На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Работа № 84818


Наименование:


Диплом Ризики аграрного товаровиробника та управлння ними.

Информация:

Тип работы: Диплом. Добавлен: 16.02.2015. Сдан: 2008. Страниц: 153. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


І. Теоретичні аспекти управління ризиками аграрного товаровиробника..........................................................................

1.1. Характеристика видів ризику та їх оцінка................................................
1.2. Критерії класифікації ризиків та їх оцінка з врахуванням особливостей сільського господарства.....................................................
1.3. Інваріантні методи управління ризиками в сільському господарстві.
1.3.1. Особливості виявлення і прояву ризиків в сільськогосподарському виробництві.................................
1.3.2. Зовнішні способи зниження ступеня ризику...........................
1.3.3. Внутрішні способи оптимізації ризику...................................

ІІ. Страхування, як метод управління ризиками товаровиробників аграрного сектору.....................................

2.1. Економічна характеристика закритого акціонерного товариства “Страхова група”ТАС”..................................................................................
2.2. Соціально-економічна суть страхової системи АПК..................................
2.2.1. Страхова система і продовольча безпека..............................
2.2.2. Характерні риси та види страхового захисту......................
2.3. Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств.....
2.4. Страхування врожаю сільськогосподарських культур...............................
2.5. Порядок визначення розміру збитку і відшкодування по страхуванню сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.....................
2.5.1. Розрахунок величини страхового тарифу..............................
2.5.2. Суть франшизи..........................................................................

ІІІ. Напрямки вдосконалення системи страхування ризиків аграрного товаровиробника.................................................
3.1. Сучасний стан системи страхування в сільському господарстві...............
3.2. Зарубіжні системи страхування ризиків аграрного товаровиробника......
3.3. Концептуальні напрямки становлення страхової системи АПК................

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ........................................................................
Список використаної літератури..........................................................
Додатки...................................................................................................
І. Теоретичні аспекти управління ризиками аграрного товаровиробника
1.1. Характеристика видів ризиків та їх оцінка
Ризик величина непостійна. Його зміни багато в чому зумовлені змінами в економіці, а також рядом інших чинників. Страхове суспільство повинне постійно стежити за розвитком ризику: ведуться відповідні статистичний облік, аналіз і обробка зібраної інформації. Виходячи з отриманої інформації про можливий розвиток ризику страхувальник робить його оцінку, яка полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують параметри ризику. Виділяють відповідні групи ризику, які служать мірою і критерієм оцінки. Кожна група містить обєкти страхування, що володіють приблизно однаковими ознаками (гомогенна група).
За результатами оцінки приймаються рішення, до якої групи ризику потрібно віднести той або інший обєкт, яка тарифна ставка найкращим чином відповідає даному ризику. Середня величина ризикових обставин є середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.
Оцінка обєкта страхування необхідна для встановлення страхової суми, яка визначає міру зобовязання з боку страхувальника або максимальну межу відшкодування збитку в формі винагороди. Величина страхової винагороди визначається мірою понесеного збитку і може співпадати або бути менше страхової суми в залежності від видів і умов страхування. Крім того, страхова сума визначає можливість або неможливість прийняття на страхування конкретного ризику.
Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різні методи, з них найбільш відомі наступні.
Метод індивідуальних оцінок застосовується тільки відносно ризиків, які неможливо зіставити зі середнім типом ризику. Страхувальник робить довільну оцінку, що відображає його професійний досвід і субєктивний погляд. Впровадження досягнень науково-технічної революції в різні галузі промисловості і сільського господарства, створення крупномасштабний обєктів з високою вартістю і унікальністю технологій все більше роблять необхідним використання цього методу при укладанні договорів страхування.
Для методу середніх величин характерний підрозділ окремих ризикових груп на підгрупи. Тим самим створюється аналітична база для визначення розміру по ризикових ознаках (наприклад, балансова вартість обєкта страхування, сумарні виробничі потужності, вид технологічного циклу і т.д.).
Метод процентів являє собою сукупність знижок і надбавок (накидок) до наявної аналітичної бази, що залежать від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу., що Використовувані знижки і надбавки виражаються в процентах (іноді в проміле) від середнього ризикового типу.
Однією з найбільш важких задач для страховика є підтримка відповідності тарифної політики тенденціям, що прогнозуються в розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до напрямів, відповідних ризиковим обставинам, що повязані з наступними умовами:
? освоєння нових видів технологічної сировини;
? заміна металів полімерними матеріалами;
? нові виробничі умови в промисловості: впровадження автоматизованих систем управління технологічним циклом, робототизованих комплексів, промислових роботів і т.д.;
? зміни в технології промислового і цивільного будівництва: освоєння збірних модульних конструкцій, висотного блокового і крупнопанельного домобудівництва і т.д;
? впровадження нових транспортних систем, що володіють високою пропускною і провізною спроможністю на сухопутних, водних і повітряних шляхах сполучення.
Для оцінки розвитку ризику в даній страховій сукупності особливо важливо мати в своєму розпорядженні достовірну інформацію. Неправильна організація статистики ризику веде до неточностей і помилок в оцінках. Тільки досить велика група обєктів, за якою велося тривале спостереження, дозволяє з високою мірою достовірності констатувати імовірність збитку.
При оцінці ризику виділяють наступні його види:
v ризики, які можливо застрахувати;
v ризики, які неможливо застрахувати;
v сприятливі ризики;
v несприятливі ризики;
v технічний ризик страхувальника.
Найбільшу групу складають ризики, які можливо застрахувати.
Страховий ризик - це той, який може бути оцінений з точки зору імовірності настання страхового випадку і кількісних розмірів можливого збитку. Основні критерії, які дозволяють вважати ризик страховим:
? ризик, який включається в обсяг відповідальності страхувальника, повинен бути можливим;
? ризик повинен носити випадковий характер. Обєкт, по відношенню до якого виникає страхове правовідношення, характеризується нестійким, тимчасовим типом звязку і не повинен наражатися на небезпеку, яка зазделегідь відома страхувальнику або власнику обєкта страхування. При цьому всім сторонам, що беруть участь в договорі страхування, зазделегідь не відомі конкретний час страхового випадку і можливий розмір заподіяного збитку;
? випадковість вияву даного ризику потрібно співвідносити з масою однорідних обєктів. З цією метою організується відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити адекватну прогнозу страхову премію. Дані статистики дозволяють судити про закономірність вияву ризику застосовно до сукупності однорідних обєктів;
? настання страхового випадку, виражене в реалізації ризику, не повинно бути повязане з волевиявленням страхувальника або іншої зацікавленої особи. Не можна приймати на страхування ризики, які повязані з наміром страхувальника (спекулятивні ризики);
? факт настання страхового випадку не відомий у часі і просторі;
? страхова подія не повинна мати розміри катастрофічної біди, тобто не повинна охоплювати масу обєктів в рамках великої страхової сукупності, заподіюючи масовий збиток;
? шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно обєктивно виміряти і оцінити. Масштаби шкідливих наслідків повинні бути досить великими і торкатися інтересів страхувальника (страхові інтереси).
У залежності від джерела небезпеки виділяють ризики, повязані з виявом стихійних сил природи і цілеспрямованим впливом людини в процесі привласнення матеріальних благ.
До ризиків, повязаних з виявом стихійних сил природи, відносяться землетруси, повені, зсуви, цунамі і інші явища.
З цілеспрямованим впливом людини повязані такі ризики, як крадіжка, пограбування, акти вандалізму і інші протиправні дії.
По обсягу відповідальності страховика ризики поділяються на індивідуальні і універсальні. Наприклад, індивідуальний ризик виражений в договорі страхування шедевра живопису під час перевезення і експозиції на випадок актів вандалізму по відношенню до нього. Універсальний ризик, який включається в обєм відповідальності страхувальника по більшості договорів майнового страхування крадіжка.
Особливу групу складають специфічні ризики: аномальні і катастрофічні. До аномальних відносять ризики, величина яких не дозволяє віднести відповідні обєкти до тих або інших груп страхової сукупності. Аномальні ризики бувають вище і більш субнормально. Ризик більш субнормально сприятливий для страхувальника і отримує покриття на звичайних умовах договору страхування. Ризик вище нормального не завжди сприятливий для страхувальника і отримує покриття на особливих умовах договору страхування. До числа таких особливих умов відноситься процедура попереднього медичного огляду потенційного страхувальника, якщо до цього є вагомі основи (максимально можлива страхова сума договору, генетична схильність до ряду серйозних захворювань і т.д.). З урахуванням результатів попереднього медичного огляду страхувальник ухвалює остаточне рішення відносно висновку договору страхування.
Катастрофічні ризики складають значну групу, яка охоплює велике число застрахованих обєктів або страхувальників, заподіюючи при цьому значний збиток в особливо великих розмірах. Це ризики, повязані з виявом стихійних сил природи, а також з перетворюючою діяльністю людини в процесі привласнення матеріальних благ (наприклад, аварія на енергоблоці АЕС).
По міжнародній класифікації Організації економічної співпраці і розвитку катастрофічні ризики поділяються на ендемічні (місцеві) ризики (які відбуваються під впливом метеорологічних чинників і умов) і ризики, які відбуваються під впливом якості землі (наприклад, ерозія грунтів). Особливу групу в цій міжнародній класифікації складають ризики, повязані з перетворюючою діяльністю людини в процесі привласнення матеріальних благ. Вони мають внутрішнє групування на політичні і військові.
Виключно важливе значення в роботі страхувальника має визначення обєктивного і субєктивного ризиків.
Обєктивні ризики виражають вредоносное вплив сил природи, що неконтролюються і іншої випадковості на обєкти страхування. Обєктивні ризики не залежать від волі і свідомості людини.
Субєктивні ризики засновані на запереченні або ігноруванні обєктивного підходу до дійсності. Вони повязані з недостатнім пізнанням навколишнього світу в обєктивній реальності і залежать від волі і свідомості людини.
У загальній класифікації ризиків прийнято розрізнювати екологічні, транспортні, політичні і спеціальні ризики.
Екологічні ризики повязані із забрудненням навколишнього середовища і зумовлені перетворюючою діяльністю людини в процесі привласнення матеріальних благ. Екологічні ризики звичайно не включаються в обєм відповідальності страхувальника. Разом з тим певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.
Транспортні ризики поділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско мають на увазі страхування повітряних, морських і річкових судів, залізничного жвавого складу і автомобілів під час рушення, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго мають на увазі страхування вантажів, що перевозяться повітряним, морським, річковим, залізничним і автомобільним транспортом.
Політичні (репресивні) ризики повязані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, із заходами або акціями урядів іноземних держав відносно даної суверенної держави або громадян цієї суверенної держави. Через систему обмовок або особливих умов договору страхування політичні ризики можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика.
Спеціальні ризики мають на увазі страхування перевезень особливо цінних вантажів, наприклад, благородних металів, коштовних каменів, творів мистецтва, грошової готівки. Зміст спеціальних ризиків обмовляється в особливих умовах договору страхування і може бути включене в обєм відповідальності страховика.
Для кожного виду страхування визначаються: ризики, що страхуються, страхова сума, страхова вартість, резерв страхування, особливі форми страхових відносин, місце і час походження події і знаходження обєкта страхування, методи визначення внесків (премій) страхування і порядок їх сплати, умови звільнення від відповідальності і порядок розвязання спірних питань.
Технічні ризики виявляються в формі аварій внаслідок раптового виходу з ладу машин і обладнання або збою в технології виробництва. Проблемою технічних видів страхування є оцінка частоти аварій і спосіб оцінки збитку від них.
Технічні ризики мають універсальний характер, тобто захищають обєкт від безлічі причин збитку. Причинами можуть бути помилки управління, монтажу, порушення технології, недбалість в роботі і т.д., які приводять до передчасних відмов, виходу з ладу машин і обладнання. Таким чином, технічні ризики можуть нанести збиток майну, життю і здоровю людей і фінансовим інтересам підприємства внаслідок перерви у виробництві і наднормативних витрат.
З іншого боку, технічні ризики поділяються по видовому складу основних і оборотних фондів, в яких вони виявляються:
? машини і обладнання - промислові ризики;
? будівлі, споруди, передавальні пристрої - будівельні (будівельно-монтажні) ризики;
? прилади, обчислювальна техніка, кошти звязку - електротехнічні ризики;
? транспортні кошти - транспортні ризики (каско, вантажів, відповідальності);
? сільське господарство -- ризики захворювання тварин і рослин, падіж худоби, псування урожаю до т.д.
Ризики цивільної відповідальності повязані із законними претензіями фізичних і юридичних осіб в звязку з спричиненням шкоди, викликаної, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки. До джерел підвищеної небезпеки відносяться автомобільний, залізничний, повітряний і морський транспорт, ряд хімічних виробництв і інш. Фізична або юридична особа, що володіє таким джерелом підвищеної небезпеки, може застрахувати свою цивільну відповідальність перед третіми особами, тобто перекласти обовязок відшкодування майнової шкоди третім особам на страховика.
Поки страхувальник поставлений перед фактом невідомості страхового випадку у часі і просторі, страховик цікавиться імовірністю настання страхового випадку по відношенню до всієї страхової сукупності. Не наставші передбачення страховика відносно імовірності можливого збитку і витрат по його відшкодуванню будуть зазделегідь оплачені передбаченням можливого ризику з боку страховика. Отже, в теоретичному плані страхувальник наражає себе на небезпеку тільки одного специфічного ризику, повязаного із здійсненням страхової справи. Цей ризик носить назву технічний ризик страхувальника. Наявність технічного ризику страхувальника спонукає його активно брати участь в попереджувальних заходах щодо боротьби з пожежами, аваріями на транспорті і т.д. з метою зниження його міри.
Ризикові обставини і страховий випадок
При укладенні договору страхування стан обєкта визначається страхувальником в залежності від ряду ознак. До уваги приймаються ознаки, що впливають істотним чином на стан обєкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються страхувальником. Процес спостереження і обліку носить назву реєстрації ризику. Чинники, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності це ризикові обставини. Вони властиві даному обєкту страхування і розглядаються як компоненти, або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин.
Виділяють обєктивні і субєктивні ризикові обставини. Обєктивні ризикові обставини відображають обєктивний підхід до дійсності і не залежать від волі і свідомості людей.
Субєктивні ризикові обставини відображають тип звязку, що ігнорує обєктивний підхід до дійсності, і залежать від з волі і свідомості людей в процесі пізнання обєктивної реальності. При укладенні договору страхування страховик бере до уваги як обєктивні, так і субєктивні ризикові обставини. У ряді випадків при укладенні договору страхування страховик здійснює підбір ризикових обставин. Всі ризикові обставини, взяті в їх єдності і взаємодії, визначають стан, який називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан обєкта страхування і обстановку, в якій цей обєкт знаходиться.
Ризикові обставини є умовами здійснення (реалізації) ризику. На основі ризикових обставин обчислюється страхова премія, що предявляється до сплати в страховий фонд. Задача страховика складається в зборі і аналізі інформації, що характеризує істотні ризикові обставини. Отримані результати враховуються через систему знижок і надбавок (накидок) в процентах або твердо фіксованих сумах до обчисленої страхової премії для базової сукупності ризикових обставин.
Ризикові обставини дозволяють оцінити можливість настання даної події в майбутньому. Одна або декілька ризикових обставин приводять до реалізації ризику, тобто спричиняють настання страхового випадку. Кожне явище має взаємообумовлені причинно-наслідкові звязки. Звичайно страховий випадок відбувається під впливом ряду причин. Важко виділити найбільш важливі, адекватні і безумовні причини настання того або іншого страхового випадку. Реалізація ризику означає настання страхового випадку.
Страховий випадок може мати місце по відношенню до одного або безлічі обєктів страхування в рамках певної страхової сукупності. Страховий випадок по відношенню до безлічі обєктів страхування приводить до кумуляції ризику, тобто викликає катастрофічний ризик.
Потрібно розрізнювати страховий випадок і страхову подію. Під страховою подією розуміють потенційно можливе спричинення збитку обєкту страхування. Реалізована гіпотетична можливість спричинення збитку обєкту страхування означає страховий випадок. Наслідки страхового випадку виражаються в повному знищенні або частковому пошкодженні обєкта страхування. До страхових випадків не відносяться події, які хоч і заподіяли збиток, але не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому в умовах договору страхування потрібно точніше формулювати визначення подій, які включаються в обсяг відповідальності страхувальника. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв у виробництві, потрібно указати, від яких саме простоїв, чим викликаних. Крім того, умови договору страхування тут повинні враховувати майнову шкоду, викликану простоями як реалізацією ризику.


МАЛ. 1.1. Блок-схема аналізу ризику


1.2. Критерії класифікації ризиків та їх оцінка з врахуванням особливостей сільського господарства.

Найбільш поширеною є класифікація ризиків за джерелами виникнення. До неї звертаються практична всі автори, які досліджують цей аспект проблеми ризиків. При цьому спостерігаються деякі відмінності в виділенні кількості груп ризиків та включення конкретних ризиків в ту чи іншу групу. Дуже часто ці відмінності зумовлені тим, що класифікація проводиться з прив`язкою до конкретного виду діяльності та галузі (торгівля , виробництво, страхування, банківська справа).
Виділяють такі види ризику в залежності від джерел його виникнення:
Виробничий ризик. Пов`язаний з виробництвом продукції, товарів, послуг. Проявляється в зменшенні обсягів виробництва або зростання витрат на виробництво. Причинами виникнення виробничого ризику для сільськогосподарських підприємств може бути порушення технології виробництва, вплив погоди, нестача ресурсів.
Ринковий (кон`юнктурний) ризик. Виникає в процесі реалізації продукції та купівлі ресурсів. Джерелом ринкового ризику є нестабільність ринкових цін, яка є результатом загострення конкуренції, в т.ч. і якісної, зміни митного регулювання, зміни в попиті та пропозиції.
Технічний ризик. Пов`язаний з технікою та обладнанням, які використовує підприємство. Можна виділити наступні причини виникнення технічного ризику:
збої та поломки обладнання, зумовлені ненадійністю техзніки та дотриманням правил її експлуатації;
розвиток науково-технічного прогресу. Під його впливом з`являються нові технології і техніка, застосування яких підвищує продуктивність праці, якість продукції, знижує її собівартість та надає, таким чином, конкурентні переваги товаровиробникам.
Катастрофічні ризики. Вони пов`язані з проявом стихійних сил природи, а також діяльністю людини. Це можуть бути повені, пожежі, землетруси, аварії (наприклад аварія на АЕС).
Правовий ризик. Має суттєве значення особливо в умовах реформ, коли можлива швидка зміна існуючих законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства, та прийняття нових. Також можливе приєднання України до певних міжнародних актів, що забороняють використання певних хімічних засобів захисту рослин та тварин. Потрібно враховувати, що правовий ризик доцільно розглядати як на національному рівні, так і на місцевому. Зумовлено це тим, що місцеві органи влади мають право вводити місцеві податки та збори, які можуть справляти істотний вплив на економіку товаровиробників.
Ризик, пов`язаний з використанням людського фактору виробництва. Джерелом цього ризику є непередбачуваність поведінки та здоров`я індивідуумів. Наприклад, смерть або захворювання ключових працівників в критичний момент виробництва може істотно вплинути на його результати. Другим проявом даного ризику є недобросовісність і ненадійність партнерів, третім - недостатня кваліфікація менеджера, що приймає рішення, низька кваліфікація виробничого персоналу, четвертим - крадіжки, навмисне завдання шкоди (псування обладнання), рекет.
Галузевий ризик. Пов`язаний із змінами в економічному стані певної галузі як порівняно з іншими галузями, так і економікою країни в цілому. Прикладом може бути диспаритет цін на продукцію промисловості та сільського господарства і погіршення економічного стану аграрного виробництва в зв`язку з загальноекономічною кризою.
Політичний ризик. Джерелом його є зміни в державній політиці. Врахування даного виду ризику особливо важливе в країнах з нестабільним законодавством, відсутністю традицій і культури підприємництва. Політичні ризики поділяють на чотири групи:
ризик націоналізації і експропріації без належної компенсації;
ризик трансферту, що повільнен.`язаний з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти;
ризик розриву контракту через дії влади країни, в якій знаходиться компанія-контрагент;
ризик військових дій та громадянських безпорядків.
Дискусійним лишається питання щодо включення в цю групу такого виду ризику, як фінансовий. Балабанов І.Т., Андрійчук В.Г., Бауер Л. розрізняє окремо дві категорії ризику - підприємницький та фінансовий, відносячи до першого практично всі види ризику, за джерелами виникнення. Фінансовий ризик пов`язується з можливим невиконанням підприємством своїх фінансових зобов`язань та існування його як юридичної особи.
При цьому Л. Шаршукова цілком правомірно поділяє фінансовий ризик на валютний, кредитний та інвестиційний.
Валютний ризик - ймовірність фінансових втрат в результаті зміни курсу валют, яка може відбутися в період між укладанням контракту та фактичним розрахунком по ньому. Кредитний ризик пов`язується з можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов`язань. Це можуть бути зобов`язання як перед банком, так і перед постачальниками та бюджетом (останнє набуває актуальності з наданням дозволу податковим інспекціям брати в заставу майно аграрних підприємств). Інвестиційний ризик пов`язаний з вкладенням підприємством коштів в різні проекти чи цінні папери.
До цього переліку доцільно додати, на наш погляд, ще один різновид фінансового ризику - дебіторський, який пов`язаний з відстрочкою платежу при реалізації продукції підприємства і наданням товарного кредиту контрагентам та можливими при цьому збитками від несплати або невчасної сплати.
Процеси глобалізації у світовій економіці відкривають як нові можливості для підприємств, так і створюють нові загрози. Глобалізація може розглядатися як окреме джерело ризику для підприємств, зокрема аграрних. Вільний доступ на ринки аграрної продукції України може призвести до погіршення стану національних виробників. Виробники з розвинутих країн конкурують не стільки за рахунок більш сприятливих природних умов для виробництва сільськогосподарської продукції, скільки за рахунок практичної реалізації досягнень науково-технічного процесу та більш потужної і досконалої державної підтримки. Тому процеси глобалізації в першу чергу підвищують ризики підприємств країн, що розвиваються.
В попередньому параграфі джерела ризиків були поділені на внутрішні та зовнішні. Аналогічно розподіляються і самі ризики. До внутрішніх відносяться виробничі, технічні ризики, та ризики, пов`язані з персоналом. На ці ризики менеджер може реально впливати, приймаючи рішення. До зовнішніх належать політичні, правові, галузеві, ринкові ризики. Ці ризики менеджер може лише враховувати при прийнятті рішень. Звичайно, за певних умов деякі зовнішні ризики можуть перейти до групи внутрішніх. Такий перехід ринкових ризиків може відбутися ринкових ризиків, якщо підприємство є монополістом на певному ринку. Правовий ризик великі підприємства мають змогу зменшити шляхом лобіювання своїх інтересів в уряді, законодавчих органах.
Для того, щоб більш чітко окреслити внутрішні ризики можна зобразити функціональну та ресурсну модель підприємства.
Підприємство використовує наступні ресурси:
Ресурс персоналу. Використання цього виду ресурсів породжує ризики, пов`язані з кваліфікацією управлінського та виробничого персоналу.
Матеріально-технічні ресурси (предмети і знаряддя праці). При застосуванні цього виду ресурсів виникають ризики, зумовлені надійністю обладнання та техніки іта відповідністю технології рівню розвитку НТП.
Фінансові ресурси. Породжують ризики, пов`язані із неспроможністю підприємства генерувати достатню кількість готівки для забезпечення стабільної роботи підприємства.
Ресурс прав (торгова марка, знак, ліцензії, право використання земельної ділянки, оренди приміщень, майна, землі та ін). Порушення прав підприємства призводить до збитків. Це відбувається, наприклад, при підробці торгової марки, коли на ринку з`являється багато підробок. При цьому підприємство несе прямі збитки від зменшення обсягів реалізації, зниження цін. Непрямі збитки - завдання шкоди репутації підприємства, оскільки товари-підробки, як правило, низької якості.
Ресурс інформації і технології (інформація стосовно діяльності підприємства, планів випуску продукції, залучення коштів, виходу на нові ринки, зміни маркетингової політики, ноу-хау). Ризики виникають з можливістю доступу конкурентів до конфіденційної комерційної інформації або до нової технології, яка надає підприємству конкурентні переваги. Адже підприємство могло вкласти значні кошти в розробку або придбання цієї технології, а тому понесе значні збитки від несанкціонованого доступу до неї.
Функціональна модель підприємства:
Маркетинг, включаючи збут та постачання. В зв`язку з цією функцією виникають ризики, пов`язані з нестабільністю ринкових цін.
Фінансова діяльність. Виникають ризики, які пов`язані із структурою капіталу, спроможністю виконувати свої фінансові зобов`язання.
Виробництво. Породжує ризики, що стосуються обсягів виробництва та виконання договорів на поставку продукції.
Використання ресурсної і функціональної моделі підприємства дає можливість налагодити систему управління внутрішніми ризиками підприємства.
Економічні ризики ідентифікуються із сукупністю невизначеностей, що виникаютьчих в розвитку великої системи в цілому, в тому числі її складових, коли ставиться мета по встановлення загальноекономічної рівноваги такої системи і темпів росту ВВП через випуск конкурентоспроможної продукції на світовому ринку, віибір раціонального поєднання форм виробництва, здійснення ефективних заходівміроприємств з використанням державних антициклічних методів та механізмів.
Фіскально-монетарний ризик представлений сукупність невизначеностей, що виникають при розв’язанні задач по забезпеченню економічного росту і стабільності великих складних систем з допомогою державної фінансової і бюджетної політики, через механізм стабілізхації рівня цін і оптимальні податкові норми, ефективне регулювання Національним банком курсу національної валюти та обсягу грошової маси в обігу.
Під соціально-політичним ризиком розуміється сукупність невизначеностей, що виникають в розвитку великої системи в цілому і її складових, в тому числі при втручанні держави в політику ціноутворення, а також при розв`язанні задач по мобілізації та концентрації майна та інтелектуальних цінностей для забезпечення соціального захисту всіх груп населення від життєвих ризиків загального характеру, справедливого розподілу доходів, скорочення безробіття, регулювання фізичних обсягів пропозиції чи попиту через ціну та ін.
Крім того, ризики поділяють в залежності від рівня прийняття рішень на макроекономічні (глобальні) та мікроекономічні (на рівні окремих фірм), а також в залежності від рівня обґрунтованості рішень, що приймаються виділяють обґрунтований та необґрунтований (авантюрний) ризики .
Обґрунтований ризик - варіант прийняття рішення, що забезпечує для даних умов досягнення потрібного результату з найменшими сукупними витратами, вибраний в оптимальні строки, на основі передбачуваних вигод з можливими негативними наслідками.
Необґрунтований (авантюрний) ризик - сумнівний захід, справа, почата без врахування реальних сил, умов і можливостей з розрахунком на випадковий успіх, але в більшості випадків приречене на провал. Авантюра - це різновид ризику, що об`єктивно має значну ймовірність неможливості досягнення поставленої мети, хоча особи, що приймають такі рішення можуть їх не усвідомлювати.
Вплив окремих факторів на діяльність фірми має різні часові характеристики, одні фактори діють постійно, інші - певний проміжок часу. В зв`язку з цим виділяють короткострокові та постійні. До групи короткострокових відносять ті ризики, які загрожують підприємству короткий визначений часовий проміжок. Наприклад, ризик трансферту.
До постійних ризиків відносять ті, які безперервно загрожують підприємству, наприклад, загроза посухи для сільськогосподарських підприємств в районах недостатньої зволоженості, землетруси в сейсмічно активних зонах, повені в передгірських районах.
Зустрічається і інший поділ ризиків на основі тривалості їх дії: довгостроковий, пов`язаний з розвитком підприємства; короткостроковий, кон`юнктурний.
В страхуванні ризики поділяють на дві великі групи :
Ризики, які можна застрахувати
Ризики, які застрахувати не можна
Така класифікація має практичне значення при виборі способу управління ризиком і дозволяє чітко окреслити джерела підприємницького (нормального) прибутку. Джерелом нормального прибутку є саме нестрахований Страховий ризик - це ризик, який може бути оцінений з точки зору ймовірності настання страхового випадку і кількісних розмірів можливих збитків. Основні критерії, за якими ризик можна вважати страховим:
ризик, який включається у відповідальність страхувальника, повинен бути можливим;
ризик повинен носити випадковий характер. Об`єкт, по відношенню до якого виникають страхові правовідносини, характеризується нестійкими, тимчасовими зв`язками і не повинен подвергаться небезпеці, яка наперед відома страховику або власнику об`єкта стахування. При цьому всім сторонам, які беруть участь в страхуваннні, наперед невідомі конкретний час страхового випадку і можливий розмір шкоди;
випадковість прояву данного ризику слід співвіднести з масою однорідних об`єктів;
настання страхового випадку, виражене в реалізації ризику, не повинне бути пов`язане з волевиявленням страхувальника;
факт настання страхового випадку невідомий ні в часі, ні в просторі;
страхова подія не повинна мати розміри катастрофи, тобто не пзахватувати масу об`єктів в рамках крупної страхової сукупності, завдаючи масових збитків;
шкідливі наслідки реалізації ризикової події необхідно об`єктивно виміряти та оцінити. Масштаби шкідлиих наслідків повинні бути достатньо крупними і зачіпати інтереси страхувальника.

Розподіл ризиків за джерелами виникнення (за видами) дозволяє краще оцінити їх, вибрати адекватні методи їх мінімізації, прорахувати можливі негативні наслідки.
Класифікувати ризики можна за джерелами виникнення, строком дії(терміном впливу), обхватом території.ризик, до якого відносять неконтрольовані і непередбачувані зміни в кон’юнктурі ринку, а значить і в доходах підприємця.
З точки зору менеджменту, на наш погляд, важливо класифікувати ризики за можливістю управляти ними (див. рис. 1.2.1.).
.
Рис. 1.2.1. Класифікація ризиків за можливістю управління ними

Неуправляємі ризики характеризуються тим, що в процесі прийняття рішень можна лише враховувати їх вплив і не можна змінити його масштабів. Негативну дію управляємих ризиків на виробництво можна зменшити, прийнявши відповідні управлінські рішення. Управляємі ризики можна розрізняти за можливістю контролювати їх негативний вплив:
а) повністю контрольовані - негативний вплив можливо майже повністю нівелювати (ризику загибелі худоби від хвороб можна запобігти шляхом проведення вакцинації);
б) частково контрольовані - негативний вплив можливо зменшити;
в) неконтрольовані - негативний вплив від настання несприятливої події зменшити неможливо (загибель судна в морі, вантажу в результаті автокатастрофи і т.д). Негативний вплив таких ризиків можна зменшити лише шляхом страхування.
За територіальною ознакою ризики можна поділити на локальні, які діють на певній обмеженій території, тао глобальні (загальнодержавні) Локальні ризики - загроза землетрусу поширюється на сейсмічно активні зони, затоплення - в зонах з можливими надмірними опадами. Глобальні - це правові, політичні, технічні ризики.
Враховуючи, що всі суб`єкти економічних відносин діють в одному середовищі, яке (не виділяючи рівень країна-світ) можна назвати економікою, то є ризики загальні, під які підпадають всі суб`єкти, і специфічні, які пов`язані з галузевою приналежністю.
Ризик також можна розглядати і по галузях (сферах) економіки: виробництво, торгівля, будівництво, транспорт і т.д. В зв`язку з цим можна виділити ризики загальні, які властиві або проявляються в усіх галузях, і специфічні або галузеві. Так, сільськогосподарське підприємство, промислове підприємство, торгове підприємство, банківська установа однаково піддаються правовому, політичному ризику, ризику, пов`язаному з використанням людського фактору виробництва. В той же час торгове підприємство менш підпадає під вплив технічного ризику, ніж виробничі підприємства.
Такий підхід до класифікації дає можливість при вивченні ризиків в конкретній галузі народного господарства використати загальні досягнення у вивченні ризику і, при цьому врахувати і галузеву специфіку. Всі вищеприведені класифікації ризику практично не пов`язані між собою, що не дозволяє їх систематизувати за ієрархією, але в залежності від ситуації мають певне практичне значення Для всебічної оцінки конкретного ризику доцільно застосувати до нього різні класифікації. Це дасть змогу оцінити одне й теж явище з різних сторін. При цьому потрібно враховувати, що вирішення цієї проблеми буде залежати від конкретного суб`єкта, який приймає рішення, від розмірів його підприємства, його місця в управлінській ієрархії. Так, керівника виробничого підрозділу у великій багатогалузевій фірмі будуть цікавити в першу чергу ризики, пов`язані безпосередньо з виробництвом, а керівника цієї фірми - весь їх можливий спектр. Займаючись класифікацією ризиків, доцільно скласти “функцію” описання ризиків, в яку включити різні види класифікації ризиків. Вона може мати такий вигляд: Ri=(Ak,Bl,…Cm). Ak характеризує даний ризик за джерелами виникнення, Bl - за територіальної ознакою, Cm - за можливістю контролювати даний вид ризику. Наприклад, можливе підвищення цін на паливо - ризик кон`юнктурний, глобальний, неконтрольований. Така характеристика даної події дозволяє оцінити причину(Ak) її виникнення і на основі цього спробувати прогнозувати подальший розвиток подій; виявити, чи впливає вона на конкурентів(Bl); розробити план заходів(Cm), по можливості, з метою зменшення її негативного впливу на підприємство. В практиці при розробці такої функції, виборі кількості змінних потрібно виходити з умов конкретного підприємства, а саме:
потребі в глибині розробки такої функції, що визначається галуззю, в якій функціонує підприємство, його часткою на ринку продукції, досвідом роботи в даній сфері і т.д.;
доступності інформації для аналізу та її вартості.
Для будь якого підприємства, в тому числі і аграрного, принципове, на наш погляд, значення має поділ ризиків за можливостями управління ними на мікрорівні. Такий підхід до класифікації ризиків поки-що залишається малодослідженим. В той же час керівникам і спеціалістам підприємств важливо знати, якими ризиками вони можуть повністю управляти, якими частково, а які ризики не піддаються з боку суб’єкта господарювання контролю взагалі. Враховуючи сказане, вважаємо за доцільне використати викладений раніше підхід до класифікації ризиків за ступенем їх контрольованості на рівні суб’єктів господарювання з наступним розподілом ризиків за цим критерієм з одночасним врахуванням їх джерел виникнення (рис. 1.2.2.). Такий підхід дозволяє поєднати найбільш просту і широко використовувану класифікацію ризиків за джерелами їх виникнення з цінною для менеджменту класифікацією по ступеню контрольованості ризиків.
Чітка і детальна класифікація ризиків за розглянутим критерієм дасть змогу підприємствам більш обґрунтовано будувати систему управління ризиками на стадії прийняття тріадного рішення: чи контролювати ризик, чи брати ризик на себе, чи передавати іншим.


Ступінь контрольованості ризику Види ризику за джерелами
Виробничий Ринковий Фінансовий Технічний Правовий Людський фактор
Контрольований Технологія виробництва, хвороби тварин, шкідники і хвороби рослин - - Збої та поломки обладнання, техніки - Низька кваліфікація персоналу
Частково контрольований Погодні умови: посухи (зрошення) Нестабільність цін (біржові угоди) Кредитний, інвестиційний, дебіторський Моральний знос техніки і обладнання під впливом НТП Крадіжки, псування обладнання
Неконтрольований Погодні умови: град, заморозки; епізоотії сільськогосподарських тварин проти яких відсутні ліки; нестача ресурсів. Нестабільність цін на продукцію і ресурси, викликана інфляцією, монополізацією ринку Валютний Зміни в національному законодавстві Ратифікація міжнародних актів. Смерть ключових працівників

Рис. 1.2.2. Розподіл основних видів ризиків аграрного підприємства за можливістю контролювати їх.

1.3. Інваріантні методи управління ризиками в сільському господарстві.

1.3.1. Особливості виявлення і прояву ризиків в сільськогосподарському виробництві
Сільське господарство, як і будь-яка інша галузь економіки, має свої особливості, які зумовлюють певну специфіку в прояві ризиків в ньому.
В той час, коли природні сили в будь-якій іншій галузі розглядаються лише з точки зору стихійного лиха і завдання збитків, то сільське господарство є винятком. Враховуючи, що в рослинництві сонячна енергія та волога є факторами виробництва, дія природних факторів може приносити не тільки збитки, а й додатковий дохід. Вплив цих факторів неможливо точно передбачити, тому урожайність сільськогосподарських культур може значно змінюватись з року в рік.
Інша особливість сільського господарства, яка підвищує рівень ризику - довгий період виробництва. Рішення щодо виробництва приймаються за рік, а то й більше до моменту реалізації. За цей час ринкова ситуація може значно змінитися в несприятливий для підприємства бік. Порівняно з галузями промисловості, які мають також великий період виробництва, наприклад, суднобудування, сільськогосподарські підприємства знаходяться в більш несприятливих умовах, оскільки на всю продукцію не укладаються контракти до початку її виробництва, в той час як на продукцію суднобудування даються замовлення до початку виробництва і підписуються контракти. Для зниження ризику, викликаного даною особливістю сільського господарства, є нагальна необхідність в широкому використанні такого важливого інструменту ринкової економіки, як ф’ючерсні угоди.
Важлива особливість сільського господарства порівняно з промисловістю полягає в тому, що обсяги виробництва змінюються за однакових обсягів використання ресурсів. Якщо на промисловому підприємстві точно відомо, що з однією тони металу вийде, скажімо, певна кількість гайок, то в аграрних підприємствах при використанні однієї тони мінеральних добрив не можна бути точно впевненим в кількості майбутнього урожаю. Навіть можливий варіант, коли при використанні меншої кількості міндобрив, інших ресурсів під впливом погодних умов буде отриманий більший урожай.
Технологічний процес в аграрному секторі жорстко обмежений в часових рамках. За відсутності на певний момент ресурсів, промислове підприємство може вийти на заплановані обсяги виробництва, отримавши ці ресурси пізніше та організувавши двозмінну чи трьохзмінну роботу. Якщо аграрне підприємство не проведе вчасно посівну компанію, то пізніше цього зробити неможливо і виробництва даного виду продукції в поточному році не буде. Технологічний процес в більшості галузей промисловості може бути призупинений, а потім продовжуватись далі без великих втрат. В сільському господарстві призупинити технологічні процеси практично неможливо. Перенесення збирання врожаю зернових на декілька тижнів призведе до його втрати, порушення графіка доїння корів призводить до зниження їх продуктивності.
В технологічному процесі сільського господарства використовуються живі організми як засоби виробництва, тому він залежить від їх біологічних особливостей. В цій галузі в багатьох випадках неможливо різко збільшити обсяги виробництва через біологічні особливості рослин і тварин. Якщо, наприклад, в племінному господарстві є нова високопродуктивна порода ВРХ в кількості 100 голів, на яку є попит 200 голів на рік, то в поточному році задовольнити його можна лише на половину. Крім того, в сільському господарстві виникають додаткові витрати в зв`язку з потребою захисту урожаю та тварин від шкідників і хвороб.
Фінансовий ризик в сільському господарстві має досить високий рівень в зв`язку з тим, що сучасні аграрні підприємства достатньо капіталоємкі. Значна частина дорогих основних засобів використовується протягом року короткий термін, вузькоспеціалізована, має великий строк окупності, при цьому виникає потреба в залученні фінансових ресурсів.Потребу в кредитах зумовлює і сезонний характер виробництва Ще одна особливість сільського господарства, яка підвищує рівень фінансового ризику - сезонність виробництва. В зв`язку з цим виникає потреба в сезонних кредитах, обсяг яких практично не зменшується з року в рік навіть при простому відтворенні.
Досконала конкуренція практично не існує в жодній галузі економіки, крім сільського господарства. При цьому прояв кон`юнктурного ризику набуває виняткового значення, особливо в високоврожайні роки, коли різко збільшується пропозиція сільськогосподарської продукції. Високий врожай за певних обставин призводить до зменшення прибутків або навіть до збитків сільськогосподарських товаровиробників. В перспективі конкуренція в галузі сільського господарства зростатиме і водночас буде зростати рівень кон`юнктурного ризику.
Вищенаведені приклади свідчать, що сільськогосподарське виробництво є високоризиковою галуззю економіки і з точки зору інвестування. Одночасно з цим можна виділити ще одну особливість сільського господарства порівняно з іншими галузями: високий рівень ризику за низької норми прибутку. Чим більший рівень ризику, тим більший має бути сподіваний прибуток, бо в іншому випадку зникає стимул для вкладання грошей у ризиковану справу. Тому прямі інвестиції в сільське господарство України закордонних інвесторів, враховуючи також високий рівень правового ризику і стан економіки, навряд чи матимуть значні обсяги, якщо не удосконалити правову базу.
Сучасне сільське господарство України сильно піддається і валютним ризикам. Навіть якщо господарство безпосередньо без посередників не займається експортно-імпортними операціями, воно може понести значні збитки в зв`язку із зміною курсу національної валюти. В структурі ресурсів, які споживає сільське господарство, досить значна частка імпортних, ціни на які залежать від курсу гривні. Останнє падіння курсу гривні (1998 р.) призвело до різкого підвищення цін на паливо-мастильні матеріали, засоби захисту рослин і тварин, техніку.


Високий рівень ризику в сільському господарстві України вимагає кваліфікованого управління, тобто прийняття рішень з врахуванням ризику. Вважаємо, що в загальних рисах процес управління ризиком може бути представлений наступним чином (рис. 1.3.1.1.).
Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують існуванню підприємства як юридичної особи.


Рис. 1.3.1.1. Схема управління ризиком

Завдання управління ризиком - звести можливий вплив несприятливих факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, самофінансування ризику.
На жаль, на сьогодні управлінські рішення в сільському господарстві приймаються практично без врахування ризику. Причин такого становища є декілька.
По-перше, це відсутність відповідних навичок у керівників підприємств. В програмах вузів питання ризику почали вводитися відносно недавно, відповідної широкої перепідготовки або підвищення кваліфікації практично не проводиться, а для вивчення цього питання самостійно практично відсутня навчально-методична література стосовно сільського господарства.
По-друге, в умовах економічної кризи в країні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє стратегічне планування, керівники вимушені займатися питаннями практично лише сьогоднішнього дня.
По-третє, врахування ризику при прийнятті рішень вимагає наявності великої кількості інформації, яка мала б бути загальнодоступною, але в Україні її отримати дуже важко і вона відносно дорого коштує.

Основні підходи щодо управління ризиком

Розсудливий менеджер завжли признає фундаментальну істину, що сама природа економічної діяльності спряжена з чинниками випадковості, розпливчатості , неповноти інформації, тобто ризиком.
Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприємці співвідношення прибутку та ризику, його прийнятий рівень. Необхідною умовою для розв”язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з кокретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.
Інформація швидко старіє і тому суб?єкт прийняття рішень повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, одночасно оцінюючи якість інформації, здійснюючи її моніторинг.
Обираючи стратегію та тактику управління ризиком, менеджер повинен дотримуватись таких основних принципів:
- недоцільно ризикувати більшим заради меншого;
- недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні засоби (капітал тощо);
- необхідно заздалегіть піклуватися відносно можливих наслідків ризику.
Складові процесу управління ризиком визначаються в залежності від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої майстерності, професіоналізму, схильності до ризику менеджера.
В узагальненому виді процес управління ризиком представлений у виді блок схеми.
В результаті грунтовного якісного та кількісного аналізу менеджер, спираючись на отримані дані, обирає один із засобів або суперпозицію засобів управління ризиком:
- уникнення;
- попередження;
- прийняття (збереження чи навіть збільшення);
- зниження ступеня ризику.
Розглянемо ці засоби.
Уникнення ризику означає просте ухилення від певного міроприємства, котре обтяжене надмірним ризиком. Однак уникнення ризику для менеджера нерідко означає відмовитися від прибутку, а це пов”язане з ризиком невикористаних можливостей.
Попередження ризику - це досить ефективний засіб, який однак лише в окремих випадках дозволяє зменшити (уникнути) ризик в менеджменті.
Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику - це залишення ступеня ризику за менеджером ( інвестором), тобто на його відповідальність. Вкладаючи засоби в певну сферу, менеджер повинен бути впевненим, що є можливості покриття можливих збитків або ж що вони йому не загрожують.


1.3.2. Зовнішні способи зниження ступеня ризику.


Передача ризику здійснюється або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.
Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще за інших. Передача ризику може також здійснюватись шляхом укладання ф?ючерсного контракту.
Ф?ючерси дозволяють передавати ризик несприятливої зміни цін у майбутньому протилежній стороні угоди.
Страхування це передача певних ризиків страхової компанії. Для зниження міри ризику використовуються майнове страхування і страхування від нещасних випадків. Майнове страхування може мати наступні форми: страхування ризику підрядного будівництва, страхування обладнання, страхування вантажів і інш. Страхування від нещасних випадків включає: страхування загальної цивільної відповідальності і страхування професійної відповідальності.
Широко використовується і такий вигляд страхування, хеджування - страхування ціни товару від ризику або небажаного для виробника падіння, або невигідного для споживача збільшення. По цілях і техніці проведення операції хеджування діляться на хеджування продажем, тобто висновок виробником або товаровладельцем фючерсного контракту з метою страхування від зниження ціни при продажу в майбутньому товару, або що вже є в наявності, або ще не зробленого, але передбаченого до обовязкового постачання в певний термін; хеджування купівлею, тобто висновок споживачем або продавцем фючерсного контракту з метою страхування від збільшення ціни при купівлі в майбутньому необхідного товару.
До методів, що за суттю близькі до страхування, можна віднести також деривативи (опціони, ф?ючерси, свопи тощо).
1.3.3. Внутрішні способи оптимізації ризику.

Лімітування передбаяає обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє ( по відношеню до підприємства) середовище. Лімітування застосовується банками при наданні позик, укладанні договору на овердрафт. Підприємства можуть застосовувати цей спосіб при продажу товарів в кредит, наданні позичок, при прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування.
Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними об?єктами вкладання, які безпосередньо не зв?язвні між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають в різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток.
Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість придбання акцій одного акціонерного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу майже в три рази і відповідно в три рази знижує ступінь ймовірного ризику.
Створенння резервів, запасів на покриття ймовірних непередбачуваних витрат у майбутньому також є внутрішнім засобом зниження ризику, свого роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно усувати тимчасові ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності.
Створення власних грошових, товарно-маиеріальних резервів є альтернативою страхуванню і доцільно тоді, коли вартість майна, що наражається на певний ризик, відносно невелика у порівнянні з майновими та фінансовими параметрами усього проекту. Самострахування шляхом резервування коштів також може застосовуватись відносно однотипного обладнання, майна підприємства, коли ймовірність пошкодження незначна.
Здобуття додаткової інформації є одним із важливих способів щодо зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання щодо доцільності їх уточнення. Стосовно планованих міроприємств, особливо інноваційних проектів (технічних новинок), постає питання : чи необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести ще якийсь додатковий експеримент для уточнення економічних показників. З одного боку додатковий експеримент дозволив би знизити економічний ризик, що обтяжує певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але з іншого боку експеримент, в свою чергу, пов?язаний з певними затратами та збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то економічні збитки збільшуються. Вони особливо великі при проведенні довготермінового експерименту. В цьому випадку впровадження міроприємства і одержуваний в його результаті економічний ефект відсуваються. Отже, для оцінки діяльності добування додаткової інформації необхідно порівняти економічні результати обох варіантів.
Природньо, що коли б у менеджера була б більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз та знизити ступінь ризику. Це робить інформацію товаром, за який менеджери згодні платити гроші. А коли так, то вкладення капіталу в інформацію необхідно оцінювати.
Загальними в господарській практиці є три основних принципи зниження ризику:
v не ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал;
v не забувати про наслідки ризику;
v не ризикувати багато чим ради малого.




ІІ. Страхування як метод управління ризиками товаровиробників анрарного сектору.
2.1. Економічна характеристика закритого акціонерного товариства “Страхова група”ТАС”.
ЗАТ “Страхова група “ТАС” засноване 19 жовтня 1998 року “ПриватБанком”, комерційним банком України. За період діяльності на вітчизняному страховому ринку, за визнанням клієнтів, експертів і колег, компанія зарекомендувала себе як така, що динамічно розвивається, акумуюючи провідний досвід і кращі традиції лідерів вітчизняного і світового страхового бізнесу.
Страхова група “ТАС” - частина фінансової групи, до складу якої входять ще дві страхові компанії “Страхова компанія “ТАС” (зі страхування життя) та “Міжнародна страхова компанія”, банки “ТАС-Комерцбанк” та “ТАС-інвестбанк”, що здійснюють всі види банківської діяльності, промислові підприємства та інші установи.
У рейтингах Ліги страхових організацій України за даними 2002 року ЗАТ СГ “ТАС” посідає чільні місця за основними показниками діяльності:
? Наявними активами - понад 100 млн.грн. (3-тє місце),
? Розміром зібраних страхових платежів - більше 93 млн.грн.(5-те місце),
? Виплаченими клієнтам страховоми відшкодуваннями - майже 8 млн.грн.(8-ме місце),
? Серед перших щодо наявності високоліквідних активів, власного капіталу, діючої мережі регіональних підрозділів тощо.
При цьому, якщо 2001 року послугами ЗАТ СГ “ТАС” було охоплено 3,7% страхового ринку, то 2002 року - 4,55%.
Під страховим захистом ЗАТ СГ “ТАС” минулого року перебувало більше 80-ти тиёсяч ргомадян і юридичних осіб України та іноземців.
У 2002 році страхову діяльність ЗАТ СГ “ТАС” характеризують такі дані:

Показники Особисте страхування Майнове страхування Страхування відповіда-льності Обов?язкове страхування Всього
Отримано страхових платежів, тис.грн. 806 79459 243 12805 93314
Виплати страхових відшкодувань, тис.грн. 105 7742 25 74 7945
Кількість врегульованих страхових випадків 517 108 12 29 665
Кількість договорів страхування 16344 22718 4096 16193 59351
Основними факторами, які сформували ці позитивні тенденції у діяльності компанії, є :
v Підбір та професійна підготовка кадрів ( у навчально-методичному центрі ЗАТ СГ “ТАС” впродовж року було проведено семінарів та тренінгів майже на 4000 академічних годин);
v Активне впровадження класичних видів страхування, вивчення, прогнозування та формування сегментів страхового ринку, своєчасне реагування на запити клієнтів;
v Запрошення консультантів (як вітчизняних, так і закордонних) з числа страховиків-практиків й фахівців у суміжних галузях.

Визнаням авторитету стало те, що ЗАТ СГ “ТАС” 2001 року нагороджено дипломом та пам?ятною медаллю “За заслуги у розбудові економіки та вагомий внесок у створенні гідного міжнародного іміджу України “ Національного проекту “Золота книга української еліти”. А також надано членство Торгово-промислової палати України і внесено до Недержавного реєстру українських підприємців, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність в підприємницькій діяльності України та за її межами.
ЗАТ СГ “ТАС” входить до багатьох професійних об?єднань і груп : Ліги страхових організацій України, Авіаційного, Морського, Медичного страхових бюро, Координаційної ради з питань страхування при Міністерстві транспорту, а також Моторного (транспортного) страхового бюро України.
Станом на 1 січня 2003 року в штаті працює 274 працівника, а структура склада........


Список використаної літератури

Законодавчі акти
1.1. Конституція України
1.2. Закон України “Про страхування”.
1.3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”
1.4. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років”.
1.5. Постанова Кабінету Міністрів Укпаїни “Про обов?язкове страхування посівів озимих зернових та цукрового буряку”


Література
2.1. Абашкина О. Ю. Капитализм по датски /О. Ю. Абашкина. Бразилия: формирование "открытой" экономики/ Бунегина И.А. - М.: Знание. 1992. - С34.
2.2. Алекс Ф. Мак Калла. Перспективи продовольчої безпеки в XXI сторіччі: Матеріали конференції "Майбутнє світового продовольства". - Університет штату Іллінойс. США. 1997. ~с.40 -58.
2.2.а) Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. Підручник для ВУЗів./ Київ:. КНЕУ, 1998
2.3. Антология экономической классики. Трактат о налогах и сборах, /В. Пегги. Исследование о природе и причинах богатства народов. /А. Смит. Начала политической экономии и налогообложения. /Д. Рикардо: Сост. Н.А. Столяров, - М.: МП-ЭКОНОВ - КЛЮЧ. 1993. -с. 306-397.
2.4. Банасинский А. Теория страхования при социализме: Эконjмико-кибернетический аспект /Под ред. Е.В. Коломина. М.: Финансы, 1980.~C.96
2.4.а) Дем?яненко С.І. Менеджмент виробничих витрат. Підручник.
К.: КНЕУ-2002, 264с.
2.4.б) Дем?яненко С.І. Формування виробничих витрат селянських (фермерських) господарств в умовах ринкової економіки. Київ, «Урожай" -1994.
2.5. Е. Абалмазов, М. Абалмазова. Страхование как функция системы безопасности. Страховое дело. № 11, 1996. - с.42 - 44.
2.6. Імас Є.В. Формування та розвиток цукрового підкомплексу в Україні. •- К.:ІАЕ УААН, 1999. - с.278 -281.
2.7. Кирш А. Налогообложение: меньше коммунизма. Зеркало недели. № 45. ІЗ ноября 1999. -с.7.
2.8. Маркетинг та управління страховою компанією: теорія, практика та зарубіжний досвід. / Центр підготовки та перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності. - Київ, 17-18 квітня 2002 року.
2.9. Маркс К. Капітал, т.1-3. -К.: Видавництво політичної літератури України, 1982. -с.256-274.
2.9.а) Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві. Підручник. К.:КНЕУ-2000.
2.10. Продовольча безпека як концепція ринкових реформ в аграрному секторі економіки України. Точилін В.О., Городній В.В. К.: ІЕП НАН України. 1998 - с.5-18.
2.11. Страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень : Методичні рекомендації / - К.:ІАЕ УААН, 2000.-.с.68
2.12. Фінанси в період реформування агропромислового виробництва/ Дем?яненко М.Я., Алексійчук В.М., Борщ А.Г. та ін.; За ред. М.Я.Дем?яненка - К.:ІАЕ УААН, 2002 - 645с.
2.13. Фінанси сільськогосподарських підприємств (посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах)/ За ред. М.Я.Дем?яненка - К.:ІАЕ, 2000- 604с.
2.14. Харченко Н.В. Прибуток і оподаткування страхових компаній. / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. - К - 1998.
2.15. Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу : Підручник / К.:КНЕУ, 2000.



Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы

* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.