На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Загальна характеристика субєктв правового статусу ноземцв та осб без громадянства. Загальн положення про правоздатнсть дєздатнсть ноземних громадян в Україн. Деяк аспекти правового статусу ноземцв як субєктв права на землю в Україн.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 21.10.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


16
План

1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства.
2. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні.
3. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб'єктів права на землю в Україні.
Перелік використаної літератури
1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства.

На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цього залежить передусім суспільно-полі-тична стабільність країни. Державна політика щодо цієї категорії осіб є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.
Ще у статті 35 Конституції (Ос-новного Закону) Української РСР від 20 квітня 1978 р. зі змінами, вне-сеними 19 лютого 1992 р., встанов-лювалося: "іноземним громадянам і особам без громадянства в Україні гарантуються передбачені законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших дер-жавних органів для захисту належ-них їм особистих, майнових, сімей-них та інших прав. Іноземні громадя-ни і особи без громадянства, які пе-ребувають на території України, зо-бов'язані поважати та додержувати-ся Конституції та законів України"1. Стаття 36 цієї Конституції надавала право притулку іноземцям. Тобто Конституція (Основний Закон) Ук-раїнської РСР одночасно містила три поняття: "іноземні громадяни", "особи без громадянства" та "іно-земці".
У спеціальному Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. законодавець спочатку ухва-лив об'єднати у понятті "іноземець" іноземних громадян та осіб без гро-мадянства. Тобто іноземець є родо-вим поняттям, яке охоплює інозем-ців та осіб без громадянства. Не ос-танню роль тут відіграла і думка дея-ких вчених-правознавців, які у своїх працях саме у такій наповненості вживають поняття "іноземець".
Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців" визнача-ла "іноземців" як сукупність осіб, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та осіб без громадянства - осіб, які не належать до громадянства будь-якої держави.
Справді, іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваю-чи на території України, складають для нашої держави категорію іно-земців4. Такий термінологічний прийом дозволяє охопити цілісність специфічного юридичного явища - участь у правовідносинах на терито-рії держави осіб, які не є громадяна-ми України.
Однак, положеннями нової Кон-ституції України 1996 р. закріплено дві окремі категорії осіб - іноземці та особи без громадянства, які за умови перебування в Україні на законних підставах користуються тими сами-ми правами і свободами, а також не-суть такі самі обов'язки, як і грома-дяни України, - за винятками, вста-новленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами Ук-раїни (ч. 1 ст. 26). У міжнародному праві цей принцип означає надання фізичним особам (громадянам) од-нієї держави на території іншої дер-жави тих самих прав, пільг і приві-леїв, що надаються її власним фізич-ним особам (громадянам), тобто пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства за певними винятками співвідноситься зі статусом грома-дян країни перебування. Відповідно до частини другої ст. 26 Конституції України, іноземцям та особам без громадянства може бути надано при-тулок у порядку, встановленому за-коном.
З цього випливає, що Консти-туція України відносить до "інозем-ців" лише осіб, які мають іноземне громадянство (підданство), оскільки в деяких питаннях (у сфері визна-чення цивільної правоздатності, уси-новлення дітей, набуття громадян-ства, питання дипломатичного захи-сту) існують відмінності між інозем-ними громадянами (підданими) та особами без громадянства. З метою приведення термінології у відповід-ність до Основного Закону України законодавець 6 лютого 2003 р. ухва-лив Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про право-вий статус іноземців". Зокрема, змі-нено назву цього Закону - "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства"; виокремлено поняття "іноземець" (особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя-нином (підданим) іншої держави або держав) та "особа без громадянства" (особа, яку жодна держава відповід-но до свого законодавства не вважає своїм громадянином).
У цій статті використовуються де-які поняття, що не мають однознач-ного трактування, а тому потребують короткого понятійного роз'яснення.
Зміст Закону України "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства" дає підстави вважати, що до іноземців належать також особи, які мають підданство іноземної держави, зокрема, з монархічною формою правління.
Крім цього, існує ще одне мірку-вання щодо вживання поняття "іно-земець". Тривале бездержавне буття української мови, її неповноправне існування в тіні й під масовим впли-вом сусідніх мов призвело до пробле-ми, пов'язаної з творенням, впрова-дженням і функціонуванням націо-нальної правничої термінології, на-самперед стосовно місця в понятій-ному апараті питомих і запозичених одиниць. Нормальним має бути під-хід: так, як це є в самій українській мові, відповідає саме її духу. З метою встановлення й відновлення україн-ської ідентичності виникло питання пошуку ступеня "українськості" сло-ва "іноземець", яке є запозиченням-калькою, що відразу усталилося як безваріантне. Такі пошуки відповід-ника, що був би створений на вихід-ному матеріалі саме української мо-ви, а не зразком іншої мови, у процесі "намацування" семантично найточ-нішого і стилістично найдоречнішо-го з них привів до знаходження слова "чужинець"6. До його синонімічного ряду належать слова іноземець, чу-жоземець, чужак, чужосторонець, інородець, іммігрант, нетутешній, немісцевий, зайда7. Хоча "чужинець" сприймається неоднозначно, пра-вильніше використовувати саме це поняття як таке, що цілком відпові-дає нормам і традиціям української юридичної мови. До того ж, якщо звернутися до нормативно-правових актів з питань громадянства періоду Української Народної Республіки та Української Держави, то в них нор-мативно закріплено саме "чужозем-ці", "чужоземний", "чужоземка", а в Конституції УСРР від 14 березня 1919 р. - "чужинці"8. Таке вживання сприятиме заміні, наскільки це ви-правдано і можливо, іншомовних термінозапозичень та скалькованих конструкцій, забезпеченню єдності термінологічно-мовного оформлен-ня законів та інших нормативно-пра-вових актів у сфері міграції.
Поєднання "правовий статус" не має загальновживаного значення щодо іноземців. Деякі автори засто-совують сполучення "правове стано-вище іноземців". При цьому ро-зуміють практично однакову юри-дичну сутність: сукупність прав, сво-бод і обов'язків іноземних громадян на території держави перебування. У принципі "правовий статус" (лат. status - становище) прирівнюється до "правового становища". Разом з тим іноді неоднаково розуміється співвідношення "правовий статус" і "правове становище" тими юриста-ми, які трактують поняття "правовий статус" через поняття "правове ста-новище" ("статус - правове станови-ще фізичної або юридичної особи в міжнародному праві") або включа-ють у поняття "правовий статус" по-ряд з правами та обов'язками ще й "правове становище" ("правовий ста-тус є дещо більше, ніж проста сукуп-ність прав і обов'язків. Це ще й пра-вове становище, що дозволяє набувати й захищати різними шляхами ці права і обов'язки"). Російськими правознавцями М. В. Вітруком та В. А. Кучинським пропонується роз-межовувати поняття правового ста-тусу і правового положення, оскіль-ки, на їхню думку, перше є частиною (ядром) другого.
З таким формулюванням погоди-тись не можна: "правове становище" не є складовою частиною"правового статусу", оскільки ці поняття етимо-логічно збігаються, це слова-синоніми. Розбіжність необхідно прово-дити не між правовим статусом і пра-вовим становищем однієї й тієї самої особи, а між правовим статусом (ста-новищем) різних осіб.
Загалом це питання не має кон-цептуального характеру. Це лише один з численних аспектів великої і місткої теми. Йдеться про те, як ло-гічно і термінологічно точніше та пов-ніше визначити зміст одного й того ж юридичного явища. Подібно тому, на-приклад, як "норма" і "правило" ви-значаються одне через одне, "статус" і "положення" також взаємозамінюються. Для чіткого сприйняття однієї з ключових категорій правознавства нами буде використовуватися сполу-чення "правовий статус".
Правовий статус - це сукупність прав, свобод, юридичних обов'язків і законних інтересів певної категорії осіб на території конкретної держа-ви, яка визнає і гарантує їх. Право-вий статус особи з певними винятка-ми встановлюються конституцією, національними законами держави з урахуванням міжнародних зобов'я-зань, міжнародними договорами і за-стосовується до кожного, хто перебу-ває на території тієї держави, грома-дянства (підданства) якої він не має. Юридичний обов'язок, як складова правового статусу, - це вимога до-тримуватись поведінки, що закріпле-на нормою права. Основними сфера-ми здійснення обов'язків є політич-на, економічна, соціальна, культурна, особистісна тощо. їх наявність при-пускає і юридичну відповідальність як неодмінний супутній елемент юридичного обов'язку.
Таким чином, основу правового статусу особи становлять її права, свободи і обов'язки з певними винят-ками, закріплені в конституції та інших законодавчих актах, що визна-чають роль людини в суспільстві, її можливості, участь у державних справах. Тому його не можна пра-вильно зрозуміти і розкрити, не звер-таючись до суті того соціального уст-рою, за умов якого він складається і функціонує. Правовий статус - час-тина, елемент суспільства.
Встановлення лише потенційного правового статусу особи не завжди означає його гарантування. Держава у вигляді закону повинна прийняти на себе чітко визначені обов'язки що-до їх реального забезпечення. Так, за п. 2 ч. ст. 92 Конституції України ста-тус іноземців та осіб без громадян-ства визначаються виключно закона-ми України. Адже питання про пра-вовий статус - це частина загальної проблеми прав і свобод особи у дер-жаві і суспільстві.
Різниця у правовому статусі осіб вимагає від держав законодавчої кла-сифікації, зокрема, іноземців інших країн. Так, Імміграційною службою Японії прийнято таку класифікацію іноземців, які прибувають у країну:
1) співробітники дипломатично-го, консульського корпусу і члени їх сімей;
2) особи, які виконують службові обов'язки за дорученням міжнарод-них організацій чи держав, з якими Японія підтримує дипломатичні відносини;
3) транзитні пасажири;
4) туристи;
5) особи, які перебувають в Японії у зовнішньоторговельних справах, а також особи, діяльність яких пов'я-зана з підприємництвом та інвести-ціями;
6) особи, які навчаються у на-вчальних закладах і займаються на-уково-дослідною діяльністю в Японії;
7) викладачі й керівники науково-дослідних робіт;
8) особи, які займаються літерату-рою, мистецтвом і наукою;
9) особи, діяльність яких пов'яза-на з видовищами (гастролі артистів, різні спортивні заходи тощо);
10) особи, які відряджені до Япо-нії закордонними організаціями для здійснення релігійної діяльності;
11) кореспонденти зарубіжних за-собів масової інформації;
12) особи, яких запрошують дер-жавні, громадські й приватні органі-зації для подання технічної допомоги деяким галузям японського виробництва;
13) робітники високої кваліфі-кації, які направляються для роботи в Японію;
14) особи, які їдуть до Японії на постійне проживання;
15) чоловік або дружина та неод-ружені неповнолітні діти осіб, зазна-чених у пунктах 5-13;
16) деякі інші категорії осіб, окре-мо визначені Міністерством юстиції Японії.
Виходячи з понять, що містяться у національному законодавстві Ук-раїни, можна визначити такі групи іноземців та осіб без громадянства:
- іноземці та особи без громадян-ства, які в установленому порядку прибувають в Україну на постійне місце проживання (іммігранти);
- іноземці та особи без громадян-ства, які тимчасово перебувають на території України з метою: службо-вої діяльності; ділової діяльності; на-укової діяльності; представництва релігійних місій; навчання; представ-ництва засобів масової інформації; культурного та спортивного обміну; туризму; лікування; у приватних справах; приватного відвідання Ук-раїни особами українського похо-дження; тимчасового працевлашту-вання (трудові мігранти); обслугову-вання транспортних засобів міжна-родного сполучення; транзитного проїзду через територію України до третьої держави; транзитного здійс-нення перевезення вантажним авто-транспортом і пасажирським авто-бусним транспортом. При цьому віза типів: службова для представників промислових, торговельних, фінан-сових та політичних кіл; ділова; сту-дентська; для науковців; для праців-ників засобів масової інформації; для представників релігійних місій; для представників гуманітарних місій; для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну; для в'їзду з ме-тою туризму; приватна, а також з ме-тою лікування; імміграційна з метою працевлаштування; транзитна не да-ють іноземцеві або особі без грома-дянства права змінювати статус пе-ребування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні;
- іноземців та осіб без громадян-ства, які відповідно до законодавства України і міжнародних договорів Ук-раїни захищені дипломатичними і консульськими імунітетами і приві-леями;
- іноземці та особи без громадян-ства, яким може бути надано приту-лок у порядку, встановленому зако-ном;
- іноземці та особи без громадян-ства, яким надано статус біженця в порядку, встановленому Законом України "Про біженців";
- іноземці та особи без громадян-ства, які мають невизначений статус і не відповідають вимогам в'їзду, пе-ребування на території України (не-законні мігранти).
Правовий статус іноземця та осо-би без громадянства в будь-якій країні своєрідний. Він складається з правового статусу громадянина своєї
держави (або статусу особи без гро-мадянства в країні її постійного про-живання) і правового статусу власне іноземця в іншій державі. Щодо осіб без громадянства, то їхній правовий статус визначається державою, на те-риторії якої апатрид перебуває, а та-кож міжнародними договорами. До них належать, зокрема, Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., Конвенція про правовий ста-тус апатридів від 28 вересня 1954 р., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкрет-них правовідносинах. Поняття "фі-зичні особи" вважається широким за змістом і включає вужчі за значен-ням поняття, зокрема: "іноземець", "особа без громадянства" (апатрид), "особа з подвійним громадянством" (біпатрид).
Іноземець, перебуваючи за межа-ми своєї держави, зберігає з нею пра-вовий зв'язок, має правовий статус громадянина своєї держави, підко-ряється її законам, користується її захистом. Це випливає, зокрема, зі змісту ст. ст. 7,8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1946 р., де йдеться про рівність осіб перед за-коном та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, нада-них їй конституцією чи законом. По-ложення статей 3, 6-9, 11-15 Міжна-родного пакту про економічні, со-ціальні та культурні права 1966 р. детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Водночас інозе-мець підпадає під юрисдикцію дер-жави, на території якої він перебуває,
і повинен виконувати закони та підзаконні акти країни перебування. Якщо ж іноземець не підкоряється її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави відповідним рішенням суду або адміністративним органом, винесеним згідно із зако-ном (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права від 16 грудня 1966 р.)
Норми інших міжнародних актів, зокрема, ст. 2 Конвенції про статус біженців, зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави пе-ребування. Відповідно до ст. 12 цієї Конвенції, особистий статус біженця визначається за законами країни їх д и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.