На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Розгляд сторичного шляху розвитку, функцй та ознак (незалежнсть, самостйнсть, вдокремленсть, пдзаконнсть) судової влади. Визначення мети, етапв проведення та недолкв судово-правової реформи. Прогалини євронтеграцйної полтики України.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 03.02.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ
ВСТУП
1. Місце та роль судової влади в системі розподілу влад
2. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні
3. Місце й роль судової влади в системі влад на шляху до інтеграції
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Французький філософ Шарль Луї Монтескє , який вперше виділив три гілки влади - законодавчу, судову та виконавчу, наголошував що суд здійснює тільки функцію правосуддя. А відносини між різними ланками судової системи будуються виключно на принципі незалежності та підкорення лише закону [11].
З прийняттям Конституції в Україні почався новий етап у розбудові незалежної судової влади. Вперше на конституційному рівні було закріплено значення суду в становленні України як правової держави.
Конституція передала під юрисдикцію судів усі конфлікти, які виникають у державі й суспільстві. Саме це положення Конституції визнає найвищою соціальною цінністю в Україні права людини її життя і здоров'я честь та гідність недоторканість і безпеку. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави. Конституційний принцип дотримання прав людини юридично пов'язує і позитивно обмежує дії держави, її органів та посадових осіб. Найважливішими передумовами і водночас елементами захисту прав людини і громадянина в системі гарантій в Україні повинні стати закріплені в Конституції норми й принципи матеріального та процесуального права, які мають бути реалізовані у поточному законодавстві [10].
Саме тому Закон України "Про статус суддів", прийнятий 15 грудня 1992 року Верховною Радою України вперше визначив місце та статус судів у системі органів державної влади, встановив гарантії незалежності при здійсненні правосуддя.
Прийняття даного Закону як особливо важливого правового акта було історично закономірним: ще 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України", в якій вперше було проголошено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу , виконавчу і судову. І взагалі, зміна статусу судів і суддів стала можливою лише в умовах існування України як суверенної і незалежної держави.
Особливої актуальності дане питання набирає після прийняття постанови 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади", що стало важливим та рішучим кроком у перед, адже дана постанова можливо ще і не встигла реалізувати себе в повному обсязі, проте, коло важливих питань можна вважати вирішеними. Однак, слід наголосити, що залишаються питання і такі, що вирішеними їх можна назвати лише на папері, можливо, що це справа часу і зовсім скоро в Україні буде функціонувати одна із найдосконаліших судових систем на високому законодавчому рівні.
Значний внесок у становленні судової влади в Україні внесли судді Верховного Суду України : Якименко О.Н., Цупренко П.Г., Маляренко В.Т., Білоусенко В.Г., працівники Мінюсту України. Не можна не відзначити і плідну працю видатних учених України з питань судоустрою Ю.М. Грошевого та Г.І. Чангулі та багато інших.
Одним із головних завдань, проведення в Україні судово - правової реформи, є утвердження верховенства права, в умовах посилення ролі судової влади в суспільстві як основної гарантії здійснення справедливого судочинства, як фундаментальної засади організації влади в державі.
1. Місце і роль судової влади в системі розподілу влад
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно пов'язується з ім'ям французького вченого Ш.-Л. Монтеск'є (1689-1755). Особливість його поглядів на "три влади" полягає у тому, що кожна з них оголошувалася самостійною і незалежною. Тим самим виключалася узурпація влади будь-якою особою або окремим органом держави. Вже в підході до принципу поділу влади Монтеск'є містилися засади стримування їх одна одною, що згодом в США при створенні Конституції 1787 p. було названо системою "стримувань і противаг".
У вітчизняній історії ще задовго до Ш.-Л. Монтеск'є мали місце спроби ("Пакти і Конституції" Пилипа Орлика, 1710 p.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади, їх єдності і взаємодії: законодавча влада -- Генеральна Рада, що обирається; виконавча влада -- гетьман, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку; судова влада. "Пакти і Конституції" П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали засадні принципи республіканської форми державного правління. Ідея поділу влади і виділення судової влади в самостійну гілку, знайшла своє відображення в Конституції України. Кожна з гілок єдиної державної влади здійснює лише їй притаманну функцію, має свою сферу реалізації, свою компетенцію компетенцію.
Поділ державної влади забезпечує по - перше ефективність функціонування державної влади в інтересах суспільства і по - друге створює перешкоди для зловживання владою, її узурпації.
Судова влада - це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою впливу на поведінку суб'єктів права та суспільні відносини за участю цих суб'єктів [6].
Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов'язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.
Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі " механізму стримувань і противаг", який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того Верховна Рада України разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи - призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень.
У свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття.
Взаємовплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України " Про судоустрій", в Україні створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління ( справи адміністративної юрисдикції) [2].
Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду.
Власне, головне призначення судової влади - вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною.
Роль Судової влади підкреслюють функції на засадах яких вона діє:
Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі.
Самостійність судової влади означає:
- суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;
- судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу;
- вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов'язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов'язкові для виконання на території України;
- діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй.
Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в державному механізмі.
Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.
Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів лише законові відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв'язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку.
Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення.
Отже, судова влада: здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. реалізується за визначеною законом процедурою [6].
2. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні
Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи.
Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
- шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;
- реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;
- створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;
- поступово здійснити спеціалізацію судів;
- максимально наблизити суди до населення;
- чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;
- гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.
Судово-правова реформа була запланована у три етапи.
На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону " Про судоустрій України", Кримінально-процесуального та Цивільно - процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.
На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.
Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон " Про судоустрій ",внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та інше [3].
Однак коли реформа втілюється на практиці, в суддів виникають певні проблеми.
Першим негативним явищем проведення судової реформи був її початок, коли з 29 червня 2001 року по день публікації відповідних законів суди та правоохоронні органи були розгублені, не знали як їм чинити. Цей незначний правовий курйоз наштовхує на серйозні роздуми [11].
П'ять років точилися розмови і дебати, а результат прийняті поспіхом закони про реформування судової влади. І нікого не цікавив той факт, чи готові суди до прийнятих змін.
Після ознайомлення з пакетом прийнятих парламентом законів, що регулюють судову реформу складається враження про її половинчастий характер.Те ж саме можна сказати і про постанову від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" постанова є, але на скільки її можливо виконати то це питання залишається відкритим.
Насамперед, це також стосується відсутності будь-яких змін в галузі адміністративного судочинства. Навіть юристу - початківцю видно, що проекти прийнятих змін до законів готувалися з урахуванням створення адміністративних судів, однак останні не створено, а зміни до законів не були скореговані. На це вказує, наприклад те, що за головою апеляційного суду залишається право вносити протести на постанови в адміністративних справах, хоча ця функція не властива апеляційній інстанції.
Судова реформа залишає невирішеним основне питання, яке найбільше турбує місцеві суди, - це їх спеціалізація. При чинному законодавстві, постійному внесенні змін один суддя не може якісно розглянути кримінальну справу, адміністративну, трудовий і цивільно-правовий спір, не кажучи вже про скарги на дії посадових осіб так, наприклад, за результатами обговорення стану здійснення правосуддя в державі Президія Верховного Суду України, президія Ради суддів України та колегія Державної судової адміністрації України зазначають, що діяльність судів була направлена на реалізацію конституційних гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, зміцнення судової влади, підвищення її авторитету.
У 2006 р. суди загальної юрисдикції в першій інстанції розглянули 7,4 млн. справ та матеріалів (що у 2,4 раза більше, ніж у 2001 р.), зокрема: цивільних справ та матеріалів -- 1,5 млн., кримінальних -- 529,6 тис., господарських (без адміністративних) -- 218,4 тис, адміністративних -- 229,2 тис., справ про адміністративні правопорушення -- 4,93 млн.. Надходження на розгляд судів великої кількості справ та матеріалів значно збільшило навантаження на суддів, передусім, місцевих судів. Середня кількість справ, що надходять до судді місцевого суду щомісяця, збільшилася зі 118 у 2005 р. до 138 у 2006 р., а в окремих судах -- понад 250 справ.
Перевантаження місцевих судів пов'язане значною мірою з віднесенням до їхньої компетенції розгляду адміністративних справ про порушення Правил дорожнього руху, які раніше розглядалися органами міліції. З року в рік кількість таких справ у судах постійно збільшується. Якщо у 2001 р. судами було розглянуто 770 тис. таких справ, то у 2006 р. -- 4,85 млн., що у 5,3 раза більше. Крім того, до перевантаження судів призвела велика кількість вакантних посад суддів загальних і господарських місцевих та апеляційних судів (крім адміністративних).Станом на 1 січня 2007 р. їх було 946 [7].
Верховний Суд України у 2006 р., як і в попередні роки, здійснював свої повноваження в умовах надмірного навантаження. У середньому щомісяця на розгляд одного судді Верховного Суду України надходило 67 справ та матеріалів. Цей показник в апеляційних судах становив лише 9,7 справи на одного суддю. Незважаючи на значне навантаження та надзвичайно складні умови, в яких працюють суди, було забезпечено якісний розгляд переважної більшості справ у розумні строки. Майже вдвічі зменшилася кількість цивільних і кримінальних справ, розглянутих з порушенням встановлених законом строків.
Значно ширшою стала практика застосування судами альтернативних (не пов'язаних з ув'язненням) видів кримінального покарання щодо засуджених, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості. Питома вага осіб, засуджених до позбавлення волі, скоротилася з 34,9 % (у 2001 р.) до 24 % (у 2006 р.) [ 7].
З метою забезпечення однакового та правильного застосування судами чинного законодавства, належної організації їхньої роботи Верховним Судом України систематично аналізується та узагальнюється судова практика, надається методична допомога судам нижчого рівня.
Водночас перевантаженість суддів справами, неукомплектованість судів, недостатній професіоналізм частини суддівського корпусу та відсутність досвіду роботи у багатьох суддів (30,3 % працюючих суддів мають стаж 5 років) призводять до судових помилок. Так, скасовано чи змінено в апеляційному та касаційному порядку 27,3 тис. судових рішень у цивільних справах, або 3 % від ухвалених місцевими судами (у 2005 р. -- 2,6 %), а в кримінальних справах скасовано чи змінено вироки щодо 11,1 тис. засуджених осіб, або 6,2 % від кількості осіб, стосовно яких постановлено обвинувальні та виправдувальні вироки судами у першій інстанції (у 2005 р. -- 5,5 %) [ 7].
Проте апеляційні суди не завжди виконують покладені на них процесуальні повноваження щодо постановлення нових судових рішень у передбачених законом випадків випадках при скасуванні рішень судів першої інстанції.
У кримінальних справах частка нових вироків, постановлених апеляційними судами після скасування місцевих судів, зменшилася з 13,8 % у 2005 р. до 11,3 %.
Поширеними у 2006 році залишалися факти порушення судами строків розгляду справ і тяганини під час їх вирішення. Місцевими загальними судами з порушенням строків, установлених Цивільним процесуальним кодексом України, було видано судових наказів та розглянуто 131,9 тис. цивільних справ, або 9,9 % від усіх розглянутих (у 2005 р. -- 18,2 %). З порушенням строків, передбачених статтями 241, 256 Кримінально-процесуального кодексу України. судами по першій інстанції призначено до розгляду 7 тис. кримінальних справ, або 3,7 % від загальної кількості розглянутих (у 2005 р. -- 6,5 %) [ 7 ].
Нерозглянутими на кінець 2006 р. (без урахування справ, провадження в яких зупинено) залишилися 174,2 тис. цивільних справ, або 13,0 % від загальної кількості справ, що перебували в провадженні судів (у 2005 р. -- 10,3%), та 29,2 тисячі кримінальних справ, або 12,6 % (11,9 %) Зокрема, суди не розглянули 1,7 тис. кримінальних справ стосовно 2,5 тис осіб, які трималися під вартою понад 6 місяців, що на 3,8 % менше, ніж у 2005 р. [ 7].
Тривалий час критиці піддавався порядок обрання голів апеляційних судів загальними зборами суддів цього суду і важливо, що законодавці погодились з такою критикою, змінивши це в новому законі.
Однак саме в питанні призначення суддів на адміністративні посади, зокрема голів місцевих та апеляційних судів і їх заступників, є ряд невирішених питань.
Законодавці і розробники проекту закону не змогли знайти оптимального вирішення цієї проблеми в світлі демократизації судової влади та недопущення породження корпоративної судової системи в державі .
Закон України "Про судоустрій України" передбачає призначення на посаду голів та заступників голів суду Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України. Пропозиції Голові Верховного Суду для призначення суддів на посади голів місцевих судів та їх заступників вносить голова апеляційного суду [ 2].
Тим самим, в судовій системі створюється чітка вертикаль підпорядкування голови місцевого суду голові апеляційного суду, а голови апеляційного суду - Голові Верховного Суду. Фактично судова система ототожнюється з такими правоохоронними органами, як прокуратура, МВС, СБУ та інші правоохоронні структури, що є недопустимим.
Взявши європейський курс на проведення судової реформи, треба його дотримуватися. Судові системи багатьох європейських країн не знають подібного адміністрування судової системи.
В іншому випадку є загроза перетворення судової системи із незалежної та демократичної в закриту, з чітким вертикальним підпорядкуванням, де воля керівника буде законом для низів.
Фактично вищестояща судова ланка в особі її голови отримала можливість контролювати низові суди, як по суті розглянутих судових справ, що вона і має робити, так і адміністративне управління, що є несумісним в діяльності демократичної судової системи.
У державі, що прагне стати правовою, суд зобов'язаний бути авторитетним, владним, самостійним, справді незалежним. Люди прагнуть бачити в ньому не бюрократичну установу, повільну при розгляді і швидку на розправу, а реального гаранта їхніх прав та надійного захисника інтересів, яку б високу посаду не займав порушник, які б впливові зв'язки він не використовував.
Конституція України проголошує : "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб" [ 1].
На жаль, однієї цієї норми недостатньо. Необхідний сильний, всебічний судовий захист. Слабкий, неналежний захист лише породжує ілюзії, здивування й озлобленість громадян, дискредитує саму ідею звертання за допомогою до суду. Але сильний захист здатний здійснювати тільки сильний, незалежний суд. Створення такого суду є головним завданням при проведенні судової реформи. Щоб виконати це завдання, необхідний комплекс заходів: політичних, правових, організаційних матеріальних. Успіх можуть гарантувати лише радикальні заходи, здійснювані в сукупності й одночасно.
Гостро стоїть в Україні проблема з кадрами . Багато хто із суддів у своїй свідомості ще не "перевернув піраміду", в основі якої, у найнижчій її площині, завжди була маленька людина, що просить і схиляє голову, а на вершині царювали інтереси всемогутньої держави. Однак саме життя - не без допомоги демократичного законодавства - змушує змінювати колишню ієрархію цінностей. Серйозно коригується й система юридичної освіти. У судові кабінети приходять люди нової формації. Судді на практиці, за допомогою оновленого законодавства, вчаться працювати за незвичайних обставин, з незвичними для України юридичними явищами, зокрема із судом присяжних, апеляцією судових рішень, судовим контролем законодавчої та виконавчої влад. Та іншими новаціями. У результаті поступово формується інший за своєю ментальністю суддівський корпус, який має працювати в умовах реальної, а не примарної незалежності і тому брати на себе повноту відповідальності - і юридичної, й моральної.
Після прийняття постанови "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 року тривають дискусії пов'язані з питанням незалежності судів. Незалежність суду - не самоціль, а лише найперша і необхідна умова гідного виконання покладеної на нього функції . Якою є ця функція, чого саме чекають від суду, які масштаби його діяльності, це головні питання у дискусіях про судову владу. Якщо суду довірено лише розгляд цивільних і кримінальних справ, тобто те, що ми традиційно називаємо здійсненням правосуддя, то незалежність, звичайно, потрібна й тут - без неї наївно очікувати від суду об'єктивного й неупередженого вирішення долі обвинуваченого або спору між позивачем і відповідачем.
Результати проведеного Державною судовою адміністрацією України моніторингу приміщень судів засвідчили, що станом на 1 січня 2007 р. із 766 судів загальної юрисдикції (крім військових) лише 80 (10 %) розташовано в приміщеннях, які повністю відповідають вимогам щодо здійснення судочинства.
Для забезпечення системного підходу до розв'язання проблеми забезпечення судів приміщеннями Державною судовою адміністрацією України розроблено Державну програму забезпечення судів належними приміщеннями на 2006--2010 рр., яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2006 р. № 918. Згідно з цією Програмою обсяг бюджетних асигнувань у 2007 р. визначено в сумі 464,4 млн. грн. Однак у Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" на реалізацію заходів, визначених Програмою, передбачено лише 30 млн. грн.., тобто 6 % від необхідного. Такий рівень фінансування не дасть змоги не тільки приступити до спорудження нових будинків судів (відповідно до Програми необхідно побудувати 151 будівлю), а й продовжувати на об'єктах роботи, розпочаті в попередні роки. Особливе занепокоєння викликає фінансування бюджетної програми придбання житла для суддів. У 2006 р. на цю мету передбачалося виділити 56 млн. грн.. за загальним фондом державного бюджету та 10 млн. грн. за спеціальним фондом. Зазначені видатки недофінансовано на 17,2 млн. грн., або на 30,7 % [ 7 ].
3. Роль і місце судової влади в системі влад на шляху до інтеграції
В державі, що прагне стати правовою, суд зобов'язаний бути авторитетним, владним, самостійним і справді незалежним. А тим більше, що мабуть, немає вУкраїні іншого питання, вякому всі структури влади тапереважна частина політикуму настільки солідарні, якнаш європейський вибір.
Необхідність європейської інтеграції країни поділяють сьогодні як президент, так і прем'єр-міністр України. Про те, щоУкраїна не змінює своїх євроінтеграційних устремлінь, обидва високопосадовці заявили найвпливовішим політикам ЄС--канцлеру Німеччини Ангелі Меркель та Комісару ЄС з питань зовнішніх відносин і Європейської політики сусідства Беніті Ферреро Вальднер.На жаль переважно критично характеризується прозорість івідкритість політики наєвропейському напрямі. Надумку експертів, ця політика загалом не є послідовною та виваженою, тобто значною мірою залежить від внутрішньополітичної кон'юнктури, розстановки сил навищих щаблях влади.Також більшість опитаних невважають євроінтеграційну політику реалістичною. Окремо слід зазначити проблемний аспект реалізації євроінтеграційного курсу.За всієї специфіки таособливостей співробітництва України з ЄС, її шлях до європейської спільноти не є абсолютно унікальним. У цьому контексті важливим єврахування здобутків іпомилок країн -- членів ЄС, які вже пройшли цей шлях і досягли бажаного результату.
Вивчення міжнародного досвіду дозволяє знайти та дослідити, головні перешкоди на шляху України доЄС.
Головною проблемою експерти вважають неспроможність влади здійснювати євроінтеграційний курс.
Друге місце посідає проблема конфронтації між гілками влади, що заважає здійсненню ефективних скоординованих дій у сфері зовнішньої політики, зокрема на європейському напрямі.
Третім гальмуючим чинником експерти вважають неготовність владної еліти здійснювати врядування за нормами і стандартами ЄС.
Фактично в цьому "трикутнику" зосереджені ключові проблеми євроінтеграції. По суті, саме вони зумовлюють інші негативні аспекти, серед яких експерти фіксують повільні темпи реформування економіки та судової системи, недостатність ефективної боротьби з корупцією, зволікання зі створенням умов для розвитку бізнесу тощо.
Експертні оцінки дають підстави говорити про те, що стан забезпечення українською стороною умов для ефективної інтеграції доЄС не цілком задовільний.
Сучасна євроінтеграційна політика України містить істотні недоліки. Експерти висловлюють претензії стосовно її прозорості та відкритості, реалістичності, послідовності та виваженості, ат також зрозумілості як для європейських партнерів, так і для громадян України. Вивчаючи світову практику не можна проігнорувати набутими досягненнями такої країни, як США механізм судочинства в даній країні вже відпрацьований і досяг високого рівня професіоналізму та довіри.
Створюючи перший уряд, американці прагнули до того, щоб він міг захистити їх , але не був би настільки сильним, щоб вони зазнали від нього утисків. Це ж стосувалося й інших гілок влади, зокрема судової. Має належно функціонувати як судовий, так і зовнішній контроль за здійсненням правосуддя , щоб унеможливити зловживання суддями своїм службовим становищем. У США він існує. І це не суперечить принципу незалежності суддів. Останні, приймаючи рішення, позбавлені будь-якого контролю з боку виконавчих та законодавчих державних органів, а також впливу громадської думки. Однак, це не означає, що судова влада є повністю незалежною. У демократичному суспільстві такого не може бути [ 4 ].
Незважаючи на те, що у США всі гілки влади діють самостійно, кожна з них має змогу контролювати інші. Сенат простою більшістю голосів затверджує призначення Президентом посадових осіб (включаючи членів Верховного суду та інших федеральних судів), Конгрес утворює суди нижчого рівня і наділений повноваженнями контролювати процес подання судових апеляцій. Конституційний контроль певною мірою відкриває можливість перевірки діяльності судової влади законодавчою і виконавчою гілками влади. В основному це відбувається шляхом добору суддів і здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.
Таким чином, незалежність суддів у США не позбавляє законодавчу і виконавчу гілки влади певних важелів впливу на судову владу шляхом перевірки її діяльності та здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.
У демократичних державах рішення судів як відкрита інформація знаходяться у публічних бібліотеках і доступ до них відкритий усім. Згідно з Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Не є винятком з цього правила і діяльність судів та суддів. Тому наведені положення Закону "Про статус суддів" суперечать Конституції. Останні десять років реформування правової системи України все більше починають нагадувати лабораторні експерименти", аніж виважену та послідовну державну політику, яка ґрунтується и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.