На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Поняття, принципи и джерела мжнародного економчного права. Принцип спвробтництва держав. Обовязок держав членв ООН. Мжнародна економчна безпека як стан мждержавних економчних вдносин. Пдготовка консультацйних висновкв з юридичних питань.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Правоведение. Добавлен: 12.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


29
КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни
Міжнародне право
на тему: «Міжнародне економічне право (поняття, принципи, джерела)»

Зміст

1. Поняття міжнародного економічного права
2. Принципи міжнародного економічного права
3. Джерела міжнародного економічного права
Висновки
Перелік літератури

1. Поняття міжнародного економічного права

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародного економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права.
Об'єктивними передумовами міжнародно-правового регулювання економічних відносин є наявність суверенних держав та інших суб'єктів міжнародного права, необхідність підтримки та розвитку зв'язків між ними в економічній сфері. Міжнародно-правове регулювання відбувається як процес впливу норм міжнародного публічного права на систему міждержавних економічних зв'язків з метою наведення і підтримки певного бажаного порядку.
Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжнародних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом держав на їх розвиток у потрібному напрямі.
Ще у Стародавньому Римі поряд з національним цивільним правом (jus civile), яке поширювалося лише на римських громадян, виникла система правових норм, що регулювали відносини у сфері міжнародної торгівлі (від лат. jus gentium -- право народів). Щоправда, право народів було національним, а не міжнародним. В епоху Юстиніана цивільне право та право народів злилися в єдине римське цивільне право. У Стародавньому Римі міжнародна торгівля не була пріоритетною, оскільки римляни віддавали перевагу пограбуванню інших народів, а не підтримці відносин з ними на комерційній основі. За такої політики у Римі був відсутній прошарок купців.
У Європі саме завдяки діяльності купців склалося міжнародне регулювання їхньої діяльності. З'явилося міжнародне купецьке право (jus mercatorum), яке занепало у XVIII ст., оскільки дії абсолютних монархів виявили тенденцію до його “націоналізації”. Монархам не подобалося, щоб право творив хтось інший, а не вони.
Першою країною Європи, яка надала торговельним звичаям силу закону, є Франція. Французький торговельний кодекс 1808 р. сприяв уніфікації торговельного права європейських країн.
Історія міжнародних відносин свідчить, що перші спеціально присвячені торгівлі міжнародні договори з'явились у XVII ст. На початок XX ст. міжнародне публічне право у сфері економіки опрацювало низку спеціальних принципів, інститутів і міжнародно-правових доктрин: “рівних можливостей”, “відкритих дверей”, “капітуляції”, “консульської юрисдикції”, “національного режиму”, “режиму найбільшого сприяння”, “набутих прав”, “недискримінації” та ін. Вони відбивали суперечливість інтересів вільної торгівлі та політики монополізації колоніальних та інших зовнішніх ринків, протекціонізм власних ринків.
Із зародженням нових форм міжнародного економічного співробітництва з'явились нові (окрім торговельних) види міжнародних економічних договорів. Створено численні міжнародні економічні організації. У другій половині XX ст. у Європі було створено дві міжнародні організації, метою яких стала економічна інтеграція їх членів, -- Рада Економічної Взаємодопомоги та Європейське Економічне Співтовариство. У жовтні 1947 р. вперше в історії людства було укладено багатосторонній торговельний договір -- Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГATT).
Окремі фахівці-міжнародники вважають, що міжнародне економічне право на початок 70-х років ХХ ст. було самостійною галуззю міжнародного публічного права. Хоча існують й інші думки: дехто вважає, що міжнародне економічне право як галузь міжнародного публічного права перебуває на стадії формування.
Отже, міжнародне економічне право -- це галузь міжнародного публічного права, яка є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права і є їх узгодженим волевиявом.
Норми міжнародного економічного права спрямовані на сприяння безперешкодному здійсненню державами їх суверенних прав у галузі міжнародних економічних відносин, рівноправному співробітництву держав незалежно від соціально-економічних систем і політичних режимів, економічному прогресу планети в цілому та країн, що розвиваються, зокрема.
Оскільки міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, то ці сфери мають спільних суб'єктів -- держави та подібні їм утворення, а також правосуб'єктні міжурядові організації. Серед останніх слід особливо виокремити заклади інтеграційного типу, найяскравішим прикладом яких є Європейський Союз (ЄС). Цей союз, як відомо, має тенденцію до перебирання на себе правоповноважень держав--членів. Він від свого імені укладає міжнародні торговельні договори і є колективним учасником багатосторонніх економічних міжнародних договорів та організацій.
Скільки фахівців з міжнародного економічного права, стільки й точок зору на його предмет, суб'єкти, систему та значення. Але якщо серед розмаїття поглядів зазначених фахівців спробувати виокремити найголовніше, то вирізняються дві основні концепції міжнародного економічного права.
Згідно з першою концепцією міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, а економічні відносини суб'єктів міжнародного права -- її предметом. Цієї концепції дотримуються Г. Шварценбергер, Я. Броунлі (Велика Британія), П. Верлорен ван Темаат (Нідерланди), В. Леві (США), П. Вейль (Франція), П. Піконе (Італія), І. Перетерський, М. Богуславський, Г. Тункін, Д. Фельдман, Є. Усенко, Г. Бувайлик, В. Лісовський (Росія).
Зокрема, на думку Г. Шварценбергера, міжнародне економічне право має такі компоненти: володіння природними ресурсами та їх використання; виробництво та розподіл товарів; “невидимі” міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; кредити та фінанси; відповідні послуги; статус і організація суб'єктів, що здійснюють таку діяльність.
За Г. Шварценбергером, міжнародне економічне право охоплює лише ті економічні аспекти, які є об'єктом впливу міжнародного публічного права. Він виключає внутрішнє регулювання з огляду на те, що воно не створює єдині для всіх держав норми і принципи.
Нідерландський правник П. Темаат вважав, що до міжнародного економічного права не можна зараховувати норми національного зовнішньоекономічного законодавства та норми міжнародного приватного права.
Друга концепція, можливо, поширеніша. Згідно з нею міжнародне економічне право розглядається як галузь не лише публічного, а й міжнародного приватного права, як галузь не лише міжнародного публічного права, а й частина національного права. Прихильники цієї концепції вважають, що міжнародне економічне право поширюється на суб'єктів не лише публічного права, а й приватного, які беруть участь у відносинах комерційного характеру, що виходять за межі однієї держави.
Відомими прихильниками цієї концепції є, наприклад, А. Левенфельд (США), Г. Еллер, В. Фікентшер, П. Фішер (Німеччина), В. Фрідман, Е. Пітерсман (Велика Британія), П. Рейтер (Франція) та ін.
В. Фікентшер у двотомній праці “Господарське право” (1983) зазначав, що будь-яка пов'язана з міжнародною економікою правова норма є нормою міжнародного економічного права.
Курси лекцій, підручники і монографії, що відбивають таку концепцію, як правило, називають “International Business Law” (“Міжнародне підприємницьке право”), а не “International Economic Law” (“Міжнародне економічне право”). Зокрема, у англомовному підручнику (США) “Contemporary Business Law” (“Сучасне підприємницьке право”) зазначається, що міжнародне підприємницьке право охоплює право різних суверенних держав, законодавство, прийняте регіональними торговельними співтовариствами на кшталт Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), та законодавство, що є результатом дво- та багатосторонніх договорів суверенних держав.
Друга концепція має багато спільного з теоріями транснаціонального права, спрямованими на те, щоб зрівняти держави і транснаціональні корпорації як суб'єкти міжнародного права.
Ще одна концепція пов'язана з іменем українського юриста академіка В. Корецького. Вона є поєднанням розглянутих двох концепцій. В. Корецький міжнародне господарське право вважав комплексною міжгалузевою дисципліною, що покликана регулювати міжнародні публічно- та цивільно-правові відносини. Цю концепцію було розроблено у 20-х роках.
Правники з країн, що розвиваються, намагаються обґрунтувати власні концепції “міжнародного права розвитку”, “права економічного розвитку” та аналогічні. У цих концепціях окрім регулювання відносин розглядаються політичні, соціальні та культурні аспекти, причому наголошується на пільгових правах економічно відсталих країн світу. Прихильниками таких концепцій є М. Беджуан (Алжир), О. Ріверро (Перу), М. Булаїч (Югославія) та ін. Ці концепції не можна вважати логічно послідовними. Вони ставлять під сумнів універсальність дії сучасного міжнародного публічного права.
Відомий французький юрист-компаративіст Е. Ламберт та його учні висунули ідею нового автономного купецького права (lex mercatoria). Цю ідею було втілено в концепції на Першому міжнародному конгресі порівняльного права, що відбувся у 1900 р. Після Другої світової війни певний внесок у розвиток цієї концепції зробили К. Шмітгофф (Велика Британія), Ф. Кан та Фушар (Франція) [14, 21 ].
До джерел автономного купецького права прихильники останньої концепції зараховують міжнародні конвенції, типові закони (що розроблюються на міжнародному рівні), міжнародні торговельні звичаї, загальні принципи права, рекомендаційні рішення міжнародних організацій, арбітражні рішення.
Фахівці зазначають, що прихильники концепції автономного купецького права поки що не спромоглися подати її у вигляді упорядкованої, універсальної та загальновизнаної системи правових норм.
Можливо, за цією концепцією майбутнє. Проте між бажанням і реальністю -- велика дистанція.
Як зазначалося, міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права. Воно перебуває у функціонально-структурних та взаємозумовлених і залежних зв'язках з іншими галузями міжнародного права -- повітряним, морським, космічним та ін.
У міжнародному економічному праві виокремлюються підгалузі: торговельне, валютне, міжнародне, транспортне та ін. Як і в кожній галузі права, у системі міжнародного економічного права первинним елементом є норма; споріднені норми групуються в інститути.
Як навчальна дисципліна міжнародне економічне право складається із загальної та особливої частин. У загальній частині розглядаються суб'єкти, об'єкти, принципи та джерела міжнародного економічного права (тобто аспекти, що сприяють розумінню галузі в цілому), а в особливій -- його підгалузі.
2. Принципи міжнародного економічного права

Принцип (від лат. рrincipium -- початок, основа) -- це основне, визначальне положення певної теорії, вчення, а також керівна ідея, основне правило діяльності.
Система принципів міжнародного економічного права складається з двох великих груп -- основні (загальні) та спеціальні принципи.
До основних принципів міжнародного економічного права належать основні принципи міжнародного публічного права. Останнє, як відомо, є ширшим поняттям, ніж перше: міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, а не окремою гілкою права.
Загальні принципи міжнародного економічного права: мирного співіснування, суверенної рівності держав, співробітництва держав, невтручання, сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, взаємної вигоди.
Спеціальні принципи міжнародного економічного права: розвитку економічних і науково-технічних відносин між державами; юридичної рівності та неприпустимості економічної дискримінації держав; свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків; невід'ємного суверенітету держав над власними природними та іншими ресурсами, а також економічною діяльністю; нації найбільшого сприяння; національного режиму.
На принципах міжнародного економічного права створюються принципи зовнішньоекономічної діяльності держав світу. Принципи міжнародного економічного права запозичуються для формулювання, наприклад, мети і завдань зовнішньоекономічної діяльності.
Принципи зовнішньоекономічної діяльності України зафіксовані, зокрема, у ст. 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, який було прийнято 16 квітня 1991 р. та до якого неодноразово вносилися зміни та доповнення.
У розд. І “Основи міжнародних економічних відносин” Хартії економічних прав і обов'язків держав (далі -- Хартія) від 12 грудня 1974 р. зазначається, що економічні, а також політичні й інші відносини між державами регулюватимуться, зокрема, такими принципами: суверенітет, територіальна цілісність та політична незалежність держав; суверенна рівність усіх держав; ненапад; невтручання; взаємна і рівна вигода; мирне співіснування; рівноправність і самовизначення народів; мирне регулювання спорів; усунення несправедливостей, що виникають через застосування сили, які позбавляють націю природних засобів, необхідних для її нормального розвитку; сумлінне виконання міжнародних зобов'язань; повага прав людини та основних свобод; відсутність потягу до гегемонії та сфер впливу; сприяння міжнародній соціальній справедливості; міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до моря та з нього для країн, що не мають виходу до моря, у межах зазначених принципів.
Набір принципів досить широкий. Він свідчить про різнобічні й багатопланові зусилля світового товариства, а також про нечітку структуру Хартії. У ній багато повторів і паралелізмів, тому що до укладання Хартії 1974 р. було залучено тисячі фахівців і політиків усього світу.
Наведені в Хартії принципи стосуються переважно загальних принципів міжнародного публічного права.
У юридичній літературі існує й інша класифікація принципів міжнародного економічного права. До першої групи зараховують принципи, які безпосередньо випливають з основних принципів міжнародного публічного права і дотримання яких, як правило, є загальнообов'язковим. Другу групу принципів становлять договірні принципи, тобто такі, що діють у взаємовідносинах держав лише тоді, коли відповідні держави взяли на себе конкретні договірні зобов'язання щодо їх дотримання у дво- чи багатосторонніх відносинах.
Загальні принципи відомі ще як “когентні”. Їх походження є звичаєво-правовим і згодом фіксується в договірному порядку. Спеціальні ж принципи мають конвенційний характер, їх дієвість базується на включенні до відповідних міжнародних договорів.
У багатьох статтях розд. II “Економічні права та обов'язки держав” Хартії відбито не лише загальні, а й спеціальні принципи міжнародного економічного права. Зауважимо, що принципи існують для того, щоб ними керувалися. Вони відбиваються в нормах права (у розглядуваному випадку -- у нормах міжнародного публічного права), які, зокрема, фіксуються в міжнародно-правових актах. Перевтілення принципів у письмово зафіксовані норми права є важливою запорукою дотримання відповідних норм. Логіка тут така: закріпити, щоб знати, як діяти.
Наведемо переклад зазначеного розділу з нашими зауваженнями. Офіційний текст статей 1--28 Хартії прокурсивлено.
Стаття 1. Кожна держава має суверенне і невід'ємне право вибирати власну економічну систему, а також власну політичну, соціальну і культурну системи згідно з волею свого народу, без втручання або застосування сили чи погрози ззовні в будь-якій формі.
Юридичне значення Хартії та інших документів про встановлення нового економічного порядку полягає в тому, що незважаючи на рекомендаційний характер норм цих документів, згадані норми визнані державами. Ці принципи фіксуються у дво- та багатосторонніх економічних угодах. Принципи набирають статусу загальновизнаних.
Дотримання принципу невтручання виключає можливість використання будь-яких санкцій, запровадження ембарго та інших обмежень, спрямованих проти певної країни чи групи держав. Принцип невтручання зафіксований і в конституціях окремих країн. На практиці цей міжнародно-правовий принцип часто порушується.
Принцип незастосування сили посідає чільне місце в системі принципів Статуту ООН. Цей принцип вважається розвитком принципу ненападу. Принцип було підтверджено, розвинуто та конкретизовано у численних дво- та багатосторонніх міжнародних документах.
Стаття 2. Кожна держава має і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами та економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію.
Кожна держава має право:
a) регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції згідно з власними законами та постановами і відповідно до власних національних цілей та першочергових завдань. Жодна держава не повинна змушуватися до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям;
б) регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій у межах дії власної національної юрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала її економічній та соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатись у внутрішні справи приймаючої держави. Кожна держава повинна з урахуванням усіх власних суверенних прав співробітничати з іншими державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті;
в) націоналізувати, експропріювати або передавати іноземну власність. У цьому разі держава, яка застосовує такі заходи, має сплачувати відповідну компенсацію з урахуванням її відповідних законів і постанов та всіх обставин, які ця держава вважає доречними. У будь-якому разі, коли питання про компенсації спричинюються до спору, він має врегульовуватися згідно з внутрішнім правом націоналізуючої держави і її судами, якщо лише всі заінтересовані держави добровільно і за взаємною згодою не досягнуть домовленості щодо пошуків інших мирних засобів врегулювання на основі суверенної рівності і відповідно до принципу вільного вибору засобів.
Принцип невід'ємного суверенітету держав щодо їх природних ресурсів є конкретизацією принципу суверенної рівності держав. Цей принцип передбачає повний постійний суверенітет держав щодо всіх їх природних багатств та економічної діяльності; надає державам право на володіння, використання і експлуатацію їх багатств і ресурсів.
Окрім Хартії елементи цього принципу зафіксовані в Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку та в інших міжнародно-правових угодах.
Стаття 3. При розроблюванні природних ресурсів, що належать двом чи більше країнам, кожна з них зобов'язана співробітничати на основі системи інформації та попередніх консультацій з метою досягнення оптимального використання цих ресурсів, не завдаючи шкоди законним інтересам інших країн.
Дехто з фахівців у сфері міжнародного права вважає, що принцип співробітництва держав має не правовий, а декларативний характер. Можливо, в історичному минулому співробітництво було добровільною акцією держави. Проте враховуючи Статут ООН та інші міжнародно-правові документи, можна стверджувати, що добровільний акт перетворився на правовий обов'язок. Держави повинні використовувати методи співробітництва для вирішення існуючих між ними проблем, а не вдаватися до конфронтації.
Стаття 4. Кожна країна має право брати участь у міжнародній торгівлі та інших формах економічного співробітництва незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, економічних і соціальних системах. Жодна держава не підлягає будь-якій дискримінації, що базується лише на таких відмінностях. При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм економічного співробітництва кожна держава вільно обирає форми організації власних зовнішньоекономічних відносин і укладає дво- та багатосторонні угоди, що відповідають їх міжнародним зобов'язанням і потребам міжнародного економічного співробітництва.
Зазначимо, що принцип співробітництва держав передбачає таке: економічне співробітництво є вільним від дискримінації.
Принцип співробітництва держав вважається невід'ємною складовою значно ширшого принципу міжнародного економічного права -- мирного співіснування.
Стаття 5. Усі держави мають право об'єднуватися в організації виробників товарів з метою розвитку власної національної економіки, досягнення стабільного фінансування цього розвитку та для досягнення власних цілей сприяти забезпеченню неухильного розвитку світової економіки, зокрема, шляхом підвищення темпів розвитку країн, що розвиваються. Тому всі держави зобов'язані поважати це право, утримуючись від застосування таких економічних і політичних заходів, які б обмежували це право.
Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків надав можливість вільного вибору бажаних форм співробітництва в зовнішньоекономічних відносинах. Цей принцип тісно пов'язаний з більш загальним принципом -- свободою вибору соціально-економічної системи. Останній же, у свою чергу, випливає з таких основних принципів міжнародного права, як суверенна рівність держав, рівноправність і самовизначення народів, невтручання у внутрішні справи держав та ін.
Існує понад двадцять міжнародних товарних угод країн-виробників (експортерів) сировинних товарів, зокрема укладених на регіональній основі.
Найвідомішою міжнародною організацією держав-експортерів є Організація країн -- експортерів нафти -- ОПЕК.
Стаття 6. Держави зобов'язані сприяти розвитку міжнародної торгівлі товарами, зокрема, за допомогою угод і укладення довгострокових багатосторонніх товарних угод, якщо це доцільно, і з урахуванням інтересів виробників і споживачів. Усі держави несуть відповідальність за сприяння регулярному потоку та доступу до всіх комерційних товарів, що продаються за стійкими, вигідними і справедливими цінами, підтримуючи в такий спосіб справедливий розвиток світової економіки та особливо враховуючи при цьому інтереси країн, що розвиваються.
Принцип національного режиму передбачає, що на основі взаємності фізичні та юридичні особи іноземної держави повністю або частково прирівнюються у правах до фізичних та юридичних осіб певної держави. Національний режим з окремих видів прав може надаватися певною державою і в односторонньому порядку на основі її внутрішнього законодавства.
Стаття 7. Кожна держава несе основну відповідальність за сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку свого народу. З цією метою кожна держава має право і несе відповідальність за вибір цілей і засобів розвитку, повну мобілізацію і використання власних ресурсів, упровадження прогресивних економічних і соціальних реформ, а також забезпечення повної участі свого народу у прогресі й вигодах розвитку. Держави зобов'язані індивідуально і сумісно співробітничати для того, щоб усунути перешкоди, що заважають такій мобілізації і використанню.
Державний суверенітет сучасна правнича наука і практика давно вже не трактують як щось абсолютне -- таке, що нічим не обмежується, не відчужується, не ділиться тощо. Абсолютного суверенітету немає, є суверенітет, обмежений реальними чинниками.
Стаття 8. Держави мають співробітничати у справі сприяння раціональним і справедливим міжнародним економічним відносинам та заохочення структурних перетворень у контексті гармонічної світової економіки відповідно до потреб та інтересів усіх країн, особливо тих, що розвиваються, і з цією метою вживати належних заходів.
Правові режими “рівних можливостей”, “відчинених дверей”, “капітуляцій”, що застосовувалися в історичному минулому до відносин розвинених держав і формально чи фактично залежних від них країн світу, нині не можуть вважатися правомірними, оскільки суперечать принципам суверенної рівності, поваги до прав, властивих суверенітету, невтручання у внутрішні справи тощо.
Стаття 9. На всі держави покладається обов'язок співробітничати в економічній, соціальній, культурній та технічній галузях з метою сприяння економічному і соціальному прогрессу всіх країн світу, зокрема тих, що розвиваються.
Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки має розвиватися між державами на основі рівності та взаємної вигоди. Принцип взаємовигідного економічного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки базується на основних принципах міжнародного публічного права -- співробітництва і суверенної рівності.
Обов'язок держав -- членів ООН -- зміцнювати економічне співробітництво зафіксований і у Статуті цієї організації.
Стаття 10. Усі держави юридично рівноправні і як члени міжнародного співтовариства мають право повністю і ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових економічних, фінансових і валютних проблем. Між іншим, через відповідні міжнародні організації відповідно до їх правил, які існують та розроблюються, і справедливо користуватися вигодами, що випливають з цього.
Принцип рівності та взаємної вигоди держав у міжнародних економічних відносинах безпосередньо випливає з принципу суверенної рівності держав. Їх економічні відносини мають будуватися на основі взаємної і справедливої вигоди.
Стаття 11. Усі держави мають співробітничати з метою зміцнення та постійного поліпшення ефективності міжнародних організацій при здійсненні заходів, спрямованих на стимулювання загального економічного прогресу всіх країн, зокрема тих, що розвиваються, і тому мають співробітничати для пристосування їх, якщо необхідно, до потреб міжнародного економічного співробітництва, що змінюються.
Стаття 12. 1. Держави мають право за згодою заінтересованих сторін брати участь у субрегіональному, регіональному та міжрегіональному співробітництві з метою економічного та соціального розвитку. Усі держави, що беруть участь у такому співробітництві, зобов'язані забезпечувати, щоб політика тих угруповань, до яких вони належать, відповідала положенням цієї Хартії та була орієнтована на зовнішні зв'язки, відповідала їх міжнародним зобов'язанням і потребам міжнародного економічного співробітництва і в повному обсязі враховувала законні інтереси третіх сторін, особливо країн, що розвиваються.
2. Відносно угруповань, яким відповідні держави передали чи можуть передати певну компетенцію з питань, що належать до сфери дії цієї Хартії, її положення мають також застосовуватись до цих угруповань щодо подібних питань і відповідно до зобов'язань цих держав як членів подібних угруповань. Ці держави мають співробітничати стосовно виконання цими угрупованнями положень цієї Хартії.
Принцип добровільного виконання міжнародних зобов'язань виник у сфері міжнародно-правового звичаю і зафіксований у Статуті ООН як загальновизнана норма поведінки суб'єктів міжнародного права (pacta sunt servanda). Принцип застосовується до міжнародних угод, добровільно укладених на основі рівноправності їх сторін.
Міжнародний договір, який суперечить Статуту ООН, вважається недійсним, і жодна держава не може посилатися на нього чи користуватися його перевагами.
Стаття 13. 1. Кожна держава має право отримувати вигоди від досягнень і розвитку науки та техніки на прискорення власного економічного та соціального розвитку.
2. Усі держави мають спр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.