На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Работа № 96106


Наименование:


Реферат Дисидентський рух.Зародження дисидентського руху

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 11.4.2016. Сдан: 2016. Страниц: 21. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ 3
1. Зародження дисидентського руху 6
2. Напрями дисидентського руху в Україні 10
3. Придушення дисидентського руху. 17
Висновки 19
Список використаної літератури 21


Вступ
У 60-70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції [12, c. 211].
Термін "дисиденти" був занесений із Заходу і вживався для позначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали погляди, що не збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився у сер. 1950-х років як протест проти бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, посилення русифікації.
Після смерті Й. Сталіна в історії СРСР настав період, відомий як хрущовська відлига. У суспільному житті справді «потепліло»: зявилися молодіжні творчі обєднання, письменники і поети стали стосуватися в своїх творах заборонених тим, художники стали більш вільними у своєму творчому пошуку. Льодовий страх перед репресіями вже не сковував людей, і все частіше з середовища інтелігенції лунали голоси, які критикують політику «партії та уряду». Цих незгодних влада не бажала чути, але вони все голосніше заявляли про себе - листами, статтями, книгами, акціями протесту. Так в СРСР почав зароджуватися дисидентський рух [7, c.301] .
Умовно його можна розділити на три напрямки: національно-визвольний, правозахисне та релігійне. Перше було характерно для національних республік (Прибалтика, Україна, Грузія, Вірменія тощо). Його представники виступали проти утиску національних мов, за вільне їх використання нарівні з російською, а надалі - за розширення прав союзних республік або їх вихід зі складу Союзу. Правозахисний напрям було поширене в різних республіках, найбільш характерно воно для Росії. Його представники боролися за свободу слова і проти утиску прав людини. Ті, хто представляв дисидентський рух в області релігії, намагалися захистити права віруючих, боролися проти закриття церков.
Незважаючи на те, що під терміном «дисиденти» обєднують представників самих різнорідних течій, у них є й одна спільна риса. Ті, хто представляв дисидентський рух в СРСР, обирали мирні форми протесту. Це могли бути звернення до органів влади та міжнародні організації про порушення прав людини, мітинги з приводу будь-яких політичних подій (наприклад, проти вторгнення радянських військ до Чехословаччини в 1968 р.). Але найбільш популярною формою протесту був так званий самвидав - видання листівок, статей, нелегальної періодики, книг, що критикують владу і розповідають про становище в країні. До них можна віднести загальносоюзне видання «Хроніка поточних подій» (1968-1983 рр), «Український вісник» (видавався українськими дисидентами в 1970-1972 рр). Що ж до книг чи статей, то їх кількість важко навіть підрахувати.
Дисидентський рух часто не мало чітких організаційних форм. Це могли бути підпільні групи, гуртки, обєднання, але часто дисиденти просто контактували між собою, не утворюючи ніяких організацій. Дисидентський рух в Україні було представлено такими діячами, як Вячеслав Чорновіл, Левко Лукяненко, Іван Дзюба, в Росії - Олександром Солженіциним, Андрієм Сахаровим, Володимиром Буковським, серед кримських татар був відомий Мустафа Джемілєв.
Наприкінці 60-х дисиденти починають прагнути до легалізації своєї діяльності. Першою громадською організацією, відкрито заявила про себе, вважають Ініціативну групу захисту прав людини в СРСР, створену в травні 1968 р. Вона складалася з 15 осіб. У 1975 р. СРСР підписав і опублікував Заключний акт Гельсінських угод, одним з пунктів яких було і дотримання прав людини. Ця подія підстьобнуло дисидентів до створення нового типу громадських організацій - груп сприяння виконанню Гельсінських угод. Перша така група була створена в травні 1976 р. в Москві, слідом за нею виникли аналогічні організації в Україні, Вірменії, Литві, Грузії. Члени груп займалися оприлюдненням інформації про порушення прав людини в Радянському Союзі, повідомляли про випадки порушення Гельсінських угод в радянські органи влади та міжнародні організації [1, c 8].
Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали людей до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства на Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Відверто проукраїнська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаєв та Богдан Кравченко підкреслюють, що дисидентство було тісно пов’язане насамперед із соціально-економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив на Україну росіян вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привілейованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла останніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності. Так чи інакше, в даному контексті дисидентство було найновішим проявом вікового протистояння між українською інтелігенцією та бюрократією російської імперії [7, c.309].

1. Зародження дисидентського руху
У словниковому визначення: дисидент (лат. dissidens - незгідний, що суперечить) - людина, політичні погляди якого істотно розходяться з офіційними установами в країні, де він живе; політично інакомислячий. Часто це призводить до гонінь, переслідувань та репресій його з боку влади. Дисиденти в такому, класичному розумінні цього слова зявилися в СРСР у другій половині 1960-х, майже раптово і ніби з нізвідки, але дуже швидко стали помітним фактором культурного і частково політичному житті країни. Радянське дисидентство 1960-1980-х рр - явище унікальне і аналогів в російській історії не має. Консолідація частини опозиційної інтелігенції (і не тільки інтелігенції) в «дисидентський співтовариство» сталася майже миттєво.
За пару років з значної маси інакомислячого населення виділилася особлива група, зі своєю культурою соціальної поведінки, зі своїм особливим світовідчуттям (при неск........

Список використаної літератури
1. Безбородов А.Б.,. Мейер М.М, Пивовар Є.І.. Матеріали з історії дисидентського руху 50-80-х років. М., 1994.
2. Білокінь С. Пожежі Київської публічної бібліотеки АН УРСР у 1964 та 1968 рр. // Памятки України. - 1998.- №3. - С.145-148.
3. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996. - 616с.
4. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. - К.: Либідь, 1995. - С. 224.
5. Кормич, Л.І. Історія України від найдавніших часів і до 2000 року : Навч.посібник / Л.І. Кормич, Володимир Варламович Багацький . - Харків : Одіссей, 2000 . - 479 с.
6. Лазарович M.B. Історія України: відповіді на питання екзаменаційних білетів: навч. посіб. / М.В. Лазарович, H.A. Лазарович. - К.: Знання, 2010. - 438 с.
7. Лазарoвич М.В. Історія України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 683 с.
8. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. - К: МАУП, 2002. - 328 с.
9. Пасічник М. С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 735 с.
10. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. - К.: Видавництво ім. О.Теліги, 1998. - С.325, 326
11. Світлична В.В. Історія України: Навч. посібн. - 6-те вид., випр. і доп. - К.: Каравела, 2012. - 384 с.
12. Субтельний Орест. Україна: Історія: учебное пособие / О. Субтельний. - 3-тє вид.,перероб.і доп. - Київ : Либідь, 1993. - 720 с.




Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы

* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.