На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Кримналстична дентифкаця: поняття, сутнсть значення для розслдування злочинв.Призначення судових експертиз у розслдуванн злочинв. Обрунтовансть вибору експертної установки. Коло питань, як виршує слдчий пд час призначення. Кримналсти

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 22.10.2004. Сдан: 2004. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
ПЛАН

Вступ
Розділ І. Криміналістична ідентифікація: поняття, сутність і значення для розслідування злочинів. 4
Розділ ІІ. Призначення судових експертиз у розслідуванні злочинів. Обґрунтованість вибору експертної установки. Коло питань, які вирішує слідчий під час призначення. 8
Розділ ІІІ. Криміналістична характеристика злочинів проти громадської безпеки. Типові слідчі ситуації та характер першочергових слідчих дій. Особливості проведення слідчих дій. 17
Висновки 28
Література
ВСТУП
Розвиток процесуальної думки наприкінці 19 століття та потреби практики створили умови для відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.
Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань згадав Г.Гросс у своїй роботі “Керівництво для судових слідчих як система криміналістики” (1892р.). Г.Гросс предмет криміналістики визначив так: “Криміналістика по своїй суті починається там.., “де встановлюють” .., яким саме способом учиняються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви що спричинили до злочину, яка була мета - про все це нам не говорить ні карне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики”.
Наступні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, які були зазначені ще у Г.Гросса. Так, С.Н.Трегубов писав, що предметом криміналістики є “використання методів природничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленні особистості злочинця”.
Автор першого в Росії підручника з криміналістики І.М.Якімов вважав, що криміналістика “має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця”.
Криміналістика, так само як і інші науки, для пізнання свого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру предмета. Вперше про це заявив Б.М.Шавер, який відзначив самостійність науки криміналістики в її “прийомах і методах виявлення та дослідження доказів, які використовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця”. Проте деякі вчені, наприклад С.М.Строгович, вважали криміналістику лише технікою, а тактику і методику розслідування злочинів предметом кримінального процесу, а не криміналістики.
С.М.Потапов пропонував вважати криміналістику “наукою про судові докази - наукою доказового права”. С.П.Мітрічев поклав кінець дискусії про статус криміналістики. Він обґрунтував, що криміналістика - це юридична наука, і вона не вивчає будь-якої правової сторони злочину. Разом з тим вона сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, розробляє засоби і методи збирання і дослідження доказів. Подібне розуміння предмета криміналістики мають і в наш час наукові школи і окремі вчені.
О.М.Васильєв більш лаконічно визначив її предмет - “Криміналістика - це наука про технічні засоби і тактичні прийоми та методи, що використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій по виявленню, збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розкриття і попередження злочинів.
В.Я.Колдін дав таке визначення предмета криміналістики: “Криміналістика - це наука, котра досліджує закономірності злочинної поведінки , механізм її відтворення в джерелах інформації, особливості діяльності при розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів та розробляє на цій основі засоби і методи вказаної діяльності з метою забезпечення належного використання процесуально-матеріальних правових норм”.
Криміналістика - це юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття злочинів. Розділ І. Криміналістична ідентифікація: поняття, сутність і значення для розслідування злочинів.
Ідентифікація у перекладі з латини означає ототожнювати, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимось властивостями. Ідентифікація - форма пізнавальної діяльності, котра використовується в різних галузях знань, у тому числі і у кримінальному судочинстві при встановленні істини у кримінальній справі.
Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності і категорії матеріалістичної діалектики. Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет в процесі даного розгляду тотожна самій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікації полягає у встановленні того ж самого в різних об'єктах або того ж самого об'єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого; доказування існування будь-якого факту, події, явища; встановлення різних станів об'єкта на цей час, у минулому та майбутньому; визначення моментів часу.
Об'єктами ідентифікації, на основі закону формальнологічної тотожності, можуть бути як окремі предмети, так і їх види, роди, групи, класи, а також об'єми рідких, сипких та газоподібних речовин, ділянки місцевості, події, явища та різні стани матеріальних об'єктів, а також відрізки і моменти часу.
Ідентифікацію як загальний метод, що використовується в різних галузях знання, слід відрізняти від криміналістичної ідентифікації як часткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач у кримінальному судочинстві.
Криміналістична ідентифікація - специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти й ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди. В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову приналежність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання.
Методологічну основу ідентифікації як методу встановлення тотожності складають такі положення матеріалістичної діалектики:
Усі об'єкти, події матеріального світу взаємопов'язані та являють собою нескінченне сплетіння зв'язків та взаємодій. Якщо відомо наслідок, то неважко встановити причину і навпаки.
Події та явища матеріального світу індивідуальні (визначені), оскільки нема двох речей, які були б однакові. Це фундаментальне положення дозволяє знаходити та пізнавати реальні об'єкти, зумовлені практичною діяльністю людини.
Всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміні. Однак індивідуальність та визначеність об'єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність, тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою. Хоча ототожнюваний об'єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесі пізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод.
Ідентифікаційний період для різних об'єктів різний і залежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами в теорії криміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давності походження будь-яких слідів, часу експлуатації об'єктів, давності подій минулого тощо залишається проблематичною.
Таким чином, криміналістична ідентифікація як частковий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, що використовується в інших галузях знання, формою встановлення тотожності: в першому випадку встановлюють тотожність конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму, а в іншому - тотожність множини однакових об'єктів, розподілених на класи, види, роди і які завгодно малі групи.
Значний внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації було зроблено С.М.Потаповим та іншими вченими-криміналістами.
Поняття “об'єкти” в теорії ідентифікації мають, принаймні, два значення. У першому значенні - це матеріальні об'єкти - фізичні тіла, тверді, сипкі, рідкі, як неорганічного, так і органічного походження, щодо яких треба встановити тотожність або групову належність. Такі об'єкти називаються ототожнюваними або ідентифікованими. Ідентифікується тільки один об'єкт, оскільки встановлюється тотожність конкретного об'єкта. Якщо об'єктів кілька, тоді і актів ідентифікації буде декілька.
В другому значенні об'єкти - це будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановлення тотожності. Такі об'єкти називаються ототожнюючими або ідентифікуючими. Ось чому процес встановлення тотожності у своїй структурі вміщує : ідентифікований (ототожнюваний) та ідентифікуючий (ототожнюючий) об'єкти. Ідентифікуючих об'єктів у процесі ідентифікації може бути кілька.
Криміналістична ідентифікація як метод відрізняється від ідентифікації в інших науках за специфічними ознаками, а саме тим, що:
а) об'єктами криміналістичної ідентифікації є всі тіла живої та неживої природи, що мають стійку зовнішню форму;
б) криміналістична ідентифікація здійснюється за матеріальним та ідеальним відображенням ознак зовнішньої будови об'єктів;
в) метод криміналістичної ідентифікації застосовується в процесі доказування у кримінальних справах під час спеціальних слідчих дій (впізнання та судової експертизи).
Таким чином, об'єктами криміналістичної ідентифікації є: люди, тварини та їхні трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають стійку будову. Об'єктами ідентифікації - загального методу пізнання є всі об'єкти матеріального світу, які вважаються об'єктами криміналістичної ідентифікації, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани. У деяких випадках можуть бути відрізки і моменти часу та стану людей в окремих ситуаціях.
Криміналістична ідентифікація - це процес та метод дослідження, де потрібно розрізняти об'єкти, ознаки та властивості.
Ознака - це показник, прикмета, знак, за яким можна розпізнати, визначити що-небудь. Не всі ознаки є ідентифікуючими. Ознака вважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає деяким вимогам, наведеним нижче.
Ознака повинна відображатися в ототожнюючому (ідентифікуючому) об'єкті.
Ознака повинна бути нестандартною, а будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничим дефектом - дефектом обробки або експлуатації об'єкта.
Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періоду залишатися самою собою. Оскільки всі об'єкти підлягають постійним змінам, то для ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.
Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно незалежною, тобто мінімально корельованою з іншими ознаками. У світі все взаємопов'язане - поява однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов'язано, тим менша їх ідентифікаційна цінність.
Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана методами та засобами, відповідними сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені.
Властивості - це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожнюванню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим ознакам.
Для класифікації видів ідентифікації у спеціальній літературі використовують різні підстави. За рівнем досягнутої індивідуалізації ідентифікацію ділять на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну; за природою ідентифікуючих об'єктів - на сигнальну та знакову; за способом відображення ідентифікуючої інформації - на ідентифікацію цілих структур, ділення цілого та ідентифікацію джерела походження. Зустрічаються ще змішані класифікації, з яких найрозповсюдженіші такі:
а) за матеріально фіксованим відображенням;
б) за ознаками загального походження;
в) за уявним образом;
г) за описом ознак;
За характером порівнювальної інформації ідентифікацію ділять:
а) за особливостями зовнішньої будови;
б) за особливостями зовнішньої будови і складу;
в) за функціонально-динамічними особливостями.
Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесу складається з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об'єкта з їх відображенням в об'єкті ідентифікуючому. Порівнянню можуть підлягати: безпосередньо ідентифікований предмет з відображенням його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об'ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований об'єкт з його уявним образом - слідом пам'яті, закарбованим людиною, допускається під час упізнання людей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об'єкта, як це буває при ототожненні людини з відбитками пальців рук, інакше кажучи, ідентифікації цілого за його частинами.
Неважко помітити, що в усіх випадках ідентифікації фігурують тільки матеріальні або ідеальні відображення. Порівнювальне дослідження матеріальних та ідеальних відображень розпізнається за засобами, методами та процесуальними формами, які застосовуються. Ідентифікація за матеріальним слідом - відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.
Ідентифікація за ідеальним відображенням - слідом пам'яті, здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб'єктом, який сприймав ідентифікуючий предмет (обличчя , річ тощо), при цьому ідентифікація здійснюється під час слідчої дії - пред'явлення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційного процесу встановлюють тотожність об'єкта або його класифікаційну належність.
Виходячи з наведеного криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації як загального методу, слід розділити за видами відображень на:
ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням;
ідентифікацію за ідеальними слідами відображеннями (уявними образами, слідами пам'яті).
Розділ ІІ. Призначення судових експертиз у розслідуванні злочинів. Обґрунтованість вибору експертної установки. Коло питань, які вирішує слідчий під час призначення.
У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: при залученні фахівців під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова експертиза.
Судова експертиза -- це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом за завданням слідчого або судді речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Проведення судової експертизи регламентовано За-коном України «Про судову експертизу», КПК (стаття-ми 75--77, 196--205, 310--312) і Цивільним процесуальним кодексом України (далі -- ЦПК) (статті 57--61). Згідно з чинним законодавством України експертиза признача-ється у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні по справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). До спеціальних знань відносяться будь-які знання та уміння об'єктивного харак-теру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відпо-відають сучасному науково-практичному рівню.
У теорії кримінального процесу та криміналістики судо-ва експертиза визначається як дослідження, що провади-ться у відповідності з кримінально-процесуальним або цивільно-процесуальним законом особою, яка володіє спе-ціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення по справі.
Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.
Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні по справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему додатко-вих процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тіль-ки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину по справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.
Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та нетрадиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична екс-пертиза документів та ін. Нетрадиційні включають екс-пертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покрит-тя тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.
Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична. Криміналістична експертиза -- це лабораторне дослідження об'єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об'єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. її об'єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструмен-тів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залеж-но від об'єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.
Судово-медичні експертизи поділяються на експерти-зи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх по-лягає у встановленні причини смерті, характеру та ступе-ня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової на-лежності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.
За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальну тотожність,
класифікаційні -- визначають групову належність різного роду об'єктів, діагностичні -- показують стан різних об'єктів та їхню динаміку.
Судові експертизи поділяються на такі:
первинні та повторні. Повторні призначаються уразі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам (статті 75, 203 КПК);
основні та додаткові. Додаткова експертиза, призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною, і доручається тому самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК);
одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі -- групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання;
4)однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь од-ній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні, ветеринарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає окремий висновок.
Обґрунтованість вибору експертної установи
Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, які приймають рішення про необхідність залучення наукових, технічних або інших спеціальних знань. У деяких зазначених у законі випадках обов'язково повин-на бути проведена відповідна експертиза. Так, експертиза обов'язкова (ст. 76 КПК):
для встановлення причин смерті;
для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;
для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
4) для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 155 КК;
5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, за відсутності відповідних документів про вік або неможливість їх отримання (ст. 76 КПК).
Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду справи на підставі відповідного процесуального документа -- постанови слідчого (судді) або ухвали суду. Призначення експертизи є процесуальною дією і тому її проведення можливе лише по порушеній справі.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.
У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса), філії, відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, у інститутах проводяться й такі види судових експертиз, як судово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін.
У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.
У системі Міністерства охорони здоров'я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різ-них за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.
Коло питань. які вирішує слідчий під час призначення
Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи:
збирання необхідних матеріалів;
вибір моменту призначення експертизи;
визначення предмета судової експертизи;
формулювання запитань експерту;
вибір експертної установи або експерта.
Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є досліджувані об'єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини тощо), відносно яких слідчий (суд) повинен з'ясувати певні питання. Досліджувані об'єкти збираються під час проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом правил. У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальні об'єкти, що надаються експерту для порівняння з об'єктами, які ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об'єктів, що надаються експерту для дослідження.
Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому отримання зразків для порівняльного дослідження є вже процесуальною дією, яка полягає в отриманні порівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу фахівця. Про відібрання зразків складається протокол.
На відміну від речових доказів, зразки для порівняльного дослідження не пов'язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об'єкта. Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та порівняльність (можливість порівняння).
За способом отримання зразки поділяються на дві групи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об'єкта. Це зразки створені або отримані поза зв'язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, у якої відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до кримінальної справи). Експериментальні зразки -- це зразки, що спеціально отримані для проведення цієї конкретної експертизи.
Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої (судової) дії.
Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:
властивості та стан об'єктів експертного дослідження;
необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;
особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);
слідчу ситуацію.
Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у системі інших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення експертизи обумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу призначення експертизи пов'язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи.
Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи -- це ті обставини, які можуть бути з'ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом. Формулювання питань експерту. У відповідності із законом перед експертом можуть бути поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують різні посібники з судової експертизи, які містять типові переліки питань стосовно різних видів експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими.
Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:
не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;
бути визначеними, конкретними та короткими;
мати логічну послідовність;
характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.
Вибір експертної установи або експерта. Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об'єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в яких провадяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний фахівець, якому доручається проведення експертизи.
Призначення експертизи оформляється постановою слідчого або ухвалою (постановою) суду (судді), які є юридичною підставою проведення експертизи. Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної. У вступній частині постанови вказується дата та місце її складання, посада, звання та прізвище особи, яка винесла постанову, найменування кримінальної справи, з якої призначається експертиза. Описова частина передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно подаються відомості щодо об'єктів експертизи (обставини, пов'язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершується описова частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд). Резолютивна частина містить рішення про призначення експертизи, вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надаються експерту.
Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.
Експертне дослідження -- це процес дослідження об'єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи поділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні (багатооб'єктні).
Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об'єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання щодо доцільності вибіркового дослідження. Разом з тим, згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши в висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення по справі, з яких йому не були поставлені питання.
Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об'єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.
Висновок експерта -- це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).
У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата поста-нови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додат-кових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.
У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування висновку.
У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити пи и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.