав і свобод людини виступає при-ватна власність, визначення особи як власника, бо тільки це і є підста-вою для її визнання приватною особою Шевченко Я. М. Питання права власності (коментар до Конституції України) / Ко-дифікація приватного (цивільного) права України. Київ: Український центр правничих студій. - 2000. -С. 171, 172.
.
Беззастережною характеристикою власності, без якої не обійдеть-ся жодне її дослідження і більшість наукових дефініцій, є сприйман-ня майна своїм. Це передусім і є тим водорозділом, яким розмежо-вується «моє» та «чуже» і, як наслідок - засіб з'ясування стану присвоєності власності.
Звичайно, ставлення особи до речі як до своєї можливо лише у то-му разі, коли інші особи ставляться до цієї речі як до чужої. Фактичне панування над річчю лише певної особи може бути тільки при усу-ненні від такого панування інших осіб, які відповідно ставляться до цього і визнають та відчувають себе сторонніми по відношенню до цієї речі.
Отже, ставлення до речі як до своєї має насамперед суб'єктивний характер, якого зовсім не достатньо для ствердження про існування права власності. Об'єктивно воно повинно бути поєднане із можли-вістю здійснення власником певних можливостей щодо свого майна, які йменують повноваженнями власника.
Власність і право власності

Привласнення є економічним поняттям: брати участь в обігу без попереднього привласнення майна неможливо, бо інакше не може йтися про його відчуження. Останнє можливе лише за умов наявності права у відчужувача. І це право є правом власності. Таким чином, стан приналежності, привласненості є виразом фактичних відносин, що породжують відносини правові. Для цього необхідні дві умови: ставлення до речі як до своєї і знаходження її у суб'єкта привласнен-ня - володіння нею.
Стосовно володіння слід зазначити, що воно не тотожне присвоєн-ню, бо є передумовою присвоєння і водночас виступає його результа-том. Справді, перше ніж присвоїти річ, необхідно нею володіти, тоб-то мати у себе. Не є взаємовиключним також висновок, що при-своєння речі особою призводить до володіння нею, породжуючи останнє. Ці одномоментні аспекти, будучи протилежними за своєю сутністю, характеризують причинно-наслідковий зв'язок відносин присвоєння.
Відомо, що про присвоєність матеріальних благ може йтися як у виробництві, так і у споживанні; як при їх розподілі, так і при обміні. Виходячи з наведеного про взаємозв'язок володіння та присвоєності, а також про широку сферу існування присвоєності, слід дійти виснов-ку, що відносини власності повинні розглядатись і регулюватись як правом власності, так й іншими інституціями в економіці і в праві (зокрема, договірним правом). Звідси власність виступає економіко-правовим явищем, у якому правова форма нерозривно злита з еконо-мічним змістом.
Оскільки власність фігурує як в правовому, так і у економічному полі, то й її функції є пов'язаними між собою.
Насамперед, економічна функція власності полягає у наданні можливості для її використання у виробництві і взагалі у підприєм-ницькій діяльності.
Характеристика підприємницької діяльності як самостійної діяль-ності, що пов'язується з ризиками і очікуванням прибутків, які утво-рюються на етапі реалізації її результатів (виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг), обумовлює її здійснення через від-чуття власником себе стосовно свого майна якомога максимально розкріпачуваним. Тільки це надасть йому достатньої економічної свободи, можливості втілення своїх намірів щодо використання своєї власності. У свою чергу, це стає можливим лише за умов, коли влас-ник впевнений, що майно його і що це забезпечується відповідними економічними і правовими механізмами. Соціальна функція власності обумовлена зв'язками у соціумі стосовно власності. Оскільки наголоси економічної функції влас-ності суттєвим чином зміщені до процесу обігу, то вже це й обумов-лює існуючі паралельно соціальні функції власності через стосунки осіб, їх взаємооцінки, які формуються при цьому, набуття значущості в соціумі тощо. Отже, власник сприймається як елемент соціальної інфраструктури і його права не можуть існувати самі по собі без со-ціального наповнення. Це, в свою чергу, є підґрунтям ствердження про відносини, епіцентром яких є власник, тобто того, між ким вони виникають, стосовно чого і який їх зміст.
Статика і динаміка у відносинах власності. Часто цивільні права уявляються через відносини статики та динаміки, де власність демон-струє статичність, а зобов'язання - динамічність. Такий погляд безпо-середньо пов'язаний з попереднім розсудом про привласненість і обіг. Проте як економічний аспект власності, так і її правове наповнення навряд чи підтверджують такий висновок. По-перше, якщо динаміка пов'язана з обігом, то тоді ми мусимо визнати, що у «спокійному» ста-ні статики виявити не можна. По-друге, статичність власності призво-дить до виснаження з неї можливості її руху, майже усунення напов-нення її цією можливістю і набуття такої лише з втягненням її в обіг через вчинення правочинів. Тоді й правомочність розпоряджання власністю є не діючою для права власності як права статичного, «за-мороженою» до виникнення інших, динамічних відносин, де вона й реалізується. В такому разі межа статики-динаміки у праві власності й повинна пролягати саме у розпоряджанні, а відсіль - нелогічність ствердження про статику власності або про виключення з поняття про неї правомочності на розпоряджання як відбиток динаміки.
Існувало філософсько-правове обгрунтування й діаметрально ін-шої позиції щодо власності, яка пов'язувалася виключно з обігом, (з укладенням договорів) та через мінімізацію зв'язків приводила до зведення понять власності і договору Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М., 1990. - С. 94, 99, 128-129 та ін.
. У такому розумінні власності акценти практично зміщуються до універсації договору, яким фак-тично поглинається право власності.
З цього приводу слід зазначити на невиправданість відмови від усталених класифікацій, які покликані виконувати свої функції. Власність, як й інші правові категорії, демонструє зіткнення двох бо-ків - статичного і динамічного, що не можуть штучно відриватись один від другого.
Речові і зобов'язальні відносини з приводу власності. Розуміння статичності та динамічності права власності безпосередньо пов'язане і з іншою проблемою власності й інших цивільних прав - їх поділом на речові та зобов'язальні. Ця проблема стикається з головною посилкою про непохитне уявлення про суворе їх розмежування з відне-сенням будь-якого права або до речового, або до зобов'язального і неможливості для прав бути одночасно і тим, і іншим. Проте все біль-ше є підстав для пом'якшення такого «водорозділу», стосовно чого ще здавна висловлювалося припущення про те, що речові права мо-жуть з часом замінитися правами на дії. У подальшому це знайшло свій прояв у конструюванні правового режиму так званих безтілес-них речей, відомих ще давньоримському праву, виникненню «прав на права». У цьому також спостерігається коливання пріоритетів від ре-чового до зобов'язального права.
Пропозиції вважати неприйнятним суворе розмежування прав ви-ключно на речові та зобов'язальні пов'язані з існуванням прав, які не можна безумовно віднести тільки до тих або до інших. Це насамперед корпоративні права Ефимова Л. Г. О соотношении вещньїх и обязательственньїх прав // Государство и право. - 1998. - № 10. - С. 39.
1
. Прикладом можуть слугувати й речові догово-ри, що не укладаються у межі зобов'язальних правовідносин і розгля-даються як один із випадків проникання речових елементів у зобов'я-зальні правовідносини Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положення. - М.: Статут, 1977- С. 225,227.
.У зв'язку з цим було визначено процес збли-ження речових і зобов'язальних прав, що взаємопроникають. Причо-му елементи правового режиму зобов'язальних правовідносин вклю-чаються у речові не рідше, ніж зобов'язальні проникають у речові.
Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні

Відносини власності закріплюються у нормах права, сукупність яких є правом власності в об'єктивному розумінні. Цими нормами регулюються порядок набуття права власності, його здійснення через повноваження по володінню, користуванню та розпоряджанню, а також по припиненню та захисту. Зазначені норми складають право-вий інститут, щодо якого існують наступні точки зору: право власно-сті є інститутом цивільного права; воно є комплексним інститу-том, більшість норм якого становлять норми цивільного права, але до складу цього правового інституту входять і норми інших галузей права, що регулюють та захищають приналежність матеріальних благ конкретним особам - конституційного, кримінального, фінансового, адміністративного та ін.
Якщо виходити з того, що будь-яке право припускає правові механіз-ми, які дозволяють суб'єкту належним чином його здійснити і у випадку порушення захистити, то для цього потрібно буде встановлення нормального режиму користування особою своїм правом, надання їй тих благ, якими вона наділена як носій суб'єктивного права. Тому останнім часом вважається, що право власності в об'єктивному розумінні є ком-плексним інститутом права, що складається у своїй більшості із норм цивільного права, а також інших галузей права.
Право власності в суб'єктивному розумінні, тобто як суб'єктив-не право, містить у своєму складі право на власні дії, право вимоги від інших та право захисту. їх питома вага і значення при здійсненні суб'єктивного права власності неоднакові.
Правомочність захисту звичайно виникає у власника при будь-яких порушеннях його права, що властиве захисту будь-якого суб'єк-тивного права. Неактивною (або невизначальною) для власника є й вимога до інших стосовно свого права, оскільки власник у конкрет-них правовідносинах з визначеними особами не перебуває, а право власності у суб'єктивному розумінні є абсолютним правом і полягає у покладенні на всіх інших (стосовно власника) осіб обов'язку не втручатись у здійснення власником належних йому правомочностей. У цій особливості права власності полягає його основна відмінність від зобов'язальних прав (при їх порівнянні у суб'єктивному розумін-ні), для яких адресована кредитором боржнику вимога здійснення відповідних дій або утримання від них є визначальною.
Отже, значущим для власника є право на власні дії, яке характери-зується як:
- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює свої повноваження своєю владою, без посередників, не тільки неза-лежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;
- виключне панування особи над річчю. Якщо власник своєю вла-дою здійснює повноваження, надані йому його правом, то це обумов-лює усунення втручання інших осіб, на яких покладено пасивний об-ов'язок утримання від здійснення подібних дій;
- абсолютність влади надається власнику покладанням обов'яз-ку пасивного утримання всіх інших осіб від здійснення дій щодо речі, яка належить власникові. Право власності визнається настільки абсо-лютним, що виконання цього обов'язку пасивного утримання само по собі достатньо, щоб інтереси власника юридично були задоволені.
Крім зазначених рис, що характеризують право власності як право на власні дії, воно ще характеризується додатково такими рисами:
- право власності легко пристосовується. Так, обсяг правомочностей власника може видозмінюватися у зв'язку з різними обставина-ми - з встановленням певних обмежень законодавчими актами або за домовленістю між власником та суб'єктом зобов'язальних право-відносин (наприклад, при придбанні майна, зданого в оренду, відпо-відний договір оренди, що зберігає силу для нового власника). При відпаданні цих обмежень, право власності поновлюється у повному обсязі;
- панування власника над річчю носить правовий характер, тобто не пов'язане неодмінно з фактичним володінням нею. Річ залишаєть-ся у власності навіть у тому разі, коли вона викрадена, загублена то-що. Давні римляни характеризували цю особливість права власності як панування, удержуване одним наміром;
- право власності, без сумніву, є найбільш широким з усіх майно-вих прав. Цей висновок випливає з того, що всі майнові права нада-ють управомоченій особі можливість користуватися річчю в одному чи в декількох відношеннях (наймач - володіти та користуватися, зберігач - володіти, заставодержатель - розпоряджатися у визначених випадках та порядку). Право власності надає власнику самий широ-кий спектр повноважень по володінню, користуванню та розпоряд-жанню та ін.
Таким чином, право власності у суб'єктивному розумінні є суб'єк-тивним цивільним правом, дозволом для особи діяти своєю владою та у своєму інтересі стосовно свого майна з додержанням певних меж, встановлених законом. Існують багато визначень права власності. У ст. 316 ЦК наведене одне з них, згідно з яким правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі іншої особи.
У науковій літературі право власності характеризується, виходячи з різних його аспектів:
а) з прав самого власника, коли наголос передусім робиться на правах, що надаються власнику майна - пануванні (влади) особи над річчю і праві власника усувати будь-який вплив на свою річ Див.: Цивільне право України: Підруч. Академічний курс. У 2-х т. - Т.1. Загальна частина / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 - С. 274; Со-ловьев А. Н. Право собственности профессиональньїх союзов. - Харьков.: ИД «Райдер», 2003.-С. ЗОтаін.
;
б) з обов'язків всіх інших осіб (невласників) стосовно власника, що зводяться до терпіння кожного сприймати будь-які впливи на річ з боку власника, які тільки йому заманеться робити (у певних межах дій останнього), а також до загального обов'язку - стримуватись від зазіхань на чужу річ;
в) з поєдання прав і обов'язків власника щодо свого майна,
г) з характеристики самої сутності (надання характерних рис) права власності, наприклад, його розуміння як права виключного, незалежного від інших осіб, вічного і такого, що успадковується.
Таким чином, відносини власності характеризуються як відносини з приводу привласнення матеріальних благ певними суб'єктами, що виражається у володінні, користуванні та розпоряджанні суб'єктами цими благами, здійсненні щодо них інших дій, та пов'язане зі став-ленням до таких благ як до своїх. Зазначене про право власності до-зволяє зробити деякі висновки, традиційно визначивши його як різ-новид речових прав, як право на річ, тобто майнове право, що існує у майнових речових відносинах, які є абсолютними та безстроковими. («Право інтелектуальної власності», яке термінологічно схоже з пра-вом власності та широко застосовується у законодавстві, є іншою правовою інституцією та має відповідні характеристики, що суттєво відрізняють його від права власності).
Форми та види права власності В ЦК не врегульовуються так звані форми власності, які є економічною, а не правовою категорією, внаслідок чого не може йтися про систему права власності, що скла-дається з таких його форм, як приватна, колективна, державна та ко-мунальна. Такий поділ є неприпустимим тому, що не існує їх окремих правових режимів, адже Конституцією визначається рівність усіх суб'єктів права власності. Однак це не виключає існування специфіки в набутті, здійсненні та припиненні тими чи іншими суб'єктами права власності на те чи інше майно.
При загальній неприйнятності вживання в законодавчих та науко-вих конструкціях терміна «форми права власності», окремого наголо-су потребує спростування доцільності збереження права колективної власності як невизначеного і суперечливого поняття, яке не містить властивого суб'єктивному цивільному праву суб'єктного складу, бо до суб'єктів права не можна віднести колектив як сукупність осіб (а не єдину особу), як це вірно відмічається рядом правників Шевченко Я. М. Власник і власність у системі ринкових відносин в Україні / Тран-сформування відносин власності - основа розвитку підприємництва в Україні // Право України. - 1997. - № 2. - С. 8-Ю. Протилежної точки зору додержуються Г. В. Прон-ська, В. І. Семчик (Див.: Пронська Г. В.).
Нормативно-правове регулювання власності ускладнюється вве-денням до законодавства України норм про право довірчої власності та відсутністю її визначення. У ч. 2 ст. 316 ЦК лише позначається, що право довірчої власногсті є особливим видом права власності, без по-яснень того, в чому ж полягає така особливість. Тим більше, що ко-нструкція довірчої власності є чужою для права України, запозиче-ною з англо-американського права, в якому воно досконало розроб-лене і є визначальним для численних правових конструкцій - патро-нату, юридичних осіб (установ, фондів), майнових відносин подруж-жя тощо. Введення ж права довірчої власності до законодавства України руйнує загальні засади правового регулювання права влас-ності як єдиного, монолітного, абсолютного права, якому притаманні вищезгадані його характеристики, і привносить концепцію розщепленої власності. Згідно з останньою, на один і той самий об'єкт (майно) існує два права власності - номінального власника (засновника до-вірчої власності) і довірчого власника - особи, яка управляє майном засновника на його користь або на користь іншого вигодонабувача. Зобов'язальні відносини з приводу здійснення правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню майном власника ін-шою особою від свого імені та в інтересах власника регулюються гл. 70 ЦК. Однак ч. 2 ст. 1029 ЦК передбачається, що договір управ-ління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.
Внаслідок цього виникає нетипова для українського права кон-струкція, якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і ре-чові відносини. Проте є прибічники довірчої власності2, є проміжна позиція, якою припускається існування такої власності3, і є її против-ники4.
Суб'єкти права власності

Статтею 318 ЦК як суб'єкти права власності називаються Україн-ський народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦК, а саме - фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, те-риторіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Таким чином, суб'єктами права власності є суб'єкти приватного права (приватні фізичні та юридичні особи) і суб'єкти публічного права, які узвича-єно поділяються на публічно-правові утворення (держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави) та юридичні особи публічного права (державні підприємства, казенні підприємства, дер-жавні установи, комунальні підприємства, комунальні установи). Крім того, таким суб'єктом є Український народ.
Приватні особи як власники. ЦК визнає власниками всіх приват-них осіб - як фізичних, так і юридичних. І якщо стосовно фізичних осіб як власників свого майна практично не виникає суперечностей, то щодо юридичних осіб відтепер існує правило, що всі юридичні особи приватного права, передбачені як такі ЦК, є власниками. При цьому необхідно враховувати, що юридичні особи є такими ж влас-никами, як і фізичні без поділу на суб'єктів права приватної і колек-тивної власності.
Суб'єкти публічного права як власники. Український народ є по-няттям, зміст якого не визначено. Він являє собою певну спільність, яка виступає як єдине ціле, хоча складається з окремих осіб та їхніх угрупувань. Для нього характерна висока міра узагальнення. Суб'єктом права власності є держава Україна, яку не слід змішу-вати з окремими державними органами - Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України тощо. Останні згідно зі своєю компе-тенцією здійснюють ті чи інші повноваження держави як власника, але самі вони суб'єктами права власності не є. Суперечливою визначена в ЦК участь у відносинах власності Ав-тономної Республіки Крим. З одного боку, відсилочна норма ст. 318 ЦК вимагає застосування ст. 2 ЦК, внаслідок чого виходить, що АРК слід вважати суб'єктом права власності. Однак такий висновок є хибним і не відповідає ані Конституції, ані логіці самого законодавця, яким у главі 23 ЦК, де міститься регулювання права власності Укра-їнського народу, права приватної, державної та комунальної власно-сті (статті 324-327 ЦК), окремо право АРК не врегульовується. Проте якщо АРК була б суб'єктом права власності, то слід було позначити на відмінності її правового становища як власника в порівнянні з пра-вом таких власників, як держава та територіальні громади.
Територіальні громади, якими згідно з Конституцією є громади сіл, селищ, міст, районів у містах, також є власниками. Конституція не передбачає в якості суб'єктів права власності населення районів і областей, яке в будь-якому разі складається з зазначених вище видів громад.
Юридичні особи публічного права (державні, казенні, комунальні підприємства, державні та комунальні установи) проблематично ви-знавати власниками на закріплене за ними майно. З цього приводу між ЦК та ГК існують розбіжності суттєвого характеру, бо останній визначає інший правовий режим їх майна - право господарського ві-дання або оперативного управління. Тому зазначених осіб публічно-го права слід виключити з кола суб'єктів права власності.
Об'єкти права власності

У порівнянні з об'єктами цивільних прав взагалі (ст. 177 ЦК), об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, результати послуг тощо. Об'єктом права власності є майно, склад якого главою 23 ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.
ЦК передбачається можливість обмежень видів майна, яке не мо-же перебувати у власності. При цьому слід враховувати, по-перше, що ці обмеження встановлюються не для всіх суб'єктів права власно-сті, а тільки для фізичних та юридичних осіб. По-друге, такі обмежен-ня можуть встановлюватися лише законом, а не підзаконними норма-тивно-правовими актами. За загальним правилом, склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності приватних фізичних та юридичних осіб, не є обмежени-ми. Можливість таких обмежень стосується лише розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичних та юридичних осіб.
Поняття майна не ототожнюється з товаром, хоча до об'єктів пра-ва власності, за загальним правилом, відносять все, що є товаром. Так, ще дореволюційними вченими розуміння речей як об'єктів права власності пов'язувалося або з результатами людської праці, або з по-няттям товару, котрим є матеріальні предмети торговельних угод, на відміну від інших об'єктів, особливо цінних паперів Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права. М.: Спарк, 1994. - С. 167.
.
З цього існують винятки, що стосуються права власності на такі об'єкти, які не знаходяться в обігу і не можуть бути товаром - наприклад, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. З іншого боку, товаром може стати те, що сумнівно відносити до права власно-сті - людський організм, який буває об'єктом донорства та транс-плантації. Ще давні римляни зазначали, що не може бути у власності і визнаватися річчю тіло вільної людини, тим більш, мертве тіло, а та-кож предмети недосяжні.
Взагалі майно розглядається як ширше за речі поняття, до складу якого входять як речі, так і права, а також акції й інші цінні папери. З іншого боку, розширюються рамки поняття самої речі включенням до нього безтілесних речей (а законодавець України прямо закріпив, що цінні папери є речами).
Проте майновий стан власника буде об'єктивним, якщо склад його майна визначати не тільки сукупністю речей, а й його активами (права-ми вимоги) і пасивами (борги)2. Дійсно, коли власник має певне майно, але у нього є й багато боргів, то справа лише у часі, коли кредитори звер-нуть стягнення на це майно, і він вже не буде його власником.
Характеристика об'єктів права власності тотожня характеристиці об'єктів цивільних правовідносин взагалі. Тут лише буде наведена специфіка регулювання окремих об'єктів права власності. Право власності на природні ресурси. Крім ЦК, право власності на природні ресурси регулюється законами «Про охорону навколиш-нього природного середовища», «Про тваринний світ» та ін. Скла-довими природних ресурсів є: територіальні та внутрішні морські во-ди; природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; атмосферне повітря; підземні води; по-верхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; лісові ресурси державного значення; природ-ні ресурси у межах територій та об'єктів природно-заповідного фон-ду загальнодержавного значення; дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, також інші об'єкти тваринного світу; корисні копалини та ін.
В ЦК більш детальному регулюванню в порівнянні з іншими при-родними ресурсами піддано право власності на землю (земельну ділянку), яке врегульовується окр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.