На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Субєкти господарського права. Поняття суб'єкта господарського права. Види суб'єктв господарського права. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права. Поняття та принципи пдприємницької дяльност без створення юридичної особи.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 09.05.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


37
Індивідуальні підприємці як суб'єкти господарського права.
ПЛАН

    Вступ 3
    1. Суб'єкти господарського права 4
      1.1. Поняття суб'єкта господарського права 4
      2.2 Види суб'єктів господарського права 6
      1.3 Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права 9
    2. Поняття та принципи підприємницької діяльності без створення юридичної особи 14
      2.1 Поняття та зміст підприємництва 14
      2.2 Умови здійснення підприємництва 21
      2.3 Підприємець і держава 24
    3. Практична частина 28
    Висновок 34
    Список використаної літератури 36

Вступ

Індивідуальні підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.

Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей регулювання господарським правом діяльності індивідуальних підприємців.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути поняття та види суб'єктів господарського права;

· дослідити зміст підприємництва без створення юридичної особи;

· вивчити умови здійснення підприємницької діяльності індивідуальними підприємцями.

Предметом курсової роботи є правові відносини які регламентують діяльність індивідуальних підприємців.

Об'єктом курсової роботи є індивідуальні підприємці.

Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

1. Суб'єкти господарського права

1.1. Поняття суб'єкта господарського права

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарського права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Серед організацій - суб'єктів господарського права можна виділити: а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; б) організації - споживачі результатів господарської діяльності; в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації - міністерства, відомства - визначені законом як уповноважені власником (власниками) органи.

Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону).

Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що він має юридична відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарського права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображає вартість майна суб'єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.

Правом власності і господарським законодавством щодо управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарського права є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарського права має основану на" законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарського права доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків. Суб'єкти господарського права (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти господарського права - це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

2.2 Види суб'єктів господарського права

Господарське законодавство і право регулює умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.

Суб'єктів господарського права класифікують на види згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.

Враховуючи особливості функцій, господарське законодавство визначає правове становище таких суб'єктів господарського права, як: 1) підприємства та їхні структурні підрозділи; 2) об'єднання підприємств; 3) фінансові та посередницькі інститути; 4) громадяни-підприємці; 5) органи державної виконавчої влади в економіці. Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів господарського права.

Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Така кваліфікація зумовлена тим, що підприємство є господарською організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну "підприємство" в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття "компанія" або "корпорація".

Суб'єктами господарської діяльності є також підрозділи підприємств та інших господарських організацій. Вони створюються самими організаціями для певної господарської діяльності. Функції і компетенцію таких суб'єктів визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.

Другим видом суб'єктів господарського права є об'єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами для спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Специфічним видом господарського об'єднання є промислово-фінансова група. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом суб'єктів господарського права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, що забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарського права є громадяни-підприємці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). Ці особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у будь-яких організаційних формах за їх вибором. Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

П'ятим видом суб'єктів господарського права є органи влади і органи адміністративно-господарського управління та контролю. Згідно з Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. органи влади - це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади; органи адміністративно-господарського управління та контролю - це суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів може Утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. До системи центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимоно-польний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України та ін.). Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

1.3 Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права

Кожен з видів суб'єктів господарського права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці і т. ін. Правовою формою, в якій врегульовано завдання суб'єктів господарського права, є їхні статутні господарсько-правові акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта господарського права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно із законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями, їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток - основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (власники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому із своїх підприємницьких можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права виступають його права, захист яких гарантує

держава. Права суб'єктів визначаються господарським законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту.

Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі права власності, згідно з якою власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом, ці та інші засновницькі права належать власникові (власникам).

Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти господарського права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ним орган у порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органові управління.

До управлінських належать, зокрема, права:

· самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його структурних підрозділів, включаючи так звані відокремлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;

· приймати і змінювати статут, інші установчі документи;

· затверджувати положення про структурні підрозділи;

· формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб, визначати їхні обов'язки тощо.

Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності воно належить. Конкретно це питання визначають статутні акти. Наприклад, підприємства - суб'єкти права колективної власності - мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший - це загальні збори (наприклад, загальні збори акціонерів товариства) або конференція. Виконавчі функції у таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає зі свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Реалізуються повноваження трудового колективу згідно зі статутом загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.

Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.

До загальних майнових прав можна віднести права:

· мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єктам на праві власності або на праві повного господарського відання. Майно державної власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;

· вести господарську та комерційну діяльність; бути у зв'язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищати свої майнові права та інтереси від імені підприємства;

· розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше не передбачено його статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншим організаціям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування, списувати зношені основні фонди з балансу;

· набувати на законних підставах майно. Підприємство відповідно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовувати його, поліпшувати і т. ін.

Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові права підприємств. Це права укладати засновницькі, господарські договори та інші контракти (і нести щодо них відповідальність); видавати заставні та інші фінансові зобов'язання; позичати гроші; інвестувати і реінвестувати кошти підприємства; одержувати рухоме і нерухоме майно як гарантію оплати боргу та ін.

Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають і спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних сертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені спеціальною правосуб'єктністю підприємств як емітентів цінних паперів. Підприємство має право випускати і реалізовувати лише ті види цінних паперів, які спеціально визначені законом, зокрема акціонерні товариства - акції, облігації, інші підприємства - облігації.

За аналогічною схемою систематизуються обов'язки підприємств.

При заснуванні підприємства зобов'язані (законом) затверджувати (перезатверджувати) установчі документи; у встановленому законом порядку реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності; на діяльність, що підлягає ліцензуванню, підприємства зобов'язані одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).

У процесі господарювання закон зобов'язує підприємства:

· виконувати господарські зобов'язання, обумовлені державними контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;

· забезпечувати необхідну якість продукції, робіт, послуг;

· вести бухгалтерський облік (самостійні бухгалтерські баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом звітність;

· подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства;

· своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов'язкові платежі;

· не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб.

За порушення своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.

2. Поняття та принципи підприємницької діяльності без створення юридичної особи

2.1 Поняття та зміст підприємництва

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

· громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

· юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Підприємницькою діяльністю в Україні без створення юридичної особи мають право займатися громадяни України та громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності.

З юридичної точки зору, таке право фізичної особи закріплено в нормах Цивільного Кодексу (далі ЦК) і Господарський Кодекс (далі ГК). Так, у статті 50 ЦК зазначено, що право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. При цьому рід занять такої особи не повинен бути включений до переліку заборонених видів діяльності. З цього визначення випливає принаймні три ключові поняття, формулювання яких вимагає особливого розгляду.

Отже, перше -- «підприємницька діяльність». Що містить у собі це поняття в розрізі приватного підприємництва? Друге -- коли настає „повна цивільна дієздатність» фізичної особи? І третє -- які види діяльності є забороненими для приватних підприємців?

Підприємництво -- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку. Господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, що іменуються підприємцями (ст.42 ГК). Безумовно, господарська діяльність може провадитися, не маючи за мету одержання прибутку. У такому випадку вона є некомерційною господарською діяльністю.

Суб'єкти господарювання виступають учасниками господарських відносин, що:

· здійснюють господарську діяльність у межах своєї компетентності (сукупність господарських прав і обов'язків);

· мають відокремлене майно;

· несуть відповідальність за своїми обов'язками в рамках цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є (ст.55 ГК):

1) юридичні особи, а саме:

· господарські організації -- юридичні особи, створені згідно з ЦК;

· державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК;

· інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;

2) фізичні особи-- підприємці, що здійснюють господарську діяльність як підприємці. До них належать:

· громадяни України -- особи, які мають громадянство України в порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України;

· іноземні громадяни -- особи, які не мають громадянства України і є громадянами (підданими) іншої держави (або держав);

· особи без громадянства -- особи, які не мають громадянства в жодній країні світу.

Як бачимо, фізичні особи -- підприємці є гілкою «підприємницького древа» учасників господарських відносин. І до їх діяльності застосовуються ті нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб за умови, якщо інший порядок не встановлено самим законом або це не випливає із суті виниклих відносин (ст.51 ЦК).

Таким чином, фізична особа, як, утім, і юридична, здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, установленому Законом №755 (п. 2 ст.50 ЦК, ст.58 і ст. 128 КХ). При цьому Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб -- підприємців є відкритою. Якщо ж особа зайнялася підприємницькою діяльністю без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права заперечувати такі договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Такий порядок закріплено у п.3 ст.50 ЦК.

А тепер повернемося до поняття «фізична особа з повною цивільною дієздатністю».

Статтею 34 ЦК установлено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18-літнього віку (повноліття) той же час існує низка випадків, при настанні яких неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності, а саме:

· у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Таке право зберігається за нею за будь-яких обставин будь то припинення шлюбу (тобто у разі розлучення) до досягнення нею повноліття або визнання укладеного шлюбу недійсним;

· коли фізична особа, яка досягла 16-ти літнього віку, працює за трудовим договором. При припиненні трудового договору надана їй повна цивільна дієздатність зберігається;

· коли неповнолітню особу «записано» матір'ю або батьком дитини;

· коли фізична особа, яка досягла 16-ти літнього віку, бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому випадку таку особу може бути зареєстровано як підприємця за наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), попечителя або органу опіки та піклування. А повну цивільну дієздатність фізична особа набуває з моменту державної реєстрації її як підприємця. При припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй цивільна дієздатність зберігається.

Про те, коли (або за яких умовах) настає обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, дає відповідь Конституція України, ЦК (ст. 36). Фактично це можливо в двох випадках:

1. фізична особа страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними;

2. фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, унаслідок чого ставить себе (свою родину, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати) у скрутне матеріальне становище.

І в першому, і в другому випадках обмеження цивільної дієздатності фізичної особи настає з моменту набрання чинності рішенням суду про таке обмеження. (Звичайно, крім цих двох можуть бути й інші варіанти, коли громадянина позбавляють права повної цивільної дієздатності. Однак у рамках цієї курсової роботи ми не будемо заглиблюватися в тонкощі правовідносин, -- це вже сфера юридичного права.)

Отже, на запитання, з якого віку може бути зареєстрована фізична особа приватним підприємцем, відповісти можна так: «Зареєструватися фізична особа має право з 18 років, однак в особливих випадках вона може це зробити й у 16 років або ж раніше цього віку», оскільки «право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю» (п. 1, ст. 50 ЦК).

І нарешті ми підійшли до розгляду третього ключового моменту -- які види діяльності є забороненими для приватних підприємців? Відповідь на нього слід розглядати в двох площинах:

· заборона займатися підприємницькою діяльністю певним категоріям громадян;

· заборона займатися певним видом підприємницької діяльності.

Отже, перше. З 2004 року знято заборону займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату. Однак це не означає, що тепер усім переліченим вище категоріям громадян можна займатися підприємницькою діяльністю. Заборона державним службовцям та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, на заняття підприємницькою діяльністю міститься в ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.95р.

Державний службовець або інші особи, уповноважені виконувати функції держави, не мають права:

· займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю або через посередників чи підставних осіб;

· бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює;

· виконувати роботу на умовах сумісництва, за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності, а також медичної практики.

У той же час таке обмеження не поширюється на депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, що виконують депутатські повноваження, паралельно з виробничою або службовою діяльністю.

І друге - це заборона, що існує в сфері підприємництва. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності закріплено в ст. 4 Закону УРСР „Про підприємництво” від 07.02.91 р. (з 1 січня 2004 року цей Закон утратив чинність. На сьогодні його норма діє виключно щодо статті 4).

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.