На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Суть значення окремого провадження та встановлення юридичних фактв. Класифкаця фактв, що мають юридичне значення. Порядок встановлення фактв, що мають юридичне значення.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Правоведение. Добавлен: 25.05.2006. Сдан: 2006. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


4
Розділ І. Суть і значення окремого провадження та встановлення юридичних фактів
Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство (jurisdictio conteutiose) відокремлювалося від безспірного, добровільного (jurisdictio voluntaria), було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.
Окреме провадження - це самостійний вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності оспорюваних фактів (ч.1 ст.234 Цивільного процесуального кодексу України).
Залежно від характеру вимоги, преданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження. Справи останнього типу у своїй основі мають правову вимогу - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розгляд суду Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.433. У них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин - юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина, з наявністю чи відсутністю яких закон пов”язує виникнення, зміну або припинення субґєктивних майнових і особистих немайнових правШтефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.433
. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однак у теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійним. Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право Фурса С.Я. Окреме провадження в цивільному прцесі України. - К., 1999. - С.27-42. Це необхідна можливість судового розгляду справ окремого провадження у законодавчому порядку.
Так, у ч.6 ст.235 ЦПК України передбачено, якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і розґяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже, наявність спору про право, характерного для справ позовного провадження, є перешкодою для розглядом судом справи в порядку окремого провадження. Проте ця умова не мала послідовного втілення, вона не є загальною для всіх справ окремого провадження, про що свідчить включення до його складу справ про надання неповнолітній особі цивільної дієздатності, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та інших (пункти 7-11 ч.2 ст.234 ЦПК України), які мають спірний характер. Тому положенню про відсутність спору про право цивільне у справах окремого провадження було протиставлено судження про наявність у цих справах спору про право або інтерес не конкретних осіб Зейдер Н.Б. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение// Учебные труды ВИЮН. ІХ. - М., 1967. - С.401. Однак прийняте у юридичній науці розуміння спору про право як розбіжність між особами, які припускаються суб”єктами матеріальних правовідносин із приводу їхніх прав і обов”язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення, виключає наявність спору без участі конкретних осіб.
У ч.6 ст.235 Цивільного процесуального кодексу України сказано: якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і розґяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Вказані процесуальні наслідки настають за таких умов:
За наявності спору про право цивільне у широкому розумінні, який відповідно до ст. 15 ЦПК виникає з цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин і вирішується у позовному порядку;
Якщо субґєктами такого спору є заінтересовані особи - субґєкти цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин, а не адміністративно-процесуальних чи нотаріально-процесуальних правовідносин;
Якщо спір про право підвідомчий суду. У разі непідвідомчості спору суду, останній повинен прийняти до свого розгляду справу про встановлення юридичного факту. Наприклад, він зобовґязаний розглянути справу про встановлення фактичних шлюбних відносин за наявності між заявником і заінтересованою особою спору про право на пенсію, непідвідомчого суду Штефан М.Й. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.435
.
Розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. У звґязку з цим виникає питання: чи буде спір про факти перешкодою для вирішення справи судом?
До сьогодні у літературі висловлюються різні думки відносно можливості розгляду в порядку окремого провадження спору про факт. По суті ці розбіжності зводяться до питання про те, чи не тотожні спір про факт і спір про право. Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.24
Дійсно, якщо спір про факт означає спір про право, то слід погодитися, що він не повґязаний з окремим провадженням. Однак якщо такий факт може виникнути безвідносно до правових наслідків факту, що встановлюється, то всі заперечення проти допустимості його розгляду в порядку окремого провадження знімаються. “Очевидний сам мо собі юридичний факт може викликати спір про володіння правом, обумовленим встановленням цього факту. І навпаки, факт, що викликає сумнів, може не породити жодного спору про право”, - вважають Н.І. Авдєєнко і М.А. Кабакова Див. «Гражданский процесс», «Юридическая литература», 1972, С.276.
Очевидно, слід підкреслити, що спір про факт не є простим сумнівом у його існуванні. Заінтересована особа тому і звертається до суду, що існування факту поряд з відсутністю документів чи їх недоброякісністю є неясним. Зовсім не очевидним є існування такого факту і для суду, що розглядає справу. У протилежному випадку не було б потреби звертатися до суду. Говорити, що при такій неясності в існуванні факту є спір, зрозуміло, не можна. Для спору про факт потрібні взаємовиключні твердження заінтересованих осіб про його існування чи правове значення. Саме такий спір слід мати на увазі при аналізі суті окремого провадження Це по-перше Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.25.
По-друге, важко уявити, щоб заінтересовані особи мали спір про наявність (чи відсутність) факту чи про його правове значення, не торкаючись при цьому прав, які його зумовлюють. Можна лише теоретично говорити, що спір про факт існує, так би мовити, у “чистому вигляді”. Однак факт, про встановлення якого подано заяву, заінтересованій особі потрібен не сам по собі, а для досягнення певного правового результату. Спір про факт у “чистому вигляді” міг би мати місце за умови, що вимога про його встановлення не ставить перед собою жодної мети. Але тоді слід говорити про юридично байдужий факт і, відповідно, розгляд такої справи в порядку окремого провадження взагалі виключається Жеруолис И. Сущность советского гражданского процесса. - Вильнюс, 1972. - С.186.
З іншого боку, деякі автори не розділяють таку думку. Наприклад, М.Й. Штефан вважає, що спір про факт не є перешкодою для розгляду справи судом, а ототожнення спору про факт і спору про право є неправомірним, бо це взаємоповґязані, але не тотожні явища Штефан М.Й. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.435
.
ЦПК України втсановлює заборону щодо вирішення справ окремого провадження лише у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт. Отже, у випадках виникнення спору про наявність чи відсутність факту суд розглядає справу по суті. Однак здійснити правильне розмежування спору про факт і спором про право складно. Судова практика вбачає звґязок між фактом, що підлягає встановленню, і спором про право, який призводить до залишення заяви без розгляду, якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде порушено питання про вирішення спору про право цивільне, підвідомчого судам, ябо якщо сам суд дійде висновку, що у даній справі встановлення факту повґязане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - №3; Практика судів України в цивільних справах. - Ч.2. - С.304. Наприклад, апеляційний суд м. Києва залишив заяву Б. Л.П. без розгляду, оскільки мав місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження Журнал «Адвокат» №9 / 2005. - С.61.
Відповідно до ст. ст. 3, 15 ЦПК України спір про право цивільне стає перешкодою для реалізації субґєктивних прав і виконання обовґязків, що виникають з цивільних, сімейних, трудових відносин, набуває процесуально-правового характеру з порушенням у суді справи позовного провадження і стає предметом його розгляду.
Справи окремого провадження виникають також унаслідок перешкод для реалізації субґєктивних прав у звґязку зі здійсненням органами державного управління діяльності, спрямованої на задоволення запитів і потреб громадян. На розгляд суду в одних випадках передається спір, який виник у процесі такої діяльності, в інших - тільки вимога про встановлення певної обставини, судове підтвердження наявності або

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м.КИЄВА

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2005 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого: М. О.Д.
Суддів: Л. А.О.
Г. В.П.
При секретарі: М. І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року в справі за заявою Б. Л. П., -- заінтересована особа: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заслухавши доповідь судді М. О.А., пояснення осіб, що з'явились, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, --
ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Дніпровського райсуду м. Києва від 20.05.2005 р. встановлено факт проживання однією сім'єю Б. Л. П. та Г. В. Л. з вересня 1998 р.
В апеляційній скарзі Дніпровська у м. Києві державна адміністрація, посилаючись на те, що до участі у справі не притягнутий онук спадкодавця, на недоведеність факту проживання Б. Л.П. однією сім'єю з Г. В.Л., просить про його скасування з направленням справи на новий розгляд.
Б. Л.П. свою заяву мотивувала тим, що з осені 1998 р. перебувала у фактичних шлюбних відносинах з Г. В.Л., який помер 03.10.2004 р. Вона вважає, що має право на спадщину на підставі ст. 1264 ЦК України, оскільки інших спадкоємців немає.
Судом першої інстанції встановлено, що Б. Л.П. з вересня 1998 року, проживала однією сім'єю з Г. В.Л. в квартирі №99 по пр.В., 28-а в м. Києві, доглядала за ним до смерті, брала участь у похоронах.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з наступним залишенням заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 235 ЩІК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подавати позов на загальних підставах.
У даному випадку Б. Л.П. звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з спадкодавцем Г. В.Л. для отримання спадщини в порядку ст. 1264 ЦК України.
В порядку окремого провадження, згідно ч. 1 ст. 234 ЦПК України, розглядають заяви на підтвердження чи відсутності неоспорюваного права.
Право Б. Л.П. на спадщину після померлого Г. В.Л. оспорюється Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, яка, зокрема, посилається на не притягнення до участі у справі онука спадкодавця, який є спадкоємцем.
Оскільки має місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, то рішення суду першої інстанції, яке є предметом оскарження, підлягає скасуванню, а заява Б. Л.П. -- залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. З0 , 307, 308, 310, 313, 314, 315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів --
УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.
Рішенння Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року скасувати, заяву Б. Л.П., заінтересована особа -- Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім'єю -- залишити без розгляду.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді:
відсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюцидіальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійснення субґєктивних прав другим з подружжя на розірвання й припинення шлюбу, спадкоємцями - на одержання спадкового майна, банком - на одержання або зняття заборгованості з особи, якій було надано позику Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей». - 2001. - С.416.
Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації - використати судовий порядок для захисту своїх субґєктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
Юридична суть процесу у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначається його належністю до окремого провадження. Все, що можна сказати про природу останнього і його відмінні риси, відноситься і до судового порядку розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У звґязку з тим, що юридичними фактами визнаються обставини, з якими закон повґязує виникнення, зміну чи припинення особистих чи майнових прав, часто всі оточуючі події поділяються на ті, що мають юридичне значення і юридично байдужі. Однак такий поділ є вищою мірою умовним, оскільки в реальному житті далеко не завжди вдається провести абсолютну і непорушну межу між двома групами фактів Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.9.
Очевидно, та чи інша обставина розцінюється як така, що має юридичне значення, лише з точки зору тих правових наслідків, які вона згідно з законом може викликати. І навпаки, та ж обставина виступає як юридично байдужа, якщо її розглядати у звґязку з тими правовими наслідками, для яких вона не має юридичного значення. Юридично значимий і юридично байдужий характер факту повинні визначатися конкретно по кожній окремо взятій справі. Зокрема, факти, про допустимість судового встановлення яких сказано у ст. 256 ЦПК України, наділені юридичною значимістю не завжди і не для кожної особи, а лише у визначеній ситуації.
Зміст статті 256 ЦПК України може бути правильно протлумачений з урахуванням статті 258 ЦПК України, згідно з якою у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, має бути вказано, з якою метою заявнику необхідно встановити даний факт. Аналогічна вимога випливає і з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року “Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”.
Мета встановлення факту - це ті наслідки, настання яких бажав би заявник. Вони можуть бути юридичними, але можуть бути і байдужими з точки зору права або ж суперечити йому. Визначити значення факту, про встановлення якого просить заявник, можна у звґязку з тією метою , для досягнення якої він звернувся до суду Фурса С. Окреме провадження в цивільному прцесі України. - К., 1999. - С.19.
Звідси можна зробити ряд висновків, що мають практичне значення для визначення компетенції суду у справах окремого провадження:
Не можна розглядати у якості юридично важливого факт, якщо просьбою про його встановлення заявник взагалі не ставить перед собою жодної мети;
Не можна визнати факт таким, що має юридичне значення в тих випадках, коли його встановлення спрямоване на досягнення неправового результату (наприклад, встановлення факту з генеалогічною чи науковою метою) Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.11. У протилежному випадку суди були б перевантажені справами про встановлення таких фактів;
Юридичним факт визнається за умови, якщо для досягнення поставленої заявником мети він має правоутворююче значення;
У переважній більшості випадків заінтересовані особи звертаються до суду за встановленням юридичних фактів з тим, щоби реалізувати конкретне субґєктивне право (на спадщину, пенсію тощо).
Юридичний інтерес особи може полягати не лише в реалізації конкретного субґєктивного права. Найчастіше неможливість здійснення того чи іншого субґєктивного права слугує безпосереднім приводом для звернення до суду у цій категорії справ. Але юридичний інтерес особи може полягати у визначенні свого правового становища в тих чи інших матеріальних правовідносинах. Саме субґєктивне право, реалізації якого прагне заявник шляхом судового встановлення юридичного факту, може бути ним здійснено лише шляхом встановлення його правового становища.
За наявності невизначеності у правовому становищі заінтересованій особі невідомо, чи може вона користуватися правами, які випливають з правового статусу (батька, чоловіка, сина), чи вправі вона вимагати належної поведінки від інших осіб, чи повинна вона виконати дії, які складають зміст відповідного зобовґязання. Все це створює у неї заінтересованість у тому, щоб її правове становище було визначене чітко і ясно. Саме правове становище залежить від фактів, що мають юридичне значення.
Тому слід сказати, що суд вправі встановлювати факти, що мають юридичне значення, не лише тоді, коли заінтересована особа прагне здійснити свої субґєктивні права, але і в тих випадках, коли мета її звернення в суд полягяє у визначенні її правового становища. Відповідно, в якості мети встановлення факту може бути як здійснення конкретного субґєктивного права, так і визначення правового становища особи: важливо лише, щоб між фактом, що встановлюється, з одного боку, і субґєктивним правом і охоронюваним законом інтересом - з іншого, існував звґязок, в силу якого сам факт набував юридичного значення Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей». - 2001. - С.425
.
Компетенція суду в окремому првадженні обмежена встановленням наявності (чи відсутності) юридичних і доказових фактів. Інакше кажучи, при розгляді цих справ неможна одночасно підтвердити наявність самого факту і прав заінтересованої особи, які витікають із даного факту.
В окремому провадженні не можуть вирішуватися спори про право. Тому в тих випадках, коли в окремому провадженні про встановлення юридичних фактів виникає спір про право, то окреме провадження повинне поступитися позовному.
Можна зробити невеличкий підсумок. Судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення як вид справ окремого провадження має свої особливості. Так, тут встановлюється виключна підвідомчість, специфічні правила підсудності, відсутні такі інститути позовного провадження, як зустрічний позов, треті особи, мирова угода тощо.
Рішення суду у справах даного виду не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообовґязковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються державними органами шляхом оформлення майнових чи особистих немайнових прав громадян, наприклад, видачею свідоцтва про право власності.
Таким чином, сутністю окремого провадження є те, що в ньому відсутній спір про право, обґєктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності - встановлення визначених юридичних фактів і станів з метою подальшого здійснення заінтересованими особами своїх субґєктивних прав, а також специфічна судова процедура.
Такими висновками завжди і обмежувалась характеристика окремого провадження, оскільки теоретики цивільного процесу не виходили за межі тлумачення законодавства у напрямку протиставлення окремого і позовного провадження.
На мою думку, формально-догматичний підхід є перешкодою для дійсної характеристики природи окремого провадження, а тому її дослідження має грунтуватися на інших науковотворчих засадах.
Юридична природа окремого провадження має досліджуватися в межах загальної проблеми права громадян на судовий захист, предметної характеристики правосуддя та його функцій. Тому визначення природи окремого провадження можливо з урахуванням того, якою мірою в ньому відображаються правосудні начала.
Межі судової юрисдикції не повинні розмиватися. Правосуддя у цивільних справах як форма реалізації судової влади має бути спрямоване на визначений соціальний обґєкт, яким виступають права і свободи особи. Захист прав і свобод громадян - основна функція судової влади. Правильна організація судового захисту передбачає чітке визначення критеріїв порушення прав, які підлягають судовому захисту і які потребують судового захисту і повинні бути предметом судового розгляду Див.: Урядовий курґєр, 2005. - №137-138, 25 липня. - С.8-9.
Під юрисдикцію цивільних судів, з урахуванням функції правосуддя, підпадають справи, повґязані з необхідністю визначення виду і обґєму субґєктивних прав і захисту у формі змагального судочинства. Правосуддя у цивільних справах повґязане завжди із розглядом спору про право. Тому видається проблематичним віднесення справ окремого провадження до судової юрисдикції взагалі. Спроби законодавця віднести справи окремого провадження до юрисдикції судів не відповідає предметній характеристиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду у цивільному процесі можуть бути лише цивільні справи у спорах у звґязку з захистом субґєктивних прав Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей», 2001. - С.415.
Діяльність суду щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльність покликана не лише встановлювати ті чи інші факти, але й на основі встановлених фактів вирішувати питання про право і його захист. Тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів. Це свідчить про те, що розгляд справ окремого провадження судом повґязаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” у випадках, якщо законодавець покладає на суд не властиву йому функцію встановлення тих чи інших обставин без вирішення спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого рішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суддю, який має особливий правовий статус субґєкта судової влади, і поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства Цивільне процесуальне право України / За ред. проф. В.В. Комарова. - Х., «Основа», 1992. - С.361.
Це дає підстави зробити висновок, що з точки зору юридичної природи окреме провадження виступає як унікальне явище у правовій регламентації встановлення фактів, що мають юридичне значення, судом і є сурогатом судового процесу, оскільки така діяльність суду за своїм змістом не має правосудного характеру.
Розділ ІІ. Класифікація фактів, що мають юридичне значення

У ст. 256 ЦПК України від 18 березня 2004 року закріплено, що суд розглядає справи про встановлення факту:
- родинних відносин між фізичними особами;
- перебування фізичної особи на утриманні;
- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню;
- реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
- проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу;
- належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті;
- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації актів цивільного стану факту народження;
- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Цей перелік не є вичерпним. Кодексом передбачається можливість встановлення також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Так, суд вправі встановити факт прийняття спадщини, факт володіння певним майном, факт праці. Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановлення факту праці громадянина Бранця Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа № 4-0-19/2005.
Гусятинському райсуду Бранця Степана Петровича жителя
с. Городниця Гусятинського району

ЗАЯВА

Про встановлення факту праці механізатором повний посівний період в рослинництві

З 22.08.1984 року по 15.04.1992 року я працював трактористом в механізованому :загоні Гусятинської райсільгоспхімії.

Весь час я працював трактористом, виконував різні польові роботи в рослинництві в різних колгоспах району. Зокрема, я вивозив на поля гній, міндобрива, сіяв, копав цукрові буряки.

Отже, я маю право на отримання пенсії на пільгових умовах, але не можу її одержати, поскільки ВАТ „Гусятинський райагрохім" не може видати необхідну довідку про мою роботу.

Без цих документів управління пенсійного фонду України не може призначити *мені пенсію на пільгових умовах.

На підставі наведеного та керуючись ст. 256 ч.ІІ ЦПК України, -

ПРОШУ:

Встановити факт моєї праці 22.08.1984 року по 15.04.1992 року трактористом Гусятинської райсільгоспхімії повний польовий період в рослинництві.

В судове засідання викликати свідків: Гудза Івана, Гудз Марію, жителів смт. Гусятин

17.10.2005 ________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2005 року

місцевий суд Гусятинського району Тернопільської області

у складі:

Головуючого суду Козяр Л.В.

при секретарі Перцовій Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гусятин справу за заявою Бранця Степана Петровича про встановлення факту праці,-

ВСТАНОВИВ:

Бранець С.П. звернувся до суду із заявою про встановлення факту праці, посилаючись на те, що з 22.08.1984 року по 15.04.1992 року він працював трактористом в механізованому загоні Гусятинської райсільгоспхімії. Працюючи трактористом Бранець С.П. виконував різні польові роботи, зокрема вивозив на поля гній ,міндобрива, орав поля, сіяв, копав цукрові буряки, і тому вважає, що має право на отримання пенсії на пільгових умовах, але не може її одержати, оскільки ВАТ "Гусятинський райагрохім" не видає необхідної довідки про його роботу, а без неї управління пенсійного фонду України не може призначити йому пенсію на пільгових умовах.

Заявник у судовому засіданні заявлені вимоги підтримує, просить задоволити.

Дослідивши та оцінивши здобуті у судовому засіданні докази, суд встановив наступні факти.

Згідно копії трудової книжки АХ №461502, Гусятинська райсільгоспхімія 22.08 1984 року прийняла на посаду тракториста в механізований загін №1 Бранця С.П. а 15.04.1992 року його звільнили з посади за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП.

В судовому засіданні свідки Гудз І.М.та Гудз М.Ю підтвердили ,що вони працювали разом із Бранцем С.П. і що заявник дійсно весь час працював трактористом, .виконував різні польові роботи, зокрема вивозив на поля гній,міндобрива, орав поля, копав цукрові буряки.

Отже, судом здобуто достатньо доказів, що дають підстави задоволити заявлені вимоги і встановити факт праці .

На підставі наведеного та керуючись ст.256. ч2 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Заявлені вимоги задовольнити.

Встановити факт праці Бранця Степана Петровича, жителя с.Городниця Гусятинського району Тернопільської області, з 22.08.1984 року до 15.04.1992 року трактористом в механізованому загоні Гусятинської райсільгоспхімії повний польовий період.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження. Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом десяти днів до апеляційного суду Тернопільської області через Гусятинський районний суд з дня оголошення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 20 днів після подання апеляційної заяви або без попередньої подачі такої заяви, але в строк встановлений для подачі заяви.

Суддя:

Згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій у зв'язку з відсутністю трудової книжки чи відповідних засобів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року, якщо відповідні документи не збереглися, то підтвердження трудового стажу проводиться районними (міськими) відділами соціального захисту населення на основі показань свідків. Тому суд не мав права розглядати заяву громадянина Бранця, а мав би відмовити у її прийнятті, оскільки у його трудовій книжці був запис про роботу. Маємо негативний приклад діяльності суду Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа №4-0-19/2005.

Суд може також встановлювати факти, котрі згідно з іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника, і рішення суду необхідне заявнику для вирішення правових питань у відносинах з громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка за законодавством України не належить до числа спадкоємців за законом).

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 31 березня 1995 р. (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.98) “Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” звернув увагу на те, що при вирішенні питань про підвідомчість таких справ суди повинні враховувати норми законодавчих актів, якими передбачений несудовий порядок встановлення визначених фактів чи вказані факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Так, наприклад, у відповідності зі ст. 9 Закону України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” факти розкулачування, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих (з урахуванням зміни структури органів державної виконавчої влади - комісіями відповідних держадміністрацій).

У відповідності з п.5 Положення про порядок розгляду питань, повязаних з громадянством України, затвердженого Указом Президента України від 31 березня 1992р., розгляд заяв при належність до громадянства України здійснюється органами внутрішніх справ. Для підтвердження цього може бути пред'явлено рішення суду про встановлення факту родинних відносин (встановлення інших фактів, наприклад, постійного проживання на території України, Положенням не передбачено).

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення фактів приналежності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, в партизанських загонах, отримання поранень чи контузій при виконанні обовязків військової служби, про встановлення причин і ступення втрати працездатності, групи інвалідності і часу її настання, про закінчення навчального закладу і отримання відповідної освіти, отримання урядових нагород тощо.

Не підлягають розгляду в суді також справи про встановлення факту винесення вироку чи постанови рішення суду відносно визначеної особи, належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, посвідчення до ордену чи медалі, військового квитка, паспорта, а також свідоцтв, що видаються органами реєстрації актів цивільного стану, оскільки ці питання вирішуються відповідним органом, що видав такий документ.

Перед тим, як перейти до детального аналізу виділених видів юридичних фактів, що мають юридичне значення, які встановлюються судом, слід звернути увагу на деякі нововведення у порівнянні з Кодексом 1963р., зокрема з його статтею 273.

У Кодексі 2004 року введено ще один вид фактів, що мають юридичне значення - встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження (п.7 ст. 256).

Не менш цікавим є виділення в якості юридичного факту проживання чоловіка і жінки однією сім”єю без шлюбу (п.5 ст.256). Важливість даного факту одразу стане зрозумілою, коли звернутися до ст.74 ч.1 Сімейного кодексу України, де сказано: якщо жінка та чоловік проживають однією сім”єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Очевидно, що у судовій практиці непоодинокими є випадки, коли по закінченні фактичних шлюбних відносин чоловік та жінка мають на меті розділити майно, яке було нажите ними за час таких відносин, але у зв”язку з тим, що факт їх спільного проживання не є документально засвідчений (наприклад, свідоцтвом про одруження), то виникає потреба звернутися до суду за встановленням факту проживання однією сім”єю.

Також введено термін "фізична особа" замість терміну "громадянин", який є ширшим, оскільки включає в себе і громадян, тобто осіб, що перебувають у безперервному стійкому зв'язку із державою, і осіб без громадянства, і осіб з подвійним громадянством, і іноземців.

У ЦПК 2004 року не вказано серед фактів, що мають юридичне значення, які встановлюються судом, реєстрацію народження і смерті (для порівняння - п.4 ст.273 ЦПК 1963р.). Також не виділяється окремо факт смерті одного з подружжя як підстава для встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах через неможливість зареєструвати шлюб в органах ЗАГС. Проаналізувавши обидва кодекси, можна дійти висновку, що Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року дає дещо стислішу класифікацію фактів, що мають юридичне значення, не зважаючи на нововведення. Очевидно, що ті факти, які не згадуються у ЦПК 2004 року у порівнянні з ЦПК 1963 року, слід віднести до категорії “інших” (ч.2 ст.256). На мою думку, це є недоліком Кодексу 2004 року, оскільки на практиці дещо ускладнює можливість сформулювати вимогу до суду про встановлення конкретного факту, яка викладається у заяві.

Змінено "відмова органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті" на "неможливість реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті".

Тепер перейдемо до аналізу фактів, що мають юридичне значення, які встановлюються судом.

Факт родинних відносин між фізичними особами

(п.1 ст. 256)

Цей факт встановлюється у судовому порядку, якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання у нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину як спадкоємця за законом, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановлення факту родинних відносин громадянина Мостового Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа №2-0-29/2005.
Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення факту батьківства, визнання батьківства, встановлення факту материнства, визнання материнства.
Справи щодо встановлення батьківства щодо дітей, які народились за життя батьків, розглядаються у порядку позовного проваджння. Згідно зі ст. 126 Сімейного кодексу України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, визначається за заявою батька і матері дитини до органів РАГС. У разі відсутності такої заяви батьківство може бути визнано судом у порядку позовного провадження за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої вона перебуває, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (ст. 128 СК).
Місцевому суду Гусятинського району Тернопільської області
ЗАЯВНИК: Мостовий Михайло Іванович, 1962 р.н.
житель с. Гадинківці Гусятинського району Тернопільської області

ЗАЯВА

про встановлення факту родинних відносин

Я є внуком моєї померлої бабусі Ангел Ганни Миколаївни, яка померла 11 січня 2005 року і залишила заповіт, яким заповіла мені свій земельний сертифікат на земельний пай у розмірі 1,63 га.

Документи, які б підтверджували мою родинність із бабусею Ангел Г.М. частково є, але відсутнє свідоцтво про народження моєї матері Ангел Домки Яківної, у якому було б вказано, що Ангел Г.М. є її матір'ю, а, відповідно, моєю бабусею. Моя мати померла раніше - 12 жовтня 2000 року. Моє свідоцтво про народження підтверджує те, що Ангел Домка Яківна є моєю матір'ю. Після одруження її прізвище було Мостова, але після розлучення з моїм батьком мама взял своє дівоче прізвище - Ангел, що вказано у свідоцтві про розлучення. Свідоцтва ж про народження моєї матері немає, тому я маю труднощі у оформленні спадщини бабусі в нотаріуса, оскільки не можу підтвердити документально свої родинні відносини з померлою Ангел Г.М. Встановлення вказаного факту дало б мені можливість нести менші витрати при оформленні земельного паю на моє ім'я згідно заповіту від 10 червня 2004 року.

Довідка з Гадинківської сільської ради засвідчує той факт, що я постійно проживав з померлою бабусею Ангел Г.М. і є її внуком. Також цей факт може підтвердити моя дружина Мостова Галина Ярославівна, яка теж проживала разом з нами.

У самому заповіті від 10 червня 2004 року, який було складено у Гадинківській сільраді, теж вказано, що Ангел Г.М. заповідає своєму внукові, тобто мені, земельний пай згідго сертифікату ТР № 0232879.

З моменту свого народження і до дня смерті бабусі я жив з нею в одному будинку в с. Гадинківці. Факт, що Ангел Г.М. є моєю бабусею ні в кого не викликає сумнівів, але я змушений звернутися до суду, щоб встановити даний факт через відсутність свідоцтва про народження моєї матері Ангел Д.Я.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ст.256, ст.257, п.1 ст.258 ЦПК України,-

ПРОШУ:

Встановити факт родинних відносин між мною, Мостовим Михайлом Івановичем, 10 листопада 1962 р.н., та Ангел Ганною Миколаївною, що померла 24 січня 2005 року у віці 94 років, як такий, що я є її рідним онуком.

Додаток (копії): свідоцтво про смерть моєї матері Ангел Домки Яківної, довідка про смерть моєї бабусі Ангел Ганни Миколаївни, моє свідоцтво про народження, свідоцтво про розлучення матері, довдіка з Гадинківської сільради від 11 листопада 2005 року, заповіт, сертифікат на земельний пай, квитанція про сплату держмита.

Оригінали документів зобов'язуюсь надати у судовому засіданні.

25 листопада 2005 року ___________ Мостовий М.І.

Справа № 2-0-29/2005
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2005 року
місцевий суд Гусятинського району Тернопільської області
у складі:
головуючого судді: Римара Г.М.
при секретарі: Хом"як Т.П.
розглянусши у відкритому судовому засіданні в селищі Гусятин справу за заявою Мостового Михайла Івановича про встановлення факту родинних відносин, -
ВСТАНОВИВ:
Мостовий М.І. звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, посилаючись на те, що він є внуком померлої бабусі Ангел Ганни Миколаївни, яка померла 11 січня 2005 року і залишила на випадок своєї смерті заповіт, яким заповіла йому свій замельний сертифікат на земельний пай площею 1,63 га. Документи, які б підтверджували його родинність із бабусею Ангел Г.М. частково є, але відсутнє свідоцтво про народження матері заявника Ангел домки Яківної, де було б вказано, що Ангел Г.М. є її матір"ю, а, відповідно, бабусею заявника. Встановлення факту родинних відносин з Ангел Г.М. дало б заявнику можливість нести менші витрати при оформленні земельного паю на його ім"я як близького родича згідно заповіту від І0.06.2004 року. Заявник у судовому засіданні заявлені вимоги підтримує, просить їх здовільнити.
Дослідивши та оцінивши здобуті у судовому засіданні докази, суд встановив наступні факти.
Згідно копії сертифікату на право на земельну частку (пай) ТР №0232879, Ангел Ганні Миколаївні належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки "Мир", площею 1,63 умовних кадастрових гектарів.
Згідно копії свідоцтва про народження VI - УР №886237 від 06.08.1965 року батьками Мостовогго Михайла Івановича є Мостовий Іван Михайлович та Мостова Домка Яківна.
Повідомлення №1329/11-371 від 08.12.2005 року видане Мостовому Михайлу Івановичу про те, що в архіві відділу РАЦС Тернопільського обласного управління юстиції актового запису про народження на Ангел домку Яківну по с. Гадинківці Гусятинського району Тернопільської області за 194Грік не виявлено.
Копія довідки видана Мостовій Галині Ярославівні про те, що Ангел Ганна Миколаївна померла 11.01.2005 року.
Копія заповіту свідчить про те, що Анегл ганна Миколаївна належний їй земельний пай площею 1,63 умовних кадастрових гектарів, заповіла Мостовому Михайлу Івановичу, що проживає у с. Гадинківці Гусятинського району Тернопільської області.
Згідно копії свідоцтва про смерть І-ИД №112121 від 13.10.2000 року, Ангел Домка Яківна померла 12.10.2000 року.
Копія довідки №1113 видана Гадинківською сільською радою свідчить проте, що в спадковому будинку в с. Гадинківці по вул. Бічна Франка,! разом зі спадкодавцем Ангел Ганною Миколаївною, яка померла 11.01.2005 року на день її смерті постійно проживали і були зареєстровані: внук - Мостовий Михайло Іванович, невістка - Мостова Галина Ярославівна, правнучка - Бариляк Оксана Ярославівна, правнук - Мостовий Іван Михайлович, правнучка - Біблій Богданна Богданівна з 1962 року по даний час.
Отже, судом здобуто достатньо доказів, що дають підстави задоволити зявлені вимоги, встановити факт родинних відносин.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 57, п.6 ст.256 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Заявлені вимоги задовільнити.
Встановити факт, що Мостовий Михайло Іванович 10.11.1962 року народження, житель с. Гадинківці Гусятинського району Тернопільської області є рідним онуком Ангел Ганни Миколаївни, яка померла 11.01.2005 року.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення через місцевий суд Гусятинського району Тернопільської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або безпосередньо без подання заяви в зазначений для такої подачі строк.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Суддя:
Суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю засвідчують батьківство. У разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має право розглянути справу про встановлення факту батьківства у порядку окремого провадження і вирішити її з урахуванням обставин, передбачених ст. 130 СК, а саме: у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір”ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом ,якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана як батько дитини (запис про батька зовсім відсутній або запис про батька проведено за вказівкою матері) і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, чи нею самою після досягення повноліття. Суду підвідомчі справи про визнання материнства та про встановлення факту материнства. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про своє материнство (ст. 131 СК), а у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт материнства може бути встановлений судом (ст. 132 СК), якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.2 ст. 135 СК України.
У порядку окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, коли вона мала місце, а в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і вони відмовилися їх поновити. Водночас порядком окремого провадження не може бути встановлений факт родинних відносин, якщо заявнику він необхідний для підтвердження у подальшому права на жилу площу або на її обмін (ст.80 Житлового кодексу) заінтересована особа може звернутися до суду з відповідним позовом.
Факт перебування фізичної особи на утриманні (п.2 ст.256 ЦПК)
Даний факт може бути встановлений судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад, іншими організаціями, чи у разі відмови у його видачі і при одержанні документа, яким не підтверджується факт перебування фізичної особи на утриманні.Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним й основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував степендію, пенсію тощо. Водночас сам факт перебування на утриманні не завжди породжує необхідні юридичні наслідки. Відповідно до п. 2 ст. 1265 Цивільного кодексу України факт перебування на утриманні непрацездатних осіб викличе право на спадкування за умови, що утриманець був непрацездатним на день смерті спадкоємця і перебував на утриманні останнього не менше як 5 років до його смерті. Водночас право на відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов”язане ні з наявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, ні зі строком перебування на його утриманні Штефан М.Й.Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: ІнЮре, 2005. - С.456. На підтвердження даного положення наводжу зміст ч.1 ст.1200 Цивільного кодексу України:
У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується:
дитині -- до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту -- до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, -- довічно;
інвалідам -- на строк їх інвалідності;
одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, -- до досягнення ними чотирнадцяти років;
іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, -- протягом п'яти років після його смерті Цивільний кодекс України: Відомості Верховної Ради України, 2003, №№40-44. - ст.356.
Як бачимо, для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення чи непрацездатний утриманець в родинних чи шлюбних відносинах з годувальником (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”).
Факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по страхуванню (п.3 ст 256)
У даному випадку маємо колізію у законодавстві, а саме розбіжність між положеннями Закону України “Про охорону праці” в редакції 21 листопада 2002 року та Цивільним процесуальним кодексом.
Так, у цьму Законі у ст.54 вказано, що справи про встановлення факту каліцтва не розглядаються у порядку окремого провадження. Факт каліцтва та іншого ушкодження здоров'я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок.
Однак точка зору про те, що в порядку окремого провадження ці факти не встановлюються, є невірною Фурса С.Я. Провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення у порядку цивільного судочинства. - К., 1997. - С.56.
Звернімося до Цивільного процесуального кодексу України. Саме виділення факту каліцтва як такого, що розглядається в порядку окремого провадження, спростовує положення Закону “Про охорону праці”.
Крім того, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що до інвалідів війни належать особи, які стали інвалідами внаслідок поранень або інших ушкоджень здоров'я, одержаних в районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни і від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння в післявоєнний період, а також під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни, не залежно від часу його виконання. Верховний Суд України цілком обгрунтовано вважає, що оскільки законодавством не передбачений інший порядок встановлення фактів такого ушкодження здоров'я через відсутність відповідних документів, це може зробити суд в порядку окремого провадження Факт реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (п.4 ст.256 ЦПК)
Характерною рисою цих справ є встановлення у судовому порядку не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, а лише фактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити, або ж вони не можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Відповідно до ст. 21 СК правову силу мають лише зареєстровані в органах РАЦС актові записи і, як виняток, прирівняні до них оформленні релігійним обрядом шлюб, розірвання шлюбу, народження і смерть, які були здійсненні до створення або поновлення діяльності органів РАЦС в Україні. На підтвердження втарти запису подається довідка відповідного архівного органу РАЦС, у якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком ,наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.
Із заявою про відкриття справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, усиновлення, може породжувати юридичні наслідки, наприклад: особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім'ї, законні представники, спадкоємці тощо.
Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (п.5 ст.256)
Актуальність встановлення даного факту обгрунтовувалася вище з по силанням на Сімейний кодекс. На вимогу заявника судом водночас зі встановленням цього факту може бути встановлений факт перебування заявника на утриманні померлого або того, хто пропав безвісти Штефан М.Й.Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: ІнЮре, 2005. - С.458.
Факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігається з іменем, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п.6 ст.256)
Суд встановлює незалежність особі правовстановлюючого документа, а не тотожність прізвища, імені, по-батькові, не однаково названих у різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.
При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазаначені в докуметі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазаначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо (п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”).
Не підлягає встановленню документів, які не мають вказівки, на чиє ім'я вони видані. Не повністю зазначені імена, по-батькові, а також наявні інші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Судом не повідомче встановлення факту належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка тощо, про що йшлося вище. Водночас суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування у госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення безвісти певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стан, оскільки вони не належать до документів, що посвідчують особу Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей», 2001.
Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справи про встановленя факту належності правовстановлюючих документів за заявами громадянок Приступи та ПерігАрхів місцевого суду Гусятинськогорайону Тернопільської області, справи №4-0-26/2005 та №4-0-29/2005
Жительки Гусятинського р-ну м.Хоростків, вул.Голосна,8 Приступи Яніни Сігізмунідівни, Тел.52230

ЗАЯВА

Про встановлення факту належності правовстановлюючого документа

Я працювала з 14 жовтня 1959 року по 16 серпня 1960 року свинаркою УМСХ№4, що підтверджується виданою 25 лютого 1961 року трудовою книжкою б/н.

Однак, у вказаній трудовій книжці помилково вказано моє ім"я, по-батькові як Іванна Зігізмундівна, в той час, як справжнє моє ім."я, по-батькові Яніна Сігізмундівна.

У зв"язку з допущеною помилкою я не маю можливості оформитися на пенсію.

Той факт, що вказана трудова книжка видана саме мені та я працювала вказаний період у зазначеній організації можуть підтвердити жителі м.Хоростків Земна Параска Іванівна та Урбанська Ольга Йосипівна, які працювали там же у зазначений період.

На підставі наведеного, враховуючи, що вказаний правовстановлюючий документ - трудова книжка, необхідний для надання меніпенсії, враховуючи вимоги ст.256 п.6 ЦПК України,-

ПРОШУ:

Встановити факт належності мені правовстановлюючого документа -трудової книжки б/н виданої 25.02.61р. про мою роботу свинаркою з 14.10.59р. по 16.08.60р. у УМСХ №4.

Додаток: квитанція про сплату держмита, копія паспорта, копія трудової книжки.

1 листопада 2005 року Я.С.Приступа

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2005 року

Гусятйнський районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого суду Римара Г.М.

при секретарі Перцовій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гусятин справу за заявою Приступи Яніни Сігізмундівни про встановлення факту належності правовстановлюючого документа,-

ВСТАНОВИВ:

Приступа Я.С. звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, посилаючись на те, що з 14.10.1959 року по 16.08.1960 року працювала свинаркою в УМСХ № 4. Даний факт стверджується трудовою книжкою, виданою 25.02.1961 року, однак у вказаній трудовій книжці помилково ім”я та по-батькові заявниці вказано, як «Іванна Зігізмундівна», в той час як насправді и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.