На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


автореферат Стан науково-технчного та нновацйного потенцалу регону. Дослдження теорї практики реалзацї державної нновацйної полтики в регон, розроблення теоретичних положень, методологчних пдходв практичних рекомендацй щодо її вдосконалення.

Информация:

Тип работы: автореферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 11.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІЗЮМСЬКА Вікторія Анатоліївна
УДК 351:658.82
МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ
Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
Запоріжжя - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Класичному приватному університеті, м. Запоріжжя.
Науковий керівник:
доктор економічних наук, професор
ВАСИЛЕВСЬКИЙ Антон Кіндратович,
Дніпропетровський національний університет,
професор кафедри фінансів.
Офіційні опоненти:
доктор наук з державного управління, професор
БІЛА Світлана Олексіївна,
Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,
головний науковий співробітник відділу економічної історії;
кандидат наук з державного управління, доцент
ЗАХАРОВ Сергій Євгенійович,
Донбаська національна академія будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України,
доцент кафедри менеджменту організацій.
Захист відбудеться “03” квітня 2008 р. о “0900” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.
Автореферат розісланий “03” березня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інноваційна діяльність як одна з форм управлінської діяльності (управління інноваціями щодо їх подальшого впровадження у виробництво, ефективного використання для отримання та збільшення прибутку) відіграє значну роль у здійсненні державою своїх функцій. Найважливішим питанням здійснення такої діяльності є теоретичне розроблення та наступне нормативне закріплення найбільш ефективних форм державного управління й державного регулювання цією діяльністю. Для кожної держави важливим питанням її стабільності та зростання економічного потенціалу є наявність необхідних ресурсів, завдяки яким вона може здійснювати свою економічну політику. Інновації є передумовою і водночас наслідком успішного проведення економічних реформ. Питання здійснення інноваційної діяльності є одним із головних чинників динамічного розвитку економіки, підвищення життєвого рівня, збільшення кількості робочих місць. Держава повинна навчитись ефективно використовувати ці ресурси, а найважливіше - навчитися співпрацювати з інвесторами шляхом створення привабливого правового поля та гарантування інвесторам їх прав. Знайти ефективну модель інноваційної діяльності, яка стимулює інвесторів щодо капіталізації держави без глибокого історичного аналізу теоретичного та практичного досвіду неможливо.
Існує досить значний за обсягом та спектром шар сучасних досліджень регулювання інвестиційно-інвестиційних процесів в економіці України. Не зменшуючи значущості внеску інших дослідників, можна відзначити праці О. Алімова, С. Білої, В. Бабича, В. Бесєдіна, В. Воротіна, А. Гальчинського, В. Гейця, М. Герасимчука, М. Долішнього, В. Дорофієнка, І. Лукінова, В. Лушкіна, В. Мартиненка, А. Мерзляк, І. Павлова, П. Перерви, Д. Черваньова, М. Чумаченка та багатьох інших учених, які торкалися проблем інвестиційно-інноваційної діяльності як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів, підприємств.
Відсутність концептуально цілісної теоретико-методологічної бази, недосконалість науково обґрунтованих рекомендацій і висновків з питань активізації державної інноваційної політики за умов становлення й розвитку в нашій державі ринкового середовища визначили актуальність і своєчасність дослідження, його науково-практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені в межах наукової теми «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» Класичного приватного університету (номер державної реєстрації 0102U003195). У межах теми автором було запропоновано стратегію регіональної інноваційної політики. При виконанні наукової теми Дніпропетровського національного університету «Фінансово-економічний механізм зростання регіональної економіки» (номер державної реєстрації 0106U000790) автором запропоновано методичні та практичні рекомендації щодо активізації державної інноваційної політики на регіональному рівні.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне вивчення теорії і практики реалізації державної інноваційної політики в регіоні, розроблення теоретичних положень, методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо його вдосконалення.
Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:
- дослідити теоретичні та методологічні аспекти інноваційної діяльності як об'єкта державного управління, а саме: актуальність та необхідність здійснення державної інноваційної політики; методологічний інструментарій організації державної інноваційної політики в регіоні;
- дати методичні та практичні рекомендації щодо активізації державної інноваційної політики на регіональному рівні;
- розробити стратегію регіональної інноваційної політики;
- провести аналіз стану науково-технічного та інноваційного потенціалу регіону та оцінити його інноваційно-інвестиційний потенціал;
- розвинути механізм державної підтримки інноваційної діяльності.
Об'єктом дослідження є процес формування державної інноваційної політики в регіоні.
Предметом дослідження є механізм реалізації державної інноваційної політики в регіоні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що використання нових підходів до реалізації державної інноваційної політики, сприяння розвитку підприємництва, розробка стратегії регіональної інноваційної політики, її активізація, формування системи правових, фінансово-економічних і організаційно-технічних заходів підтримки суб'єктів інноваційної діяльності дасть можливість забезпечити ефективну державну інноваційну політику в регіоні.
Методи дослідження. У роботі застосовано сукупність загальних та спеціальних методів і підходів. За допомогою загальних методів проаналізовано теоретичні аспекти інноваційної політики як складової сучасної соціально-економічної політики держави. Дослідження становлення та розвитку інноваційної політики базувалося на єдності історичного й логічного підходів. Для розкриття сутності державної інноваційної політики використано системний і структурний підходи; проведено аналогії та порівняльний аналіз під час вивчення досвіду економічно розвинених країн. Методи наукової абстракції, системного підходу, групування і класифікації використано для розробки пропозицій щодо вдосконалення державної інноваційної політики на регіональному рівні.
Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти з питань державної інноваційної політики в Україні, Конституція України, закони України, фінансово-економічні бюлетені. Інформаційним забезпеченням дисертаційної роботи стали також монографічні дослідження та наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що:
вперше:
- запропоновано методику градації регіонів за рівнем інноваційного розвитку, що включає розробку індикаторів соціально-економічного розвитку регіонів: економічного стану, фінансового стану та рівня життя населення;
удосконалено:
- механізм державної підтримки інноваційної діяльності виділенням системи правових, фінансово-економічних і організаційно-технічних заходів підтримки суб'єктів інноваційної діяльності та забезпечення сприятливих умов для перебігу і відтворення інноваційних процесів;
- складові державної інноваційної політики виділенням двох додаткових рівнів - державно-регіонального й міжрегіонального, завданням яких є узгодження дій по вертикалі й горизонталі управління;
набуло подальшого розвитку:
- визначення поняття «інновації» з позиції практичної застосовності, комерційної реалізованості та позитивної соціальної спрямованості, що є новим продуктом, результатом практичного застосування наукових або науково-технічних знань і становить економічну й соціальну цінність;
- уточнено та доповнено сутність категорії «інноваційні можливості», яка є не просто комплексом заходів підвищення інноваційного потенціалу, а являє собою сукупність оцінки потреби регіону в інноваційному оновленні, наявних у регіоні організаційно-правових, фінансово-економічних, інституційних, виробничо-технологічних, соціально-психологічних умов для розгортання інноваційної діяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в підготовці пропозицій щодо стратегії вдосконалення державної інноваційної політики в регіоні з метою розвитку держави й забезпечення інноваційного розвитку регіонів та територіальних громад у середньостроковій перспективі.
Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на основі аналізу стану та можливостей використання ресурсного потенціалу регіонів, використані в роботі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на основі аналізу стану та можливостей використання інноваційного потенціалу регіонів, можуть бути використані державними та місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів і окремих територій. Методика супроводу інноваційних проектів застосовується в діяльності компанії СП «Технології та інвестиційний консалтинг» і його регіональним представником «Інвестиційний центр» (довідка № 11-19/02 від 17.09.2007 р.).
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовують у навчальному процесі Дніпропетровського національного університету та Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: “Теорія інвестування”, “Державне управління інвестиційними процесами”, “Інвестиційний менеджмент”, “Державне регулювання економіки” (довідки № 197-005/2 від 11.04.2006 р., № 356 від 20.11.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях, конгресах, теоретичних семінарах, а саме: «Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону» (м. Дніпропетровськ, 2001 р.), «Проблеми формування та реалізації інвестиційної стратегії господарюючого суб'єкта» (м. Дніпропетровськ, 2002 р.), «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України» (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), «Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития» (м. Мінськ, 2007 р.), «Стан та проблеми інноваційної розбудови України 2007» (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), «Економічна ефективність і державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» (м. Запоріжжя, 2007 р.), «Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України» (м. Харків, 2007 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць (загальний обсяг ? 5,9 авт. арк.), 5 з яких (загальний обсяг - 3,9 авт. арк.) - у фахових виданнях.
Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків. Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки, у тому числі 11 рисунків, 16 таблиць, список використаних джерел (167 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи формування державної інноваційної політики» - визначено інноваційну діяльність як об'єкт державного управління. Досліджено інноваційну політику як складову сучасної соціально-економічної політики держави.
Визначено, що основними характеристиками корисності інновації є: практична застосовність, комерційна реалізованість і позитивна соціальна спрямованість.
Практична застосовність означає, що це нововведення може бути реально затребуване при обслуговуванні яких-небудь конкретних потреб людини (групи людей, суспільства), при виробництві товарів і послуг та передбачає, що нововведення володіє певними перевагами перед уже наявними продуктами за споживчими властивостями і водночас сумісне з культурно-історичними традиціями суспільства, країни, соціальної групи, на обслуговування якої воно націлене, досягнутим технічним рівнем і прийнятими технологіями життєзабезпечення.
Комерційна реалізованість - це здатність інновації давати виробникові прибуток. Ця особливість є однією з найбільш істотних властивостей і відрізняє інноваційну діяльність від наукової, головним завданням якої є отримання нових знань. Комерційна реалізованість виступає щодо інновації як потенційна властивість. Її виявлення потребує певних зусиль з боку суб'єктів інноваційної діяльності.
Позитивна соціальна спрямованість означає, що нововведення не є соціально небезпечним, не справляє руйнівного впливу на фізичне здоров'я людини і моральність; крім того, позитивні соціальні, економічні, екологічні ефекти від його застосування істотно перевищують можливі негативні наслідки. Ця властивість випливає з самої філософії впливу інновацій на суспільні процеси і дає змогу розділяти бажані й небажані для суспільства напрями науково-технічного прогресу за критеріями соціальної користі та моральності. При перелічуванні характеристик корисності інновації багато дослідників зазвичай опускають цю властивість, проте, на нашу думку, це є неправомірним.
З огляду на це під інновацією пропонуємо розуміти новий продукт, що є результатом практичного застосування наукових або науково-технічних знань і становить економічну і соціальну цінність. Це визначення дає змогу досить повно відобразити властивості інновації як об'єкта державною управління.
Встановлено, що інноваційний потенціал є складовою соціально-економічного потенціалу регіону. Враховуючи становище інноваційної діяльності в процесі передачі накопиченого знання з науки в практику, слід зазначити, що сфери визначення науково-технічного, інноваційного і промислово-виробничою потенціалу тісно пов'язані одна з одною і частково перетинаються.
Для комплексної характеристики стану інноваційного розвитку регіонів разом з поняттям «інноваційних потенціал» пропонуємо також використовувати ширше поняття - «інноваційні можливості». При цьому під інноваційними можливостями регіону слід розуміти сукупність оцінки потреби регіону в інноваційному оновленні (передусім виробничо-технологічної сфери), її інноваційного потенціалу, а також наявних у регіоні організаційно-правових, фінансово-економічних, інституційних, виробничо-технологічних, соціально-психологічних та інших умов для розгортання інноваційної діяльності.
Роль регіонів в управлінні територіальним розвитком сьогодні обмежена контрольно-координуючими функціями. Серед функцій, які надані регіонам, найбільший інтерес, з погляду впливу на розвиток інноваційних процесів у регіоні і їх активізації, становить розробка програм соціально-економічного розвитку регіонів і організація контролю за їх виконанням. Цим закладаються основи для формування регіональної соціально-економічної політики, зокрема інноваційної.
На регіональному рівні визначають пріоритети інноваційною розвитку регіону, формують і реалізують регіональні програми, можуть вводити в рамках його компетенції додаткові податкові пільги, інші механізми впливу на розвиток інноваційних процесів у регіоні.
Крім державного та регіонального рівнів, у структурі державної інноваційної політики виділяють ще два додаткові рівні: державно-регіональний і міжрегіональний, завданням яких є узгодження дій по вертикалі та горизонталі управління.
Формування інноваційної політики регіону йде одночасно у двох напрямах: згори вниз і знизу вгору. Регіони подають свої пропозиції вищим органам. Згори доводяться установки, склад програм, рівень і форми участі вищого суб'єкта управління в реалізації інноваційної політики регіону. Потім, в принципі, можливе узгодження дій.
Горизонтальний зріз на рівні регіонів, особливо якщо там розташовані технологічно пов'язані і (або) взаємодоповнюючі виробництва, дають змогу посилити механізм підтримки інноваційної діяльності регіонів за рахунок використання ефекту міжрегіональної інтеграції (рис. 1).
Визначення пріоритетів інноваційного розвитку є одним з найважливіших завдань державної інноваційної політики. Необхідність вибору пріоритетів зумовлена обмеженістю ресурсів, які держава може спрямувати на підтримку інноваційної діяльності, обмеженістю самого інноваційного потенціалу й необхідністю узгодження напрямів і рівня інноваційної активності із завданнями соціально-економічного розвитку та вимогою забезпечення конкурентних переваг економіки регіону на довгострокову перспективу.
Рис. 1. Рівні інноваційної політики
Інтенсивність інноваційної діяльності, її спрямованість і пріоритети залежать, з одного боку, від стану науково-технічного потенціалу регіону, інтенсивності й напрямів досліджень, що проводяться, а з іншого - від готовності суспільства до сприйняття інновацій, насамперед, від наявності стимулів до технологічного оновлення виробництв у виробників масової продукції як основних споживачів нововведень.
З метою створення сприятливих умов для безперешкодного проходження інноваційного процесу і його розширеного відтворення, перетворення в безперервний цикл, механізм державного регулювання інноваційної діяльності не слід обмежувати власне інноваційною сферою. Він повинен охоплювати також «початок» і «кінець» інноваційного процесу, тобто збереження й розвиток ринків науково-технічної та інноваційної продукції, підготовки кадрів.
Основу сектора інноваційного підприємництва України становлять підприємства, які виникли в результаті реорганізації галузевої й заводської науки, для яких інноваційна діяльність і раніше були традиційними, а також малі підприємства, що утворилися при академічних інститутах, ВНЗ, інших структурах.
На нашу думку, вибір оптимальних, організаційних форм включення в інноваційний процес організацій і підприємств - суб'єктів інноваційної діяльності залежить від місця та характеру участі організації в інноваційному процесі, їх основної спеціалізації, науково-технічного потенціалу, масштабності, пристосованості до ринку. Для УАН і великих ВНЗ найкращою формою організації інноваційної діяльності є технопарк, для галузевих інститутів природнішою формою є техноцентр. Підрозділи «заводської» науки трансформуються в малі інноваційні фірми тощо. Стримує розвиток інноваційного бізнесу в Україні слабкий розвиток його елементів, інститути фінансової підтримки, інформаційного забезпечення й маркетингу. У зв'язку з відсутністю державної підтримки венчурної діяльності приватний капітал не виявляє інтересу до інноваційної діяльності.
Інноваційна політика має тісну взаємозалежність з науковою й науково-технічною політикою, охоплюючи державне регулювання науки та науково-технічного розвитку в частині, спрямованій на зростання прикладних знань і використання науково-технічних досягнень. Інноваційна політика повинна поєднуватися з інвестиційною, яка спрямована на стимулювання інвестицій і одночасно стимулює інновації в тій частині, де інвестиції виступають базою для матеріалізації нововведень. При цьому активізація інноваційних процесів породжує додатковий попит на інвестиції.
Визначено основні напрями, за якими має здійснюватися державна інноваційна політика: заходи, що забезпечують сприятливе для інновацій соціально-економічне середовище; заходи, що ініціюють безпосередньо інноваційні процеси та регулюють їх. Проте на сьогодні механізми вироблення й реалізації державної інноваційної політики в Україні перебувають ще в стадії становлення.
Регуляторна економічна й соціальна роль держави в сучасному суспільстві опосередковує функції державних органів щодо регулювання інновацій. До найважливіших з них належать: акумулювання коштів на наукові дослідження та інновації; координація інноваційної діяльності; стимулювання інновацій; створення правової бази для інноваційних процесів; кадрове забезпечення інновацій; формування науково-інноваційної інфраструктури; інституціональне забезпечення інноваційних процесів; регулювання соціальної та екологічної спрямованості інновацій; підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності; регіональне регулювання інноваційних процесів; регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.
У другому розділі - «Аналіз сучасного стану інноваційних можливостей регіону» - проведено оцінку інноваційно-інвестиційного клімату в регіоні, розкрито методологію і практику регулювання інноваційних процесів у регіоні.
Сучасна криза національної інноваційної системи України виявилася не тільки в дефіциті фінансових ресурсів, а й у спаді платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію з боку держави та підприємницького сектора, у погіршенні якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень. З огляду на це в межах дослідження виявлено найбільш характерні і прийнятні напрями інституціонального забезпечення інноваційного шляху розвитку економіки України: інституціонально-правове забезпечення; реформування форм власності інститутів інноваційної сфери; удосконалення системи управління науково-дослідними і проектно-конструкторськими установами та їх організаційних форм; формування нових інноваційних інституцій у складі виробничих підприємств, науково-виробничих комплексів та їх корпоративних структур; формування фінансово-координаційних інститутів інноваційного розвитку; залучення інституціональних інвесторів до інноваційної сфери діяльності; інституціонально-інформаційне забезпечення; регіональне інституційне забезпечення.
Існує декілька методик визначення рівня інвестиційної привабливості регіонів. Перша методика належить російській науковій школі (А. Асаул), у якій запропоновано три великі групи факторів, які визначають рівень привабливості території для інвесторів. За другою методикою, запропонованою Держкомстатом України, інвестиційну привабливість регіонів слід оцінювати за такими показниками: інвестиції в основний капітал; інвестиції в житлове будівництво; обсяг ПІІ; зміна обсягу ПІІ; густота автомобільних шляхів загального користування; обсяг експорту товарів. Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів в Україні визначається за методикою та системою показників, запропонованими Інститутом реформ. Однак ці методики повністю не відображають інфраструктурного забезпечення регіону, оскільки вони в основному ґрунтуються на використанні показників, на які регіональні органи влади практично не можуть впливати, що зменшує можливості практичного їх використання в процесі вдосконалення регіональної інноваційно-інвестиційної політики.
Такими показниками, які не перебувають у площині управлінської діяльності та багато в чому залежать від успадкованого науково-технічного та фінансово-економічного потенціалу, є: середній розмір сплаченого статутного капіталу на один діючий банк; стан ринку цінних паперів та деякі інші.
З метою підвищення прикладної цінності проведеного дослідження всі перелічені фактори умовно можна поділити на дві групи: 1) фактори об'єктивного (некеровані) і 2) фактори суб'єктивного (на які можна впливати) характеру. Такий поділ є досить умовним, оскільки об'єктивні в короткостроковій перспективі фактори є суб'єктивними в довгостроковій (наприклад, кількість портів, аеропортів, транспортних вузлів тощо).
До першої групи зараховуємо: економіко-географічне розташування, природно-ресурсний і трудовий потенціали.
До другої групи включаємо: фактори місткості регіонального споживчого ринку, економічного, інфраструктурного та науково-технічного розвитку, наявності інвестиційних преференцій та ризиків.
Таке групування здійснено з метою забезпечення максимальної відповідності сформованої інформаційної бази факторів інвестиційної привабливості регіонів вимогам, обґрунтування перспективних напрямів її підвищення. На нашу думку, поділ факторів на об'єктивні і суб'єктивні дасть змогу виявити проблемні точки перспективної програми дій щодо залучення в той чи інший регіон додаткових (чи необхідних) обсягів інвестицій. Ранжування регіонів за співвідношенням "сприятливості" об'єктивних і суб'єктивних факторів інвестиційної привабливості дасть можливість актуалізувати напрями комплексної програми підвищення інвестиційної привабливості конкретного регіону, визначити її перспективну спрямованість і можливу ефективність, окреслити загальнодержавні пріоритети в регіональному розрізі.
Результатом такого ранжування має стати віднесення регіону до групи територій з певними рівнями зазначених показників порівняно із загальнодержавними. На основі проведеного за цією методикою дослідження кожен регіон може бути зарахований до одного з дев'яти рангів територій за мірою інвестиційної привабливості: регіони з відносно сприятливими об'єктивними і суб'єктивними факторами; регіони з відносно сприятливими суб'єктивними факторами і середнім рівнем сприятливості об'єктивних факторів; регіони з відносно сприятливими об'єктивними факторами і середнім рівнем сприятливості суб'єктивних факторів; регіони із середнім рівнем сприятливості об'єктивних і суб'єктивних факторів; регіони з відносно сприятливими об'єктивними і відносно несприятливими суб'єктивними факторами; регіони з відносно сприятливими суб'єктивними і відносно несприятливими об'єктивними факторами; регіони із середнім рівнем сприятливості об'єктивних факторів і відносно несприятливими суб'єктивними факторами; регіони із середнім рівнем сприятливості суб'єктивних факторів і відносно несприятливими об'єктивними факторами; регіони з відносно несприятливими об'єктивними і суб'єктивними факторами.
Особливістю державного регулювання регіональних інноваційних процесів виступає поєднання регіональними органами влади функцій замовника, інвестора і споживача. Ринковим умовам формування і реалізації програм відповідає взаємна зацікавленість органів регіонального управління і старанний, конкурсний відбір при розміщенні інноваційного замовлення, визначенні головних розробників і співвиконавців програмних завдань. Конкурсна система реалізації регіональних програм передбачає наявність експертизи, що оцінює можливості конкурсантів для досягнення мети програмних заходів, у тому числі достатність фінансових коштів, що виділяються в програмі, для покриття витрат конкретних виконавців.
Подальший розвиток інноваційного бізнесу в області здійснюватиметься паралельно за двома напрямами: кредитно-інвестиційної підтримки на основі партнерських відносин державних фондів і регіонального рівня і лізингових компаній з іноземними учасниками проектів ЄБРР і ТАСІС; створення стабільних умов ефективного розвитку процесів комерціалізації і трансферту наукоємних технологій. Перший напрям орієнтований на залучення на пріоритетних началах позабюджетних коштів вітчизняних і іноземних джерел фінансування інноваційного бізнесу при забезпеченні відповідних гарантій з боку державних фондів, що беруть участь на пайовій основі у вказаному процесі. Другий напрям інфраструктурної підтримки повинен забезпечити підвищення інвестиційної привабливості найбільш перспективних малих інноваційних підприємств за рахунок створення для них надійної виробничо-технологічної бази у вигляді регіональної мережі інноваційно-технологічних центрів як елементів науково-виробничих комплексів.
У третьому розділі - «Удосконалення механізмів державної інноваційної політики в регіоні» - обґрунтовано механізм активізації регіональної інноваційної політики; запропоновано економічні та організаційні механізми забезпечення інноваційно-інвестиційної спрямованості регіонального розвитку.
Метою державної регіональної інноваційної політики, як вже наголошувалося, є формування інноваційної системи конкретного регіону.
Основні напрями інноваційної політики, пріоритети та етапи її реалізації визначаються потребами економіки й соціальної сфери регіону, наявністю інвестиційних ресурсів. У межах дослідження розроблено концепцію розвитку інноваційної діяльності в Запорізькій області, в якій передбачено максимальне використання власного науково-технічного потенціалу регіону. Необхідність поєднання інвестиційної та інноваційної стадій конкурентного розвитку при проведенні заходів з інноваційного перетворення вітчизняної економіки, відсутність коштів для масштабних перетворень, а також висока невизначеність ходу науково-технічного прогресу передбачають вибір стратегії поетапного руху поставленої мети. Пропонується виділити два основні етапи: 1) стабілізаційний; 2) перехід до інноваційної стадії розвитку.
З метою забезпечення ефективності управління інноваційними процесами в регіоні в основу формування обласної інноваційної політики закладено принципи системності і комплексності. Реалізація цих принципів передбачає: вдосконалення системи управління інноваційною діяльністю; створення в регіоні законодавчої і нормативно-правової бази, що орієнтувалася на активізацію інноваційних процесів; забезпечення сприятливих фінансово-економічних умов для інноваційної діяльності та інвестицій в інноваційну сферу; розширення форм і механізмів непрямого регулювання інноваційних процесів (податкових, амортизаційних, кредитних тощо); сприяння формуванню і розвитку ринкової інноваційної інфраструктури.
Розробка і реалізація державних регіональних програм підтримки наукових парків дасть органам державної влади регіону змогу, по-перше, надавати суб'єктам інноваційної діяльності дієву і комплексну допомогу; по-друге, використовувати механізм конкурсу і тим самим в ідеалі заохочувати кращі, найбільш перспективні для регіону інноваційні проекти; по-третє, фінансово спонукати підприємства інноваційної сфери до вирішення актуальних для області проблем соціально-економічного і, в першу чергу, технологічного розвитку. У складі регіональної програми інноваційного розвитку рекомендується включити такі основні розділи: державне інноваційне замовлення регіону суб'єктам обласної інноваційної політики; порядок надання і форми сприяння інноваційним проектам з боку органів державної влади Запорізької області; заходи щодо розвитку і підтримки інноваційної інфраструктури; обсяги, джерела та організація фінансування заходів програми.
Одним з ключових організаційних заходів зі створення інноваційної системи регіону повинно стати, на нашу думку, створення Центру інновацій Запорізької області. Призначення Центру - сприяння у вирішенні таких болючих для Запорізької області проблем, як: адаптація науково-технічної та інноваційної сфери області до роботи в умовах ринку; становлення і розвиток стійких ділових зв'язків між основними учасниками інноваційного процесу (в першу чергу, між науково-технічною і виробничою сферою); залучення приватних інвесторів до реалізації інноваційних проектів; формування системи інформаційного забезпечення інно и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.