На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Характеристики пасивв банку. Методологчн пдходи до управлння пасивами банку. Методи управлння капталом банку, його залученими коштами. Управлння пасивами комерцйного банку на приклад КБ Приватбанк. Шляхи удосконалення менеджменту пасивв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


План
    Вступ
      Розділ 1. Пасиви банку: сутність та характеристика
      1.1 Сутність, значення та характеристика пасивів
      Розділ 2. Методологічні підходи до управління пасивами банку
      2.1 Методи управління капіталом банку
      2.2 Методи управління залученими коштами банку
      2.3 Особливості управління запозиченими коштами банку
      2.4 Особливості процесу управління недепозитними джерелами коштів
      Розділ 3. Управління пасивами комерційного банку на прикладі кб “приватбанк"
      3.1 Характеристика та загальний аналіз діяльності КБ “ПриватБанк"
      3.2 Аналіз формування власного капіталу КБ “ПриватБанк”
      Розділ 4. Шляхи удосконалення менеджменту пасивів
      Висновок
      Список використаної літератури
      Додаток

Вступ

Нестабільність економічної системи нашої країни зумовила необхідність розробки нових підходів до ефективного управління структурою пасивів банків з метою зниження ризику фінансової нездатності й підвищення рівня чистого прибутку. Не дивлячись на важливість питання ефективного управління структурою пасивів комерційних банків, проблема знаходження оптимальної структури пасивів далека від кінцевого рішення.

Потрібна розробка нових підходів, здатних зробити управління структурою пасивів банку більш науково обґрунтованим, більшою мірою відповідним потребі забезпечення високої прибутковості банківської діяльності з дотриманням вимог фінансової стійкості.

Сутність менеджменту пасивів полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростанням ризикованості діяльності збалансоване управління пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Метою курсової роботи є визначення найбільш важливих критеріїв поняття структури пасивів та дослідження менеджменту пасивів комерційного банку.

Відповідно до даної мети в роботі були поставлені й вирішені наступні основні завдання:

визначена сутність та характеристика пасивів банку;

досліджені особливості формування ресурсної бази банківської установи на прикладі КБ “ПриватБанк”;

запропоновані шляхи удосконалення менеджменту пасивів КБ “ПриватБанк".

Об'єкт дослідження - діяльність комерційного банку з приводу формування й розміщення ресурсів.

Предмет дослідження - методи управління структурою пасивів комерційних банків.

Розділ 1. Пасиви банку: сутність та характеристика

1.1 Сутність, значення та характеристика пасивів

Пасивами банку називають джерела формування фінансових ресурсів. За своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов'язання - це чужі гроші, тимчасово надані власникам у розпорядження банку.

Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоб їх збільшення підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.

Залучені кошти поділяються на депозити та інші. Під депозитом розуміють зобов'язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та юридичних осіб за відповідну плату. До інших відносять кошти, які залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку довгострокових обов'язків. Аналіз залучених коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи:

депозити до запитання;

строкові депозити;

кошти кредиторів;

кошти, які є від продажу цінних паперів;

кредити інших банків.

Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Загальними видами залучених коштів в Україні є депозити юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Збільшення долі депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до здешевіння ресурсної бази банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки відносно політики банку: збільшуючи об'єми своїх операцій, банк провадить агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна доля в загальній масі банківських ресурсів призводить до пониження ліквідності банку. Якщо брати до уваги світовий досвід, то ця доля не повинна перевищувати 30% суми всіх залучених коштів.

Якщо в складі залучених коштів мають перевагу міжбанківські кредити як один з найдорожчих видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, доля міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%.

Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Порівняння одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів.

Зобов'язання - це вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов'язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому.

Зобов'язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.

Зобов'язання поділяються на дві групи:

Залучені кошти - це зобов'язання банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах;

Запозичені кошти - це зобов'язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк.

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов'язаннями. Капітал банку визначається як сума основного капіталу, до складу якого входять фактично сплачений зареєстрований статутний капітал, емісійні різниці між продажною і номінальною вартістю фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку і т.п., та додаткового капіталу (капітал другого рівня), який складається з загальних страхових резервів банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних, валютних ризиків і ризиків цінних паперів, результати переоцінки основних засобів, сальдо по фінансових результатах поточного року (поточні доходи мінус поточні витрати)

При розрахунках суми капіталу розмір допоміжного капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Поряд з цим, розмір капіталу корегується на суму основних засобів що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

За економічним змістом зобов'язання розподіляються:

кредити отримані від ЦБ;

кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);

кошти клієнтів;

кошти бюджету, позабюджетних фондів;

боргові цінні папери, емітовані банком; та інші зобов'язання.

Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

За терміном залучення пасиви розділяють на групи (рис.1.1)

капітал
довгострокові кредити;
термінові депозити;
цінні папери власного боргу
короткострокові кредити;
термінові депозити
кореспондентські рахунки банку;
кошти до запитання клієнтів.


Рис. 1.1. Групи пасивів за терміном залучення.
Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.
Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов'язань та їх розміщення у його активах. В умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об'єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів.
Мета аналізу пасивів банку конкретизується у таких завданнях:
дослідження та оцінка динаміки, складу та структури капіталу і зобов'язань;
дослідження та оцінка платоспроможності та достатності капіталу;
дослідження та оцінка кредитів і депозитів;
дослідження та оцінка обгрунтованості розподілу прибутку;
узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов'язань та ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку;
розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового потенціалу банку.
Загальний аналіз пасивів комерційного банку грунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.
Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов'язань в цілому і по окремих видах. Розраховуються темпи росту окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).
Вертикальний (або структурний) аналіз грунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. Визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов'язань. Відображає структуру джерел фінансових ресурсів.
Формування та регулювання достатнього власного капіталу.
Банківський капітал - це кошти і виражена у грошовій формі частка майна, що перебувають в розпорядженні банків та використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання прибутку.
Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення:
залучений капітал - це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції пов'язані із залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення - депозитним;
запозичення коштів на міжбанківському ринку, у ЦБ, або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку називається позиковим. Спільним для залученого та позикового банківського капіталу є те, що це чужі для банку кошти, його зобов'язання перед вкладниками та кредиторами;
власний капітал представляє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.
Сутність функцій власного капіталу полягає в тому, що він служить для захисту інтересів вкладників, гарантування вкладів і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності.
Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому.
Рис.1.2 Класифікація видів власного капіталу комерційного банку.
Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку його власний капітал поділяється на:
Акціонерний - формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вище ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) комерційного банку одержують емісійний доход, який є складовою частиною власного капіталу.
Пайовий - формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу.
Власний капітал у грошовій формі найбільш розповсюджений, універсальний і ліквідний, тобто легко трансформується в інші форми.
Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо.
Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо.
Залежно від форм власності розрізняються такі види власного капіталу комерційного банку: приватний, заснований на власності фізичних осіб; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі.
За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та, що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий - споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу комерційного банку.
Виходячи із характеру використання в банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові доход, а неробочим - якщо вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доход, а іноді фактично є збитками комерційного банку.
Залежно від способу розрахунку розрізняють балансовий та нормативний власний капітал. Балансовий - розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язаннями банку. Нормативний власний капітал використовується органами нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків та деяких інших потреб.

Розділ 2. Методологічні підходи до управління пасивами банку

2.1 Методи управління капіталом банку

Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.

У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом:

метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку - найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Чистий прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:

1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам;

2) достатнє фінансування діяльності банку.

Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

Завдання менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми при залученні капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризиковими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.

Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У розвинених країнах середній рівень дохідності банківських акцій становить 14-17%.

Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання стабільного рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують на дані цілі. Це пов'язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності.

Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

незалежність від кон'юнктури ринку;

відсутність витрат із залучення капіталу зовні;

простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунку на інший;

відсутність загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

1) повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків;

2) виникнення проблеми зменшення дивідендів;

3) повільне нарощування капіталу.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:

1) емісія акцій;

2) емісія капітальних боргових зобов'язань (субординований борг);

3) продаж активів та оренда нерухомості.

Менеджмент банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовах гіперінфляції капітал банків швидко знецінюється і прибутку може не вистачити навіть на компенсацію втрат. Якщо органами банківського нагляду переглянуті норми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел. Така ситуація склалася в Україні протягом 1997 - 1999 рр., а у зв'язку з фінансовою кризою осені 1998 р. проблема нарощування капітальної бази банків значно загострилася.

Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних та привілейованих акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку - це найдорожчий з погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов'язана з високими витратами та супроводжується значним ризиком, який полягає у можливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночас розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.

Плануючи емісію акцій, менеджмент банку має зважити свої можливості й оцінити, чи буде забезпечено достатній рівень прибутковості для підтримки стабільного рівня дивідендів. Якщо цього досягти не вдається, то акції банку знецінюватимуться. Законодавством більшості країн передбачена державна реєстрація емісії цінних паперів, до яких належать і банківські акції. У реєстрації може бути відмовлено, якщо виявлено фінансові зловживання та махінації, прострочені борги перед бюджетом та кредиторами, збиткову діяльність. Цей порядок діє і в Україні. Отже, не всі банки мають доступ до такого джерела поповнення капіталу як емісія акцій.

Капітальні боргові зобов'язання являють собою довгострокові позичкові кошти, вкладені в банк зовнішніми інвесторами. Емісія може проводитись у формі випуску в обіг довгострокових цінних паперів або боргових зобов'язань. Передбачається, що такі зобов'язання банку мають характер субординованих, тобто в разі банкрутства вони є другорядними порівняно із зобов'язаннями перед вкладниками, але мають пріоритет перед акціонерами при встановленні порядковості виплат.

Субординовані зобов'язання менш ризикові, ніж акції банку, тому мають нижчий рівень дохідності, а для банку є дешевшим джерелом поповнення капіталу порівняно з емісією акцій. Здебільшого капітальні зобов'язання випускаються на 10 - 15 років під фіксовану ставку, або на дисконтній основі, коли дохід забезпечується за рахунок зростання їх курсової вартості.

Субординовані зобов'язання можуть бути конвертованими, коли умовами випуску передбачається можливість їх обміну на акції банку в майбутньому. Конвертованість підвищує привабливість таких зобов'язань, оскільки надає право придбання акцій у найвигідніший момент. Банки також можуть вдаватися до емісії цінних паперів, погашення яких здійснюється лише через обмін на акції. Привабливість для банку такого способу нарощування капіталу визначається правилами оподаткування, коли процентні виплати за таким боргом відносяться на витрати банку і не оподатковуються. Але не всі банки можуть скористатися таким джерелом поповнення капіталу, оскільки доступність його значною мірою визначається банківським законодавством конкретної країни.

За своєю економічною природою субординовані зобов'язання для банку є позичковими коштами, які зрештою потрібно буде повертати власникам. Проте з огляду на достатньо тривалий період їх використання та можливість обміну на акції банку такі позикові кошти можна прирівнювати до власних. Крім того, банки можуть користуватися даним джерелом необмежено довго, погашаючи попередній борг за рахунок нової емісії.

Вітчизняні комерційні банки мають право випускати облігації лише за умови сплати всіх випущених ними акцій, але багато банків не можуть довести статутні капітали до мінімальних розмірів. Отже, банківські облігації в Україні не набули розвитку і навіть за умови включення їх до складу додаткового капіталу не могли б розглядатися як реальне джерело формування ресурсів банку. В розвинених країнах з потужними фінансовими ринками субординовані цінні папери та зобов'язання становлять відносно незначну частину банківського капіталу. Таким джерелом з успіхом можуть користуватися лише великі за розмірами банки, які мають довіру інвесторів. Більшість дилерів з операцій із цінними паперами відмовляються мати справу з емісіями невеликих банків через високі видатки та ризик.

Перевага методу поповнення капіталу шляхом випуску субординованих зобов'язань і цінних паперів полягає в підвищенні показників прибутковості на одну акцію за умови, що такі кошти приносять дохід, який перевищує процентні виплати за ними. Але такий спосіб формування капіталу зменшує стійкість банку (співвідношення власних та залучених коштів) і підвищує ризик, що може негативно вплинути на ціну акцій банку.

З метою поповнення капіталу та одержання значних грошових коштів банки вдаються до проведення таких фінансових операцій як продаж активів, зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції стають успішними в умовах, коли через інфляцію ринкова вартість майна значно зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація нерухомості. Частіше в банках створюються резерви переоцінювання основних засобів для покриття різниці між їх ринковою та балансовою вартістю. На суму дооцінки активів випускаються акції, які безкоштовно розміщуються між акціонерами банку, збільшуючи частку їх власності. Така операція капіталізації резервів і дооцінювання активів називається бонусною емісією. Бонусна емісія збільшує розмір капіталу, не розпорошуючи власності і не підвищуючи ризику втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Вибір способу залучення капіталу із зовнішніх джерел має базуватися на результатах глибокого фінансового аналізу альтернативних варіантів та їх потенціального впливу на розмір прибутку в розрахунку на акцію.

Менеджменту банку необхідно взяти до уваги відносну вартість та ризик, пов'язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й доступність, а також оцінити довгострокові перспективи та наслідки. Для вітчизняних банків емісія акцій - фактично єдине зовнішнє джерело поповнення капіталу.

Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Але такий підхід має ряд істотних недоліків, які слід брати до уваги:

1) висока вартість;

2) труднощі пов'язані з розміщенням акцій на ринку;

3) значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію;

4) послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть самі викупити всі акції нової емісії.

Комерційні банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу.

Процес планування включає обов'язкові етапи:

1) розробка загального фінансового плану діяльності банку;

2) визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;

3) визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок нерозподіленого прибутку;

4) оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення капіталу на підставі аналізу ринкових умов, прав та інтересів власників, прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.

Вітчизняні банки відчувають дедалі більшу потребу в збільшенні обсягів капіталу, особливо після прийняття відповідних постанов НБУ, тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається як одне з основних завдань менеджменту.

2.2 Методи управління залученими коштами банку

Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Фактично залучені кошти - це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних та розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків. У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти - депозитними зобов'язаннями.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов'язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. І, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов'язані зі зміною рівня депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама; поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг; комплексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів; пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов'язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно.

У практиці роботи українських банків перевага надається ціновим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджментом банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку.

2.3 Особливості управління запозиченими коштами банку

Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів зростання ресурсної бази. Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення - недепозитними зобов'язаннями банку.

Особливістю запозичених коштів є те, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки. На той час банківська практика розвинених країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, які принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання м и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.