Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Загальна характеристика субєктв правового статусу ноземцв та осб без громадянства. Загальн положення про правоздатнсть дєздатнсть ноземних громадян в Україн. Деяк аспекти правового статусу ноземцв як субєктв права на землю в Україн.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 21.10.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


16
План

1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства.
2. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні.
3. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб'єктів права на землю в Україні.
Перелік використаної літератури
1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства.

На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цього залежить передусім суспільно-полі-тична стабільність країни. Державна політика щодо цієї категорії осіб є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.
Ще у статті 35 Конституції (Ос-новного Закону) Української РСР від 20 квітня 1978 р. зі змінами, вне-сеними 19 лютого 1992 р., встанов-лювалося: "іноземним громадянам і особам без громадянства в Україні гарантуються передбачені законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших дер-жавних органів для захисту належ-них їм особистих, майнових, сімей-них та інших прав. Іноземні громадя-ни і особи без громадянства, які пе-ребувають на території України, зо-бов'язані поважати та додержувати-ся Конституції та законів України"1. Стаття 36 цієї Конституції надавала право притулку іноземцям. Тобто Конституція (Основний Закон) Ук-раїнської РСР одночасно містила три поняття: "іноземні громадяни", "особи без громадянства" та "іно-земці".
У спеціальному Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. законодавець спочатку ухва-лив об'єднати у понятті "іноземець" іноземних громадян та осіб без гро-мадянства. Тобто іноземець є родо-вим поняттям, яке охоплює інозем-ців та осіб без громадянства. Не ос-танню роль тут відіграла і думка дея-ких вчених-правознавців, які у своїх працях саме у такій наповненості вживають поняття "іноземець".
Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців" визнача-ла "іноземців" як сукупність осіб, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та осіб без громадянства - осіб, які не належать до громадянства будь-якої держави.
Справді, іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваю-чи на території України, складають для нашої держави категорію іно-земців4. Такий термінологічний прийом дозволяє охопити цілісність специфічного юридичного явища - участь у правовідносинах на терито-рії держави осіб, які не є громадяна-ми України.
Однак, положеннями нової Кон-ституції України 1996 р. закріплено дві окремі категорії осіб - іноземці та особи без громадянства, які за умови перебування в Україні на законних підставах користуються тими сами-ми правами і свободами, а також не-суть такі самі обов'язки, як і грома-дяни України, - за винятками, вста-новленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами Ук-раїни (ч. 1 ст. 26). У міжнародному праві цей принцип означає надання фізичним особам (громадянам) од-нієї держави на території іншої дер-жави тих самих прав, пільг і приві-леїв, що надаються її власним фізич-ним особам (громадянам), тобто пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства за певними винятками співвідноситься зі статусом грома-дян країни перебування. Відповідно до частини другої ст. 26 Конституції України, іноземцям та особам без громадянства може бути надано при-тулок у порядку, встановленому за-коном.
З цього випливає, що Консти-туція України відносить до "інозем-ців" лише осіб, які мають іноземне громадянство (підданство), оскільки в деяких питаннях (у сфері визна-чення цивільної правоздатності, уси-новлення дітей, набуття громадян-ства, питання дипломатичного захи-сту) існують відмінності між інозем-ними громадянами (підданими) та особами без громадянства. З метою приведення термінології у відповід-ність до Основного Закону України законодавець 6 лютого 2003 р. ухва-лив Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про право-вий статус іноземців". Зокрема, змі-нено назву цього Закону - "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства"; виокремлено поняття "іноземець" (особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя-нином (підданим) іншої держави або держав) та "особа без громадянства" (особа, яку жодна держава відповід-но до свого законодавства не вважає своїм громадянином).
У цій статті використовуються де-які поняття, що не мають однознач-ного трактування, а тому потребують короткого понятійного роз'яснення.
Зміст Закону України "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства" дає підстави вважати, що до іноземців належать також особи, які мають підданство іноземної держави, зокрема, з монархічною формою правління.
Крім цього, існує ще одне мірку-вання щодо вживання поняття "іно-земець". Тривале бездержавне буття української мови, її неповноправне існування в тіні й під масовим впли-вом сусідніх мов призвело до пробле-ми, пов'язаної з творенням, впрова-дженням і функціонуванням націо-нальної правничої термінології, на-самперед стосовно місця в понятій-ному апараті питомих і запозичених одиниць. Нормальним має бути під-хід: так, як це є в самій українській мові, відповідає саме її духу. З метою встановлення й відновлення україн-ської ідентичності виникло питання пошуку ступеня "українськості" сло-ва "іноземець", яке є запозиченням-калькою, що відразу усталилося як безваріантне. Такі пошуки відповід-ника, що був би створений на вихід-ному матеріалі саме української мо-ви, а не зразком іншої мови, у процесі "намацування" семантично найточ-нішого і стилістично найдоречнішо-го з них привів до знаходження слова "чужинець"6. До його синонімічного ряду належать слова іноземець, чу-жоземець, чужак, чужосторонець, інородець, іммігрант, нетутешній, немісцевий, зайда7. Хоча "чужинець" сприймається неоднозначно, пра-вильніше використовувати саме це поняття як таке, що цілком відпові-дає нормам і традиціям української юридичної мови. До того ж, якщо звернутися до нормативно-правових актів з питань громадянства періоду Української Народної Республіки та Української Держави, то в них нор-мативно закріплено саме "чужозем-ці", "чужоземний", "чужоземка", а в Конституції УСРР від 14 березня 1919 р. - "чужинці"8. Таке вживання сприятиме заміні, наскільки це ви-правдано і можливо, іншомовних термінозапозичень та скалькованих конструкцій, забезпеченню єдності термінологічно-мовного оформлен-ня законів та інших нормативно-пра-вових актів у сфері міграції.
Поєднання "правовий статус" не має загальновживаного значення щодо іноземців. Деякі автори засто-совують сполучення "правове стано-вище іноземців". При цьому ро-зуміють практично однакову юри-дичну сутність: сукупність прав, сво-бод і обов'язків іноземних громадян на території держави перебування. У принципі "правовий статус" (лат. status - становище) прирівнюється до "правового становища". Разом з тим іноді неоднаково розуміється співвідношення "правовий статус" і "правове становище" тими юриста-ми, які трактують поняття "правовий статус" через поняття "правове ста-новище" ("статус - правове станови-ще фізичної або юридичної особи в міжнародному праві") або включа-ють у поняття "правовий статус" по-ряд з правами та обов'язками ще й "правове становище" ("правовий ста-тус є дещо більше, ніж проста сукуп-ність прав і обов'язків. Це ще й пра-вове становище, що дозволяє набувати й захищати різними шляхами ці права і обов'язки"). Російськими правознавцями М. В. Вітруком та В. А. Кучинським пропонується роз-межовувати поняття правового ста-тусу і правового положення, оскіль-ки, на їхню думку, перше є частиною (ядром) другого.
З таким формулюванням погоди-тись не можна: "правове становище" не є складовою частиною"правового статусу", оскільки ці поняття етимо-логічно збігаються, це слова-синоніми. Розбіжність необхідно прово-дити не між правовим статусом і пра-вовим становищем однієї й тієї самої особи, а між правовим статусом (ста-новищем) різних осіб.
Загалом це питання не має кон-цептуального характеру. Це лише один з численних аспектів великої і місткої теми. Йдеться про те, як ло-гічно і термінологічно точніше та пов-ніше визначити зміст одного й того ж юридичного явища. Подібно тому, на-приклад, як "норма" і "правило" ви-значаються одне через одне, "статус" і "положення" також взаємозамінюються. Для чіткого сприйняття однієї з ключових категорій правознавства нами буде використовуватися сполу-чення "правовий статус".
Правовий статус - це сукупність прав, свобод, юридичних обов'язків і законних інтересів певної категорії осіб на території конкретної держа-ви, яка визнає і гарантує їх. Право-вий статус особи з певними винятка-ми встановлюються конституцією, національними законами держави з урахуванням міжнародних зобов'я-зань, міжнародними договорами і за-стосовується до кожного, хто перебу-ває на території тієї держави, грома-дянства (підданства) якої він не має. Юридичний обов'язок, як складова правового статусу, - це вимога до-тримуватись поведінки, що закріпле-на нормою права. Основними сфера-ми здійснення обов'язків є політич-на, економічна, соціальна, культурна, особистісна тощо. їх наявність при-пускає і юридичну відповідальність як неодмінний супутній елемент юридичного обов'язку.
Таким чином, основу правового статусу особи становлять її права, свободи і обов'язки з певними винят-ками, закріплені в конституції та інших законодавчих актах, що визна-чають роль людини в суспільстві, її можливості, участь у державних справах. Тому його не можна пра-вильно зрозуміти і розкрити, не звер-таючись до суті того соціального уст-рою, за умов якого він складається і функціонує. Правовий статус - час-тина, елемент суспільства.
Встановлення лише потенційного правового статусу особи не завжди означає його гарантування. Держава у вигляді закону повинна прийняти на себе чітко визначені обов'язки що-до їх реального забезпечення. Так, за п. 2 ч. ст. 92 Конституції України ста-тус іноземців та осіб без громадян-ства визначаються виключно закона-ми України. Адже питання про пра-вовий статус - це частина загальної проблеми прав і свобод особи у дер-жаві і суспільстві.
Різниця у правовому статусі осіб вимагає від держав законодавчої кла-сифікації, зокрема, іноземців інших країн. Так, Імміграційною службою Японії прийнято таку класифікацію іноземців, які прибувають у країну:
1) співробітники дипломатично-го, консульського корпусу і члени їх сімей;
2) особи, які виконують службові обов'язки за дорученням міжнарод-них організацій чи держав, з якими Японія підтримує дипломатичні відносини;
3) транзитні пасажири;
4) туристи;
5) особи, які перебувають в Японії у зовнішньоторговельних справах, а також особи, діяльність яких пов'я-зана з підприємництвом та інвести-ціями;
6) особи, які навчаються у на-вчальних закладах і займаються на-уково-дослідною діяльністю в Японії;
7) викладачі й керівники науково-дослідних робіт;
8) особи, які займаються літерату-рою, мистецтвом і наукою;
9) особи, діяльність яких пов'яза-на з видовищами (гастролі артистів, різні спортивні заходи тощо);
10) особи, які відряджені до Япо-нії закордонними організаціями для здійснення релігійної діяльності;
11) кореспонденти зарубіжних за-собів масової інформації;
12) особи, яких запрошують дер-жавні, громадські й приватні органі-зації для подання технічної допомоги деяким галузям японського виробництва;
13) робітники високої кваліфі-кації, які направляються для роботи в Японію;
14) особи, які їдуть до Японії на постійне проживання;
15) чоловік або дружина та неод-ружені неповнолітні діти осіб, зазна-чених у пунктах 5-13;
16) деякі інші категорії осіб, окре-мо визначені Міністерством юстиції Японії.
Виходячи з понять, що містяться у національному законодавстві Ук-раїни, можна визначити такі групи іноземців та осіб без громадянства:
- іноземці та особи без громадян-ства, які в установленому порядку прибувають в Україну на постійне місце проживання (іммігранти);
- іноземці та особи без громадян-ства, які тимчасово перебувають на території України з метою: службо-вої діяльності; ділової діяльності; на-укової діяльності; представництва релігійних місій; навчання; представ-ництва засобів масової інформації; культурного та спортивного обміну; туризму; лікування; у приватних справах; приватного відвідання Ук-раїни особами українського похо-дження; тимчасового працевлашту-вання (трудові мігранти); обслугову-вання транспортних засобів міжна-родного сполучення; транзитного проїзду через територію України до третьої держави; транзитного здійс-нення перевезення вантажним авто-транспортом і пасажирським авто-бусним транспортом. При цьому віза типів: службова для представників промислових, торговельних, фінан-сових та політичних кіл; ділова; сту-дентська; для науковців; для праців-ників засобів масової інформації; для представників релігійних місій; для представників гуманітарних місій; для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну; для в'їзду з ме-тою туризму; приватна, а також з ме-тою лікування; імміграційна з метою працевлаштування; транзитна не да-ють іноземцеві або особі без грома-дянства права змінювати статус пе-ребування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні;
- іноземців та осіб без громадян-ства, які відповідно до законодавства України і міжнародних договорів Ук-раїни захищені дипломатичними і консульськими імунітетами і приві-леями;
- іноземці та особи без громадян-ства, яким може бути надано приту-лок у порядку, встановленому зако-ном;
- іноземці та особи без громадян-ства, яким надано статус біженця в порядку, встановленому Законом України "Про біженців";
- іноземці та особи без громадян-ства, які мають невизначений статус і не відповідають вимогам в'їзду, пе-ребування на території України (не-законні мігранти).
Правовий статус іноземця та осо-би без громадянства в будь-якій країні своєрідний. Він складається з правового статусу громадянина своєї
держави (або статусу особи без гро-мадянства в країні її постійного про-живання) і правового статусу власне іноземця в іншій державі. Щодо осіб без громадянства, то їхній правовий статус визначається державою, на те-риторії якої апатрид перебуває, а та-кож міжнародними договорами. До них належать, зокрема, Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., Конвенція про правовий ста-тус апатридів від 28 вересня 1954 р., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкрет-них правовідносинах. Поняття "фі-зичні особи" вважається широким за змістом і включає вужчі за значен-ням поняття, зокрема: "іноземець", "особа без громадянства" (апатрид), "особа з подвійним громадянством" (біпатрид).
Іноземець, перебуваючи за межа-ми своєї держави, зберігає з нею пра-вовий зв'язок, має правовий статус громадянина своєї держави, підко-ряється її законам, користується її захистом. Це випливає, зокрема, зі змісту ст. ст. 7,8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1946 р., де йдеться про рівність осіб перед за-коном та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, нада-них їй конституцією чи законом. По-ложення статей 3, 6-9, 11-15 Міжна-родного пакту про економічні, со-ціальні та культурні права 1966 р. детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Водночас інозе-мець підпадає під юрисдикцію дер-жави, на території якої він перебуває,
і повинен виконувати закони та підзаконні акти країни перебування. Якщо ж іноземець не підкоряється її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави відповідним рішенням суду або адміністративним органом, винесеним згідно із зако-ном (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права від 16 грудня 1966 р.)
Норми інших міжнародних актів, зокрема, ст. 2 Конвенції про статус біженців, зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави пе-ребування. Відповідно до ст. 12 цієї Конвенції, особистий статус біженця визначається за законами країни їх д и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.