Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Работа № 90116


Наименование:


Курсовик СУТНСТЬ, ПОНЯТТЯ ВИДИ ДИВДЕНДНО ПОЛТИКИ ДИВДЕНДНА ПОЛИТИКА ЗАКРИТОГО АКЦОНЕРНО ТОВАРИСТВА «БАРОШНИК»

Информация:

Тип работы: Курсовик. Добавлен: 30.06.2015. Сдан: 2015. Страниц: 40. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ


ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, ПОНЯТТЯ І ВИДИ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ 6
1.1. Особливості дивідентної політики підприємства 6
1.2 Види дивідендної політики підприємства 10
1.3 Стабільність дивідендної політики підприємства 17
РОЗДІЛ 2. ДИВІДЕНДНА ПОЛИТИКА ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНО ТОВАРИСТВА «БАРОШНИК» 23
2.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства 23
2.2 Формування та використання капіталу підприємства 25
2.3 Фінансові показники діяльності підприємства 28
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЮВАННЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАТ «БАРОШНИК» 40
ВИСНОВКИ 46
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 48

ВСТУП


Дивідендна політика, як і керування, структурою впливає на положення компанії на ринку капіталу, зокрема на динаміку ціни його акцій. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонерів і деякою мірою сигналізують їм про те, що комерційна організація, в акції якої вони вклали свої гроші, працює успішно.
З теоретичної позиції вибір дивідендної політики припускає рішення двох ключових питань:
- чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів?
- якщо так, то яка повинна бути оптимальна їхня величина?
У теорії фінансів одержали популярність три підходи до обґрунтування оптимальної дивідендної політики: теорія іррелєвантності дивідендів, теорія істотності дивідендної політики, теорія податкової диференціації.
Теорія ррелєвантності дивідендів розроблена Ф.Моділ’яні й М.Міллером. У своїй статті, опублікованої в 1961 р., вони доводять, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупного багатства акціонерів, що визначається здатністю фірми генерувати прибуток, і більшою мірою залежить від правильності інвестиційної політики, ніж від того, у якій пропорції прибуток підрозділяється на виплачену у вигляді дивидендів і реінвестовану. Іншими словами, оптимальної дивідендної політики як фактору підвищення вартості фірми не існує в принципі , 1961
У розвиток своєї теорії Моділ’яні й Міллер запропонували нараховувати дивіденди по залишковому принципі. Обґрунтовуючи цю ідею, вони знову вказують на пріоритетність правильної інвестиційної політики, що, зрештою, і визначає досягнення основної мети, що коштує перед компанією. Саме тому послідовність дій повинна бути такий;
а) складається оптимальний бюджет капіталовкладень і розраховується необхідна сума інвестицій;
б) визначається схема фінансування інвестиційного портфеля за умови максимально можливого фінансування за рахунок реінвестування прибутку й підтримки цільової структури джерел;
в) дивіденди виплачуються в тому випадку, якщо не весь прибуток використаний з метою інвестування.
Інвестори, виходячи із принципу мінімізації ризику, завжди предпочитають поточні дивіденди можливим майбутнім, так само як і можливому приросту акціонерного капіталу. Крім того, що течуть дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо доцільності й вигідності інвестування в дане підприємство; тим самим їх задовольняє менша норма доходу на інвестований капітал, що приводить до зростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпроти, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність зростає, зростає й прийнятна для акціонерів норма доходу, що приводить до зниження ринкової оцінки акціонерного капіталу. Тому кожне підприємство повинне вибирати свою субєктивну політику виходячи насамперед із властивих йому особливостей.
Метою даної курсової роботи є аналіз оптимальної дивідендної політики підприємства й напрямки її розробки. Можна виділити два основні інваріантні завдання, розвязувані в процесі вибору оптимальної дивідендної політики. Вони взаємозалежні й укладаються в забезпеченні: а) максимізації сукупного надбання акціонерів; б) достатнього фінансування діяльності підприємства. Для рішення поставлених завдань, у даній роботі необхідно розглянути: джерела дивідендів, порядок їхніх виплат, види дивідендних виплат і ін.
Таким чином, оптимальність дивідендної політики може розумітися лише в тім, щоб нараховувати дивіденди після того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку й за рахунок цього джерела профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти. Якщо весь прибуток доцільно використати для реінвестування, дивіденди не виплачуються зовсім, навпроти, якщо в компанії немає прийнятних інвестиційних проектів, прибуток у повному обсязі направляється на виплату дивідендів.

РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ , ПОНЯТТЯ І ВИДИ ДИВІДЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1.Особливості дивідентної політики підприємства

Підвищена увага вітчизняних і закордонних авторів до різних аспектів дивідендної політики визначається рядом обставин. Основні з них, на наш погляд, сформульовані Д.-К. Шимом і Д.-Г. Сігелом. Останні відзначають наступне:
- по-перше, дивідендна політика впливає на відносини з інвесторами. Акціонери негативно ставляться до компаній, які скорочують дивіденди, тому що звязують таке скорочення з фінансовими труднощами компанії й можуть продати свої акції, впливаючи на зниження їхньої ринкової ціни;
- по-друге, дивідендна політика впливає на фінансову програму й бюджет капіталовкладень підприємства;
- по-третє, дивідендна політика впливає на рух грошових коштів підприємства ("компанія з поганою ліквідністю може бути змушена обмежити виплати дивідендів");
- по-четверте, дивідендна політика скорочує власний капітал, тому що дивіденди виплачуються з нерозподіленого прибутку. У результаті це приводить до збільшення коефіцієнта співвідношення боргових зобовязань і акціонерного капіталу.
Теорія дивідендної політики багатогранна. Всі дослідники в тім або іншому ступені аналізують такі питання, як:
- роль дивідендної політики;
- вплив дивідендної політики компанії на рух її коштів і ринкову ціну її акцій;
- переваги й недоліки різних типів дивідендної політики (стабільний розмір дивіденду на акцію, постійний коефіцієнт виплати дивіденду, залишкові дивіденди);
- фінансові й операційні фактори, що впливають на суму виплачуваних дивідендів;
- розходження між дивідендною політикою й членуванням акцій на менші акції, причини, по яких компанія може викуповувати свої акції, і фінансовий результат таких дій і інших.
Але насамперед зміст дивідендної політики й проблеми її розробки вимагають виявлення природи дивідендів. Здобуваючи акцію підприємства й стаючи, таким чином, його співвласником, власник грошового капіталу розраховує одержати не тільки необхідну ставку прибутковості, але й премії, реалізуючи своєрідний підприємницький доход. Його розмір залежить від багатьох факторів: компетентності керуючих, ризикованості обраної для вкладень сфери діяльності, економічної конюнктури й т.п. На відміну від відсотка (наприклад, по депозиті в банку або облігаціям з фіксованою ставкою доходу) розмір дивіденду заздалегідь невідомий. Тому, вкладаючи гроші у звичайні акції, акціонер піддається відомому ризику, але при нормальному ході справ на підприємстві винагороджується за це підвищеним доходом. Відзначимо також, що, якщо ставка дивіденду не перевищує рівень інфляції, він виконує ту ж функцію, що й відсоток в ощадному банку.
Вкладаючи свої кошти в акції, їхній власник відкладає своє споживання, що є важливою обставиною для балансування споживчого ринку. Дивіденд у цьому змісті - кошти стимулювання розподілу особистого споживання в часі. Фактор часу необхідно врахувати й у більше загальному виді: незалежно від інфляції ситуація в економіці не залишається незмінної, тому та сама сума грошей із часом стає не рівної собі. Через різні види відсотка це протиріччя дозволяється.
З теоретичних позицій вибір дивідендної політики припускає насамперед рішення ключового питання: чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів. Звідси в теорії дивідендної політики виділяються два основних підходи. Перший базується на теорії нарахування дивідендів по залишковому принципі. Основоположники цієї теорії (Міллер-Моділ’яні) вважають, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупного багатства акціонерів. Тому оптимальна стратегія в дивідендній політиці укладається в тім, щоб дивіденди нараховувалися після того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку. Тобто дивіденди виплачуються після того, як профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти. Якщо весь прибуток доцільно використати для реінвестування, дивіденди не виплачуються. І навпаки, якщо таких проектів ні, те прибуток у повному обсязі направляється на виплату дивідендів.
Для встановлення найважливіших залежностей між інвестиціями, прибутком і дивідендами Міллер-Моділ’яні використали математичні моделі: ринкова вартість акціонерного товариства представляється в їхній моделі як функція від ряду величин: готівки, інвестиційного бюджету й ринкової ставки відсотка в певний момент часу. Головний висновок: ринкова вартість акціонерного товариства (АТ) (ринкова вартість акцій АТ) визначається тільки його інвестиційною політикою. Дивідендна політика безвідносна до вартості АТ.
Суть другого підходу: дивідендна політика впливає на величину сукупного багатства акціонерів. На думку М. Гордона, Ван Хорна й інших, що течуть дивіденди переважніше майбутніх, так само як і можливий приріст власного капіталу.
Такий висновок базується на принципі мінімізації ризику. Поточні дивіденди зменшують для інвесторів рівень невизначеності щодо доцільності й вигідності інвестування. Крім того відзначається, що навіть відносно менша норма доходу на інвестиційний капітал приводить до зростання ціни акціонерного капіталу.
Розходження в підходах означають власне кажучи обґрунтування ролі дивідендів: пасивної - при першому підході й активної - при другому. Дж. К. Ван Хорн, на нашу думку, прав відзначаючи, що перший підхід застосуємо лише в умовах зроблених ринків капіталів, де немає трансакційних витрат, витрат компаній-емітентів на розміщення цінних паперів, податків, відомі майбутні доходи фірми. На активну роль дивідендів, дивідендної політики, на його думку, впливають такі фактори, як перевага з боку інвесторів дивідендів іншим доходам з капіталу, оподатковування, витрати, повязані з розміщенням цінних паперів, трансакційні витрати й подільність цінних паперів, інституціональні обмеження, фінансове сігналізування.
Дивідендна політика містить у собі ухвалення рішення про виплату акціонерам прибутку у формі дивідендів або втриманні її для інвестування на підприємстві. Рішення про виплату дивідендів фактично є рішенням про фінансування, оскільки збільшення коефіцієнта дивідендних виплат (частка прибутку, виплачуваної акціонерам у формі дивідендів) зменшує обсяг реінвестуємого прибутку. Якщо розглядати дивідендну політику тільки як рішення фінансування, то виплата дивідендів виступає в пасивній ролі. При розгляді дивідендів як пасивного залишку, обумовленого тільки наявністю вигідних інвестиційних пропозицій, мається на увазі, що для інвестора не існує розходження між виплатою дивідендів і нагромадженням підприємством нерозподіленого прибутку. Якщо інвестиційні проекти обіцяють рівень рентабельності, що перевищує необхідний, інвестори можуть віддати перевагу варіанту нагромадження. Якщо очікуваний прибуток від інвестицій дорівнює необхідної, те, з погляду інвестора, жоден з варіантів не має переваг. У противному випадку інвестори віддадуть перевагу виплаті дивідендів.
Друге ключове питання при виборі дивідендної політики - це питання вибору оптимальної дивідендної політики, тобто політики, що забезпечує як максимізацію сукупного багатства акціонерів, так і достатнє фінансування діяльності підприємства. Знаходження оптимальної дивідендної політики - винятково важке завдання: необхідно знайти баланс між поточними дивідендами й майбутнім ростом, що максимізував би ціну акцій підприємства. Складність укладається ще в тім, що оптимальна дивідендна політика - це субєктивна політика кожного окремого підприємства, обирана виходячи з особливостей підприємства, його власників, інвестиційних можливостей і інших факторів, що впливають на дивідендну політику. У числі таких факторів у науковій лі........




Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы

* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.