На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Захист господарськими судами прав та нтересв субєктв господарювання. Поняття та види господарських зобов'язань, їх виконання та припинення згдно законодавства. Поняття господарського договору, його предмет та змст, форма та порядок укладання.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 20.06.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Контрольна робота з господарського права
Зміст
    1. Захист прав та інтересів господарюючих суб'єктів
      1.1 Правові гарантії господарської діяльності
      1.2 Врегулювання господарських спорів без звернення до суду
      1.3 Захист прав та інтересів суб'єктів господарювання господарськими судами
      2. Господарські зобов'язання
      2.1 Поняття та види господарського зобов'язання
      2.2 Виконання ГЗ
      2.3 Припинення ГЗ
      3. Загальні положення про договори (господарські договори)
      3.1 Поняття та особливості господарського договору, його предмет та зміст
      3.2 Форма договору та порядок його укладання
      3.3 Види договорів
      Список літератури

1. Захист прав та інтересів господарюючих суб'єктів

1.1 Правові гарантії господарської діяльності

Захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.

Державні гарантії прав та інтересів господарюючих суб'єктів можна поділити на загальні та майнові. Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб'єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарювання та форм власності, однакові права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних та інших ресурсів.

Майнові гарантії підприємств та інших суб'єктів господарювання полягають в тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства гарантує недоторканість їх майна та забезпечує захист прав власності.

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Передбачені діючим законодавством способи захисту права власності поділяють на майново-правові та зобов'язально-правові.

Майново-правові способи спрямовані на захист від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких інших осіб. Одним із них є витребування майна з чужого незаконного володіння (виндикація).

Виндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Власник також може подати до суду позов про усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння (негаторний позов). Підставою для такого позову є порушення, яке перешкоджає власнику здійснювати свої права користування та розпорядження майном.

Зобов'язально-правові способи захисту права власності застосовується, якщо є зобов'язальні, в т. ч. договірні, відносини між власником і особою, яка безпідставно утримує майно (наприклад, коли орендар не повертає орендодателю-власнику його майно по закінченні строку договору оренди).

Гарантії держави спрямовані на захист прав не тільки від неправомірної дії юридичних або фізичних осіб, але й від таких дій самої державою. Жоден державний орган не вправі втручатися у здійснення власником, а також особами, які хоча і не є власниками, але володіють майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління їх правомочностей по управлінню, користуванню та розпорядженню своїм майном, або встановлювати непередбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.

Державні органи несуть майнову відповідальність за збитки, завдані їх неправомірним втручанням у здійснення власником правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню майном.

1.2 Врегулювання господарських спорів без звернення до суду

Для окремих категорій спорів законодавством встановлюється спеціальний механізм їх досудового врегулювання, передбачений розділом ІІ ГПК України. За загальним правилом порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК, якщо інший порядок не встановлено діючим законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Більшість спорів може бути передано на вирішення господарського суду без досудового врегулювання, оскільки у відповідності до статті 5 ГПК сторони в обов'язковому порядку вживають заходи досудового врегулювання тільки господарських спорів, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку, договору, заснованому на державному замовленні, а також у випадках, якщо це прямо передбачено умовами договору між сторонами.

Для тих господарських спорів, відносно яких передбачена процедура досудового регулювання, сторони можуть звертатися за захистом своїх прав та законних інтересів в господарський суд лише після того, як контрагенту була надіслана претензія, яку він або відхилив, або не дав на неї відповідь у строк, встановлений діючим законодавством. Такий порядок можна вважати своєрідним інструментом саморегуляції господарського обігу, вихованням законослухняності та дисциплінованості підприємців.

Підприємства та підприємці, чиї права та законні інтереси порушено, повинні з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звернутися (у випадках, передбачених ст.5 ГПК) до нього з письмовою претензією. Вимоги до змісту та форми претензії визначені статтею 6 ГПК.

Право на пред'явлення претензії - це суб'єктивне право, а відповідь на претензію в установлений строк - обов'язок.

Законодавством встановлено 2 види строків розгляду претензій: загальний та спеціальний. За першим претензія підлягає розгляду в місячний строк, який має відлік від дня її отримання. За другим, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виробником; претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом 2-х місяців.

Стаття 8 ГПК встановлює відповідні вимоги щодо форми та змісту відповіді на претензію.

1.3 Захист справ та інтересів суб'єктів господарювання господарськими судами

Основним способом захисту прав та інтересів громадян, підприємців, підприємств є судовий захист, який здійснюється від імені держави. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.

Порядок розгляду справ та інші питання судової процедур визначаються у ГПК України.

Господарський суд, здійснюючи правосуддя, повинен забезпечити повний, об'єктивний та всебічний розвиток справи, при цьому підприємству або підприємцю як стороні у спорі надані відповідні процесуальні права та покладені процесуальні обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК.

Результатом судового вирішення будь-якого господарського спору є судове рішення, яке постановляється іменем України і являє собою категоричне та обов'язкове до виконання веління, в якому реалізується авторитет і сила судової влади.

Рішення господарського суду вступає в законну силу через 10 днів від дня його прийняття, а у випадках, якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення, воно вступає в силу по закінченню 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого у відповідності до вимог статті 84 ГПК.

Надійний захист прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб'єктів забезпечує встановлений законодавством порядок перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, в ході яких перевіряється законність та обґрунтованість прийнятих господарськими судами попередніх інстанцій рішень, ухвал та постанов.

Перегляд рішень в апеляційному порядку регулюється розділом ХІІ ГПК, в касаційному порядку - розділом ХІІ-1 ГПК, перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним судом України - розділом ХІІ-2 ГПК, перегляд рішень ухвал, постанов господарського суду за ново виявленими обставинами - розділом ХІІІ ГПК.

Важливим елементом захисту прав підприємств та підприємців є ефективна робота правового механізму виконання судових рішень. У зв'язку з цим велике значення для всіх суб'єктів, в т. ч. і господарюючих, має виконавче провадження, яке є останньою завершальною стадією судового процесу. Основні положення про порядок виконання рішень господарських судів, ухвал та постанов регламентуються розділом ХIV ГПК.

2. Господарські зобов'язання

2.1 Поняття та види господарського зобов'язання

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т. ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, списати гроші, надати інформацію тощо) або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т. ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати:

Безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність;

З акту управління господарською діяльністю;

З господарського договору ті інших угод;

Внаслідок заподіяної шкоди суб'єкту або суб'єктам господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єкта господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

У результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Зміст господарського зобов'язання - сукупність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відносин по організації господарської діяльності, безпосередньому її здійсненню.

Основними видами ГЗ є майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути СГ, визначені як такі Господарським кодексом, негосподарюючі суб'єкти-юридичні особи, а також органи державної влади, місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами-громадянами не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (наприклад, благодійництво). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати між:

СГ і власником, який є засновником даного суб'єкта або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариства;

суб'єктами господарювання у разі, якщо один з них є щодо іншого дочірнім;

в інших випадках, передбачених законодавством або установчими документами суб'єкта господарювання.

Існують також публічні зобов'язання суб'єктів господарювання.

Вони полягають у тому, що суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Види зобов'язань розрізняють також за підставами виникнення, за співвідношенням прав та обов'язків сторін, з урахуванням особливостей їх об'єктивного та суб'єктивного складу.

І. За підставами виникнення:

договірні;

позадоговірні.

Договірні виникають з договорів.

Позадоговірні - внаслідок заподіяння шкоди, з безпідставного придбання або збереження майна.

ІІ. За співвідношенням прав та обов'язків суб'єктів зобов'язань:

односторонні (одна сторона має тільки права, а інша - тільки обов'язки, наприклад, по зобов'язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди);

двосторонні (кожен з учасників має як права, так і обов'язки, наприклад за договором поставки).

ІІІ. В залежності від визначеності предмету виконання:

однооб'єктні (предметом є конкретно-визначена дія, наприклад, у зобов'язанні внаслідок заподіяння шкоди боржник зобов'язаний відшкодувати збитки в натурі, а саме надати річ такого ж роду і якості або виправити пошкодження);

альтернативні (боржнику надається право вибору однієї з кількох дій або передачі одного з кількох предметів, передбачених договором чи законом, наприклад в бартерних угодах юридичні особи нерідко оговорюють декілька видів майна; у випадку неможливості надати кредитору один його вид боржник зобов'язаний передати вид майна, передбачений договором).

IV. За характером взаємозв'язку один з одним:

основні;

додаткові (залежать від основних; обслуговують основні зобов'язання, частіше за все у вигляді гарантій та забезпечувальних засобів, а тому автоматично припиняються з припиненням основних зобов'язань).

V. В залежності від сукупності прав та обов'язків, які властиві суб'єктам господарських відносин:

прості (сторони пов'язані одним правом і одним обов'язком);

складні (якщо прав та обов'язків більше).

Класифікація господарських зобов'язань може бути і за їх суб'єктним складом.

Суб'єкти (сторони) господарсько-договірного зобов'язання виступають в якості кредитора (управнена сторона) та боржника (зобов'язана сторона). В деяких зобов'язаннях може бути декілька кредиторів та декілька боржників. В таких випадках мова йде про зобов'язання з множинністю осіб. Враховуючи те, що боржник у зобов'язанні виконує свій обов'язок (борг) перед кредитором, то і множинність боржників називається пасивною, а зобов'язання - з пасивною множинністю. На відміну від боржника кредитор проявляє активні дії по витребуванню (отриманню) боргу, а тому множинність кредиторів називається активною, а зобов'язання - з активною множинністю.

2.2 Виконання ГЗ

Виконання господарського зобов'язання боржником полягає у здійсненні ним тих дій, які повинні бути здійснені у відповідності зі змістом зобов'язання. Виконання зобов'язання може виражатись і в утриманні від здійснення певних дій, якщо саме воно складає обов'язок боржника.

Діюче законодавство передбачає 2 принципи виконання зобов'язань:

1) принцип належного виконання;

2) принцип реального виконання.

Принцип належного виконання встановлює, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності з умовами зобов'язання (договору, вимогами закону), а при відсутності цих умов та вимог - у відповідності з вимогами, які зазвичай пред'являються.

Принцип реального виконання є логічним розвитком першого і означає недопустимість заміни того, що зобов'язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і сплати неустойки. Сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання обов'язку в натурі.

Під способами забезпечення виконання зобов'язань слід розуміти передбачені законом або договором спеціальні засоби, покликані додатково стимулювати боржника до належного виконання ним свого зобов'язання, а у випадку невиконання, служить засобом задоволення законних вимог кредитора. Систему способів забезпечення виконання зобов'язань складають

неустойка, порука, гарантія, заставоа, притримання, завдаток.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.