На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Витоки та розвиток уявлень про негативн обставини та їх значення в розслдуванн злочинв. Негативны обставини як вдображення супутнх вчиненню злочину ситуацйних та побчних процесв визначення їх поняття. Основн форми їх встановлення в справах.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Правоведение. Добавлен: 20.07.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
Негативні обставини при розслідуванні злочинів

7.060101
Правознавство
Дипломна робота на здобуття
освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”
Зміст
Вступ
Розділ І.
Витоки та розвиток уявлень про негативні обставини та їх значення в розслідуванні злочинів
1.1. Історичні витоки знань
про негативні обставини
1.2.
Розвиток уявлень про негативні обставини
1.3.Значення негативних обставин в процесі розслідування злочи
нів
Розділ ІІ. Аналіз негативних обставин як відображень супутніх вчине
нню злочину ситуаційних та побічних процесів і визначення їх поняття
2.1.
Механізм утворення негативних обставин
2.2.
Поняття негативних обставин
2.3.
Класифікація негативних обставин
Розділ І
ІІ. Основні форми встановлення негативних обставин при провадженні в кримінальних справах
3.1.Місце негативних обставин в процесі доказування
3.2. Форми процесуальної діяльності, спрямовані на виявлення негат
ивних обставин
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП


Побудова України, як правової держави, про що зазначено
у статті 1 Конституції України, безпосередньо пов'язана з подальшою результативною діяльністю її правоохоронних органів і суду на шляху протидії злочинності та її ліквідації. На сучасному етапі державотворення України, від вирішення цього завдання залежить забезпечення її безпеки та суверенітету. У світлі цього завдання науки кримінального процесу і криміналістики та інші суміжні галузі юридичних знань виконують основну задачу по виробленню кардинальних проблем щодо процесуального врегулювання і запровадження в практику судочинства досягнень криміналістичної техніки, тактики і методики розслідування різноманітних видів злочинів. Здійснення поставленого реаліями сучасного суспільного і державного життя завдання пов'язано з подальшим вдосконаленням діяльності органів дізнання та попереднього слідства, підвищенням оперативності і якості розслідування злочинів, а також належним розглядом судами кримінальних справ.
Необхідною умовою ефективного виконання правоохоронними органами своїх функцій, пов'язаних зі здійсненням кримінального судочинства, виступає організація їх діяльності на виключно науковій основі, яка передбачає поглиблене вивчення цілого ряду питань кримінального процесу та криміналістики, що стосуються проведення різних слідчих дій і розслідування окремих видів злочинів з врахуванням використання негативних обставин.
Питання про негативні обставини і їх роль в слідчій практиці в навчальній літературі та інших наукових працях криміналістів освітлене недостатньо. У криміналістичній і кримінально-процесуальній літературі зустрічаються повідомлення та дослідження на цю тему, однак увага авторів акцентується, якщо не достатньо, тоді - односторонньо. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що в теорії криміналістики процес формування поняття “негативні обставини” не завершений, оскільки останнє пов'язують тільки з протиріччями між об'єктивно існуючими фактами і суб'єктивною уявою про них. Тобто, наявність або відсутність негативних обставин ставиться у залежність від суб'єктивної оцінки слідчим наявного зібраного матеріалу, нехтуючи реально існуючими закономірностями перебігу механізму злочинних діянь та ситуаційній побічні процеси як наслідок супутніх йому явищ, діянь тощо, відображеннями яких і виступають негативні обставини. Іншими словами, негативні обставини розглядаються, здебільшого, тільки у зв'язку з раніше сконструйованою версією, як ймовірним поясненням суті минулої події або окремих її елементів. Саме з таких або схожих позицій, здебільшого, пояснювалась суть негативних обставин, такими вченими -криміналістами як Г.Гросс, А.Вайнгарт, Б.П.Бразоль, І.М.Якімов, В.І.Громов, М.Лаговієр, М.Д.Вороновський, П.І.Тарасов-Радіонов, О.Р.Ратінов, Г.А.Глассон, Б.М.Комаринець, С.І.Тихенко, М.О.Селіванов, В.І.Теребилов, В.И.Колмаков, О.М.Васильєв, М.П.Шаламов, В.О.Коновалова, Р.С.Белкін, А.І.Вінберг, С.І.Медведєв, В.А.Овечкін, В.С.Бурданова та інші.
Однак, опубліковані праці перелічених вчених за всіма критеріями не охоплюють названої проблеми, яка через свою складність і багатоплановість потребує подальшого дослідження. У літературі зовсім не висвітлені дані слідчої практики про ефективність використання багатьох із зарекомендованих в криміналістиці методів і засобів пізнання, зокрема, негативних обставин і про вплив останніх на процес встановлення істини у розслідуваних кримінальних справах. Не розглянуті різновиди негативних обставин і необхідність та законодавче врегулювання можливостей й засобів їх фіксації і засвідчення в фокусі розуміння суті негативних обставин як реальних явищ у вигляді матеріальних і ідеальних ( нематеріальних ) слідів зі специфічною формою зв'язку з розслідуваною подією.
Все це свідчить про актуальність дослідження питань, пов'язаних з вченням про негативні обставини і їх роль у розслідуванні злочинів та підвищенням ефективності використання сучасних методів та засобів криміналістики та інших суміжних наукових знань в практиці кримінального доказу з використанням відомостей про ці обставини.
Розділ I Витоки та розвиток уявлень про негативні обставини та їх значення в розслідуванні злочинів

1.1. Історичні витоки знань про негативні обставини

В 1892 р. австрійський вчений Ганс Гросс ( 1847-1915 р.р.) видав фундаментальну працю з питань розслідування злочинів під назвою ”Посібник для судових слідчих, як система криміналістики”, з якою пов'язують заснування західноєвропейської криміналістики. В цій праці вперше в літературі цього часу звернули увагу на важливість виявлення при розслідуванні злочинів негативних обставин і їх дослідження. В зв'язку з цим Г.Гросса можна вважати основоположником розвитку уявлень про ”негативні обставини” і визначення їх поняття в кримінальному судочинстві і криміналістиці [35, c.56].
У даній та інших працях Г.Гросс виділяв три групи обставин, які мають вирішальне значення у викритті як неправдивої картини злочину (інсценування), так і неправдивих показань: протиріччя, прогалини та недоречності, які виявляються під час огляду місця події і допиту. Він писав, що під час огляду місця події “…цілком мимовільно наштовхуєшся на протиріччя, прогалини і недоречності, якщо тільки поступово переходиш від загального до окремого, від причини до наслідку … у цьому випадку всі ухили від правди в обстановці події, як у дзеркальному відображенні, згодом дадуться взнаки під час детального опису цієї обстановки. Такими “ухиленнями” від природи” в обстановці події будуть ті недоречності і неприродності, які мають місце у випадку, коли ця обстановка була створена обманним шляхом так, немовби вона дійсно мала місце” [33, с.123]. Г.Госс надавав однаково важливого значення всім трьом групам обставин, що виявляються в процесі розслідування злочинів, розглядав важливого значення всім трьом групам обставин, що виявляються в процесі розслідування злочинів, розглядав їх в єдності і нерозривному зв'язку. Він, наприклад, писав, що відсутність слідів крові, але наявність ознак її змивання “... рівносильно встановленню наявності самих слідів, повздовжні смуги на тілі чи одязі трупа свідчать про його переміщення, відсутність опори поряд з повішеним свідчить про вбивство і т.д.” [33, с.54].
Дещо по-іншому розглядав ці питання А.Вайнгарт. Він не визначив поняття “негативні обставини”, але відносив їх до непрямих (побічних) доказів. До непрямих доказів, що викривають злочинця, він відносив:
предмети, які залишені на місці злочину, можуть також свідчити про намір злочинця спрямувати слідство по хибному шляху;
невідповідність слідів, які підтверджують алібі та інші матеріали справи;
невідповідність слідів уявному способу проникнення: ”Сліди, утворені особою, яка знаходиться всередині, повинні безсумнівно бути іншими ніж ті, які утворені особою, яка знаходиться ззовні”;
“фізичні наслідки діянь у винної особи” у вигляді подряпин, порізів, плям на одязі і т.д.;
психічні наслідки діянь у вигляді визнання вини (хвилювання, острах, збентеження і т.д.), а також обізнаності про обставини справи [20, с.76].
Наведений перелік свідчить, що не всі обставини, які А.Вайнгарт відносить до непрямих (побічних) доказів, що викривають злочинця, будуть такими в їх теперішньому розумінні. Разом з тим в конкретних умовах всі вони в процесі доказування можуть виступати непрямими (побічними) доказами.
Слід зауважити, що Г.Гросс і А.Вайнгарт рекомендували при складанні протоколу огляду місця події фіксувати відсутність слідів, “наявність яких можна було б чекати, виходячи з властивостей наявної події” [24, с.296]. Зі сказаного не варто робити висновок про те, що Г.Гросс і А.Вайнгарт розглядали негативні обставини як обставини “відсутності”, оскільки вони підкреслювали необхідність фіксування відсутності слідів лише як одну з особливостей місця події. З цього приводу Г.Гросс так і писав: “Слід звертати увагу і на заперечливі дані тому, що, з одного боку, вони можуть привести до позитивних результатів, а з іншого - заспокоїти читача в тому, що ці дані не були залишені без уваги” [25, с.45].
Отже, терміну “негативні обставини в його сучасному значенні у Г.Гросса і А.Вайнгарта відповідали поняття, які охоплювали декілька груп явищ, що не зводились тільки до заперечливих відомостей. У той же час викриття інсценіровок Г.Гросс пов'язував з протиріччями, прогалинами і недоречностями, які виявляються в процесі розслідування злочинів, а А.Вайнгарт - з непрямими доказами, які викривають злочинця.
Б.Л.Бразоль, Р.А.Рейс, С.Н.Трегубов, не визначаючи поняття негативних обставин, при висвітленні тактики і методики розслідування також вказували на обставини, що сприяють встановленню механізму злочину, свідчать про інсценування події чи окремих її слідів. До їх числа вони відносили невідповідність між окремими деталями у загальній картині місця події, відсутність крові поряд з трупом, синці і крововиливи на тілі, положення рук трупа і т.д. [27, с.65].
У перших посібниках і статтях радянських авторів про розслідування злочинів термін “негативні обставини” не був загальноприйнятим. Наприклад, В.Громов і М.Лаговієр називали їх “симулятивним фактором” [40, с.87], “недоречностями” [32, с.98] ; С.Г. Кривицький застосовував термін обставини “симулятивної властивості” [56, с.123]; М.Є.Євгеньєв вважав, що негативні обставини є заперечуючим фактором [43, с.76], а С.Г.Познишев - невідповідністю даного факту деяким іншим обставинам [31, с.54].
Одним із перших термін “негативні обставини” застосував професор І.М. Якімов. Він писав, що в протоколі огляду місця події повинні бути відображені всі особливості, властиві такому огляду або, навпаки, які є невластивими йому, раптовими. До останніх можна віднести, так звані, “негативні або заперечливі обставини”, тобто такі, які за певних умов і за звичним рухом події завжди повинні бути наявними, але в даному випадку чомусь не спостерігались. Саме І.М.Якімов було введено термін “негативні” для позначення обставин, які були названі в російському перекладі праць Г.Гросса “заперечливі”, і початково використовувався ним для виділення “відсутніх” обставин, які є підмножиною ширшого кола явищ, “раптових” у даному випадку. Пізніше І.М.Якімов використовував цей термін для позначення всієї сукупності “раптових” обставин, вказавши, що негативні обставини “порушують нашу звичайну уяву про щось, що незмінно і завжди у схожих випадках спостерігається” [65, с.87].
На відміну від І.М.Якімова, який у своїх перших працях визначив поняття негативних обставин як обставин “відсутності”, М.Д.Вороновський називав негативними ті обставини, “які суперечать природному становищу” [20, с.87].
Отже, в перших працях криміналістів намітилось декілька підходів до визначення поняття “негативні обставини”, а саме:
як відсутність того, що повинно бути;
як обставини, які суперечать природньому становищу;
як обставини, які порушують звичайну уяву про щось загально відоме.
До середини 60-х років в криміналістичній літературі була розповсюджена точка зору, яка отримала назву “традиційної”, відповідно до якої негативні обставини визначались як “відсутність фактів, які за природнім рухом речей повинні б бути у наявності” [55,с.64].
Такої думки дотримувалась велика кількість авторів, зокрема:
П.І.Тарасов-Радіонов, О.Р.Ратінов, Г.А.Глассон, Б.М.Комаринець, С.І.Тихенко, М.О.Селіванов, В.І.Теребілов, А.Кежоян та інші. Найпослідовнішим у визначенні негативних обставин як обставин “відсутності” був О.М.Васільєв. він вказував на те, що під час розслідування кримінальної справи зустрічаються обставини, які суперечать версії, однак, на його думку, негативною є лише така обставина, яка відсутня, але повинна б бути, якщо дотримуватись певної версії [23, с.73].
1.2. Розвиток поняття негативних обставин.

У процесі розвитку поглядів на природу негативних обставин визначення їх поняття також змінювалось. Так, В.П.Колмаков писав, що негативними обставин будуть як обставини “відсутності”, так і обставини, які суперечать природньому рухові обставин [24, с.67]. М.П.Шаламан також змінив точку зору, коли писав, що негативні обставини будуть “обставини, які суперечать між собою і взаємовиключають себе”. Він визначив їх, як “обставини, які знаходяться у протиріччі з уявною подією, наприклад, повинні б бути при звичайному русі, але в дійсності відсутні” [64, с.264].
Ще далі пішов В.І.Попов, який визначив негативні обставини як “відсутність слідів і явищ”. Він наводить приклади, в яких вказує не тільки на їх відсутність, а й взагалі, на будь-які протиріччя стосовно конкретної версії. Зокрема, ним наведено приклад, коли під час сварки дядько вбив племінника, а щоб приховати сліди злочину, він та його дружина відвезли труп до лісу і там його викинули. Щоб спрямувати слідство хибним шляхом, злочинці інсценували обстановку, яка, на їх думку, повинна була б привести слідчого до висновку про те, що мало місце вбивство з метою пограбування: вони вивернули кишені піджака і штанів, обрізали ремінець кишенькового годинника та інше [47, с.168].
Дійсно, у наведеному прикладі фігурують більше наявні, ніж відсутні обставини, які суперечать версії про вбивство з метою пограбування.
Намір криміналістів розширити поняття “негативні обставини” за рахунок включення до їх складу обставин, які суперечать уявній події або їх звичайному рухові, свідчить про спробу пов'язати негативні обставини з механізмом злочинного діяння. Обмеження негативних обставин тільки фактами “відсутності” вимагало нового, ширшого за змістом визначення поняття, яке б охопило як вказані, так і інші обставини, які б розкривали механізм минулої події, сприяли б викриттю інсценувань, неправдивих показів тощо.
В.О.Коновалова, наприклад, зазначала, що “негативні обставини” можуть проявлятися не лише у відсутності тих чи інших слідів злочинної дії, а й в наявності слідів, але таких, утворення яких причинно не пов'язане з подією злочину, які не випливають з характеру тих або інших цілеспрямованих дій при вчиненні злочину, суперечать ходу події, а також поясненням осіб... До негативних обставин слід віднести також певні дії осіб, що характеризують їх ставлення до події злочину”.
Виходячи з викладеного, В.О.Коновалова запропонувала таке визначення: “Негативні обставини - це наявність або відсутність матеріально фіксованих слідів або дій, які за певних умов місця і часу суперечать природному розвитку подій, причинним зв'язком між даними явищами і їх наслідкам ” [34, с.180].
Р.С. Бєлкін, А.І. Вінберг та деякі інші з приводу визначення, запропонованого В.О. Коноваловою, зауважили, що негативні обставини суперечать не об'єктивному розвиткові подій, а “тільки тій видимості явищ, яку злочинець спробував видати за дійсну”, тобто “уявленням про механізм певного явища, а не самому явищу, справжню сутність якого вони якраз відображають”. Ці автори визначають негативні обставини як “факти, які суперечать уяві про природний хід речей” [24, с.56].
До позиції В.О. Коновалової близькі погляди авторів, які вказують, що негативні обставини суперечать природному ходу подій або явищ.
Значно ширше і дещо по-іншому розглядає поняття негативних обставин у кримінальному судочинстві та криміналістиці С.М.Медведєв. Він писав, що “... негативними обставинами будуть будь-які фактичні дані, які суперечать (до їх логічного вирішення) звичайному поясненню факту у відповідності з певною версією”. Як бачимо, це визначення за змістом надто широке, оскільки в ньому йдеться про будь-які фактичні дані, які не узгоджуються з певною версією слідчого, що відноситься до факту, якій підлягає з'ясуванню.
Поряд з цим С.І.Медведєв зазначає, що для кримінально-процесуальної діяльності найбільш важливими є такі негативні обставини, які будуть доказами, а не будь-якими фактами. Тому негативними обставинами у вузькому розумінні будуть такі докази, які суперечать (до їх логічного вирішення) звичному поясненню факту у відповідності з певною версією” [34, с.43].
Отже, С.І.Медведєв утворюючими ознаками поняття негативних обставин вважає, що в першому варіанті - фактичні дані в розумінні будь-яких відомостей, що суперечать логічному поясненню факту за версією слідчого, а в другому (вузькому розумінні) - звичному поясненню факту, відповідно певній версії про нього. В обох цих визначеннях цих значеннях суть поняття негативних обставин не розкрита.
Деякі автори, які також розглядають негативні обставини у зв'язку з версією слідчого, вважають, що негативною називається така обставина, яка не знаходить пояснення у ній, а тому є підставою для висунення іншої версії.
Так, В.А.Овечкін пише, що слово “суперечить” найповніше виражає сутність негативних обставин, ніж слово “не знаходить пояснення” чи “не відповідає”. Тому, на його думку, правильнішим буде визначення негативних обставин, яке запропонував у вже згаданому дослідженні С.І.Медведєв.
Поряд з цим, В.А.Овечкін вважає, що і це визначення є недосконалим. Перш за все, тому, що наявність у ньому виразу “звичному пояснення факта у відповідності до певної версії” приводить до надмірного ускладнення визначення. Крім того, на думку цього ж автора, вказівка у визначенні С.І.Медведєва на тимчасовий характер негативних обставин - “суперечить (до їх логічного вирішення) звичному поясненню факту у відповідності з певною версією” - видається редакційною помилкою. Адже, негативні обставини, що відповідають дійсності і після їх логічного вирішення будуть суперечити звичному поясненню факту, стосовно відповідної версії, оскільки це пояснення є помилковим. Виступаючи підставою для нового припущення і підтверджуючи його, обставина залишається негативною для первинного припущення. У випадку ж встановлення, що первинне припущення не відповідає дійсності, а нове об'єктивно підтверджує, обставина перестає бути негативною, оскільки встановлює її приналежність до дійсної події (явища), наслідком якої (якого) вона є [59, с.179].
В.А. Овечкін також вважає, що є неправильним твердження С.І. Медведева про так звану “трансформацію негативних обставин у позитивні”, оскільки насправді має місце не “трансформація”, а точне встановлення дійсного значення негативних обставин, дійсного відношення до справжньої події.
Якщо негативні обставини, які суперечать припущенню, після їх дослідження та оцінки будуть визнані такими, що не відповідають дійсності або незалежними, тоді вони у подальшому перестануть бути негативними.
Всі ці критичні міркування покладені В.А. Овечкіним в основу сформульованого ним визначення поняття негативних обставин: - “… це такі фактичні дані, які суперечать припущенню внаслідок того, що вони не відповідають дійсності, є незалежними до справи або через неадекватність припущення об'єктивної реальності” [56, с.45].
1.3.Значення негативних обставин в процесі розслідування
злочинів

Порівняльний аналіз наведених визначень поняття “негативні обставини” і їх обґрунтування дає підстави для висновку про їх змістовну однотипність. Всі вони пов'язують поняття “негативні обставини” з протиріччями між об'єктивно існуючими фактами і суб'єктивними уявленнями про них (відображеннями, поясненнями, припущеннями). Вони ставлять фактично, наявність або відсутність негативних обставин у залежність від суб'єктивно-психологічної оцінки слідчим обстановки і обставин події або зібраних матеріалів справи. Водночас, більшість авторів поняття “негативні обставини” пов'язують, в основному, з побудовою і перевіркою слідчих версій. Інші ж можливості їх використання при розслідуванні злочинів не визначені. Разом з тим, слідча практика свідчить, що негативні обставини в багатьох випадках зустрічаються саме у формі об'єктивних протиріч, прогалин, недоречностей і характеризуються тими ж ознаками що й матеріальні та ідеальні сліди. Правильнішим буде визначати негативні обставини, вказуючи на їх невідповідність не тільки суб'єктивним уявленням, а й об'єктивним закономірностям механізму розвитку певної події чи явища, тому що ці уявлення особи, яка здійснює дізнання чи слідчого, як правило, і особливо на початкових стадіях провадження по справі, можуть бути і помилковими, і неповними, і відсутніми взагалі [56, с.65].
Наприклад, встановлена під час огляду місця події наявність на шиї трупа людини, що висів у петлі, двох странгуляційних борозен, одна з яких слабко-виражена і замкнено-горизонтальна, інша - косо-висхідна і незамкнена, без сумніву виступатиме негативною обставиною. І буде це незалежно від суб'єктивної оцінки слідчим причини виникнення таких слідів - наслідків минулої події і її суті. Більше того, у слідчого в даному випадку ще може бракувати або не бути достатніх даних про те, що ж мало місце реально: вбивство, самогубство, чи щось інше?
Разом з тим, незалежно від суб'єктивного пояснення того, що слідчий спостерігає, до одного висновку, принаймні, він у змозі дійти, а саме, що такі сліди не можуть бути закономірним наслідком ні вбивства, ні самогубства, а тим більше - нещасного випадку чи передчасної смерті [49, с.231].
Ця негативна обставина, тобто наявність на шиї трупа двох різнохарактерних странгуляційних борозен, замість якоїсь однієї, характерної відповідно або для вбивства, або для самогубства, вказуватиме на те, що окрім вбивства чи самогубства, мали місце певні додаткові і супутні їм (вбивству чи самогубству) процеси. Так, якщо це вбивство, про що може свідчити горизонтально-замкнена странгуляційна борозна від стягування руками петлею шиї жертви, тоді, косо-висхідна странгуляційна борозна - це наслідок посмертного підвішування трупа з метою інсценування самогубства. Коли ж мало місце самоповішення (про що може свідчити косо-висхідна борозна), тоді наявність на шиї трупа слабко-вираженої горизонтально-замкненої борозни може бути наслідком перебігу подій, що відбувались з особою до того, як вона покінчила життя самогубством шляхом самоповішення (тобто, реально могла мати місце бійка, під час якої зловмисник намагався її задушити; сліди на шиї могли виникнути від інших, не пов'язаних з самогубством дій тощо) [49, с.232].
Отже, у будь-якому випадку, фіксуючи негативні обставини, не ігноруючи їх, слідчий з'ясовує причину виникнення останніх, їх зв'язок з розслідуваною подією, що, в свою чергу, обов'язково сприяє повному, усесторонньому і об'єктивному дослідженню всіх обставин справи і прийняття по ній правильного рішення.
Тому здається, що негативні обставини це - реальні явища, які виникають до чи під час вчинення злочину, після нього - у діях, пов'язаних з маскуванням слідів або навіть в процесі розслідування цього злочину і існують незалежно від суб'єктивних припущень чи уяви особи, яка проводить розслідування конкретного злочину. Протиріччя ж між виявленими обставинами і суб'єктивною уявою або припущенням про характер, або елементи механізму злочинного діяння можуть і будуть виникати саме через суб'єктивні причини, оскільки зв'язок між ними залишається ще не встановленим [28, с.78]. Але ці обставини є реальними явищами, тому одного тільки суб'єктивного критерію для визначення негативних обставин, очевидно, недостатньо.
Аналіз праць криміналістів приводить до висновку, що в теорії криміналістики процес формування поняття “негативні поняття” не завершений. Через недостатню розробленість питань про природу негативних обставин і їх види, причини і умови їх появи, слідчими вони часто не фіксуються і в доказах по конкретних справах майже не використовуються. Мабуть, це і є однією з причин того, що окремі злочини, в процесі розслідування яких не зверталась увага на негативні обставини, залишаються не розкритими. Розгляд негативних обставин показує, яке велике значення має їх виявлення і правильна оцінка для розслідування злочинів. Негативні обставини, виявлені слідчим при огляді місця події, обшуку, допиті, при проведенні інших процесуальних дій і з'ясуванню механізму події злочину. Вони в сукупності з іншими, достовірно встановленими, обставинами забезпечують правильне визначення напрямків розслідування і конструювання відповідних слідчих версій, а також тактичних способів їх перевірки. Виявлення негативних обставин в ході розслідування є одним з ефективних способів, що сприяють перевірці правильності і правдивості показань як свідків і потерпілих, так і підозрюваних і обвинувачених. Ігнорування негативних обставин або неправильна їх оцінка неминуче призводить до помилок, які заважають встановити істину при провадженні в кримінальних справах [55, с.67].
Необхідно визначити, що виявлення негативних обставин і ретельний їх аналіз в переважній більшості при розслідуванні є ключем до розкриття злочинів, вчинених в умовах неочевидності. Уміле оперування негативними обставинами (своєчасна і точна їх фіксація, ознайомлення, наприклад, з протоколом огляду місця події з зафіксованими негативними обставинами обвинуваченого під час допиту останнього, проведення відтворення обстановки і обставин події з метою перевірки показань на місці тощо) сприяє усуненню протиріч в матеріалах справи, прискорює процес розслідування її обставин [34, с.76].
Розділ ІІ. Аналіз негативних обставин як відображень супутніх вчиненню злочинів ситуаційних та побічних процесів і визначення їх поняття.

2.1. Механізм утворення негативних обставин

У нетрадиційному ракурсі і з абсолютно нових позицій проводить дослідження суті негативних обставин В.К. Лисиченко. На його думку, яка підтверджується аналізом вивчення кримінальних справ, негативні обставини являють собою матеріальні відображення процесів взаємодії, що виявляються під час проведення слідчих дій у вигляді слідів та інших змін, які за своїм розміщенням, локалізацією, характером чи іншими ознаками не відповідають встановленим даним події розслідуваного злочину, або окремим елементам його розвитку [33, с.98].
Сучасний рівень наукових знань, в тому числі криміналістичних, свідчить про те, що різноманітні види рухомої матерії являють собою матеріальні динамічні системи (структури), а форми руху - різноманітні способи взаємодії відповідних матеріальних структур. Так, взаємодія елементів всередині атомів, зв'язків у кристалах атомів і молекул в матеріалах, взаємодія мікротіл, органів і тканин в цілому живому організмі і організму з середовищем, взаємодія індивідуалів між собою тощо - все це різновиди взаємодії, що відбувається за своїми особистими законами. При вчиненні злочину злочинець вступає в певні види взаємодії з жертвою, предметами обстановки, знаряддями вчинення злочину тощо. Тут суттєвим є те, що в процесі взаємодії об'єктів змінюється їх стан або структура. Будь-яка зміна залежить від природи і стану об'єктів, що вступили у взаємодію і від способу останньої між ними, внаслідок якої на них виникає відповідне відображення [23, с.99]. Наприклад, слід ноги на ґрунті при ходьбі залежить від механічних характеристик і взуття; почорніння фотоплівки залежить як від природи і характеру світла, так і від властивостей емульсії і т.п. оскільки всяка зміна (механічна деформація, хімічна реакція тощо) характеризується двобічною залежністю від обох взаємодіючих об'єктів, то для поняття змісту відображення суттєвим є однобічна залежність об'єкту, що відображається від іншого - відображеного. У гносеологічному плані ця залежність виступає як принцип первинності об'єкта і вторинності (другорядності) його відображення. Відображення - відбиток об'єкту, що відображається. “Під відображенням, - зазначає А.М. Коршунов, - розуміється властивість матеріальних систем в процесі їх взаємодії відтворювати особливості інших систем ”[36, с.34]. основною ознакою відображення є взаємодія матеріальних об'єктів і змін, що виникають в процесі адекватних зовнішніх впливів. В конкретних формах цих змін (зовнішніх і внутрішніх) відбувається “перенесення” особливостей одного об'єкта на інший, передача структурних характеристик однієї матеріальної системи на іншу. Іншими словами, в ході відображення відбувається “перенесення” певного змісту відображуваного у таку форму, в якій цей зміст у відображуваному об'єкті являє собою сумарний, нероздільний продукт - результат взаємодії об'єктів. Тобто, характеристики об'єктів, які взаємодіють, сумуються за законами їх стосунків, впливів так, що в змінах одного тіла немовби зашифровуються властивості (особливості) взаємодіючого тіла. Внаслідок цього об'єкти залишають свій слід один на одному. В теорії пізнання виділяють три основні рівні розвитку відображення - в неживій природі, на біологічному рівні і соціальне відображення.
Кожному з цих рівнів властиві свої закони взаємодії об'єктів і їх зміст. Відображення в об'єктах неорганічної природи вважається не функціональним, оскільки в його основі лежать фізико-хімічні процеси взаємодії і відповідні їм зміни, які не опосередковують поведінку взаємодіючих об'єктів. Тут має місце нижчий елементарний рівень розвитку відображення на межі ізоморфізму [43, с.67].
Вищим рівнем є функціональне відображення. Його особливості пов'язані з діяльністю системи, її поведінкою. Воно обумовлене особливостями взаємодії біологічних систем і різноманіттям видів їх поведінки і діяльності, які носять пристосований характер [20, с.56]. Так, А.М. Коршунов зазначає, що, наприклад, діяльність у водному середовищі, орієнтування живого організму на окремі ознаки, які мають для нього сигнальне значення, обумовили появу елементарного психічного відображення - відчуття. Розгортання ж поведінки в предметно-оформленому середовищі, орієнтування в складних системах привело до розвитку цілих чуттєвих образів - сприйняття. Найбільш адекватно живі організми відображають життєво значущі для нього особливості взаємодії. В процесі перетворення предмету діяльності на основі робочих операцій формується новий тип відображення - абстрактне мислення і т.д. Особливості відображення на соціальному рівні обумовлюються не фізико-хімічними закономірностями, що характерно для об'єктів неживої природи, а закономірностями розвитку різновидів практичної діяльності, соціальним типом законів взаємодії людини з об'єктами закономірного світу і соціальними відносинами між взаємодіючими суб'єктами [37, с.67].
Слід зазначити, що продукти психічної діяльності мають важливу специфічну ознаку: це їх співвідношення з взаємодіючими об'єктами, завдяки чому вони виступають для суб'єкта не з фізіологічної сторони, а своїм предметним змістом. Причому, об'єктивно-пошукові збуджувальні стани відображуючого суб'єкта діяльності є основною причиною збудження не тільки функції співставлення і формування із однобічних ізоморфних відбитків цілісної структури об'єктів, а й таких сторін діяльності відображення, як наявність відповідної взаємодії з проблемними ситуаціями і пов'язаної з ними постановки різного рівня завдань (від найпростіших пристосувальних у тваринному світі до пізнавальних у людини), самостійного визначення критеріїв процесу і варіантів рішень. Ці особливості активно-творчої діяльності суб'єкта пов'язані з психічним предметно-образним відображенням, що суттєво його відрізняють від відображення взаємодії об'єктів неживої природи, яке в предметному відношенні пасивне. Суттєвим тут є те, що носію відображення - суб'єкту зміст його дається у формі цілісного образу джерела - оригіналу. Саме такий предметний характер є специфічною ознакою свідомого відображення. Форма, в якій суб'єкту безпосередньо надається предметний зміст відображення і можливість співставлення його образу з набутим значенням і досвідом, з суб'єктивно-ідеальною формою відображення або образом дійсності.
Не викликає заперечень твердження, що “сам процес виникнення інформації є процесом відображення, а її виникнення - результат цього процесу” [10, с.62]. Оскільки ж будь-яка подія злочину необхідна, закономірно (як і будь-який процес) відображається у навколишньому середовищі, стільки і процес виникнення інформації про злочин носитиме необхідний, стійкий і загальний характер, тобто буде закономірним. Процес виникнення інформації про злочин виступає, таким чином, як “необхідний, об'єктивний зв'язок всіх сторін, сил, тенденцій цієї сфери явищ” [10, с..76].
Закономірність процесу виникнення інформації про злочин є однієї з об'єктивно-існуючих передумов встановлення істини в судовому дослідженні - проявом принципу пізнання світу.
Відображуваними об'єктами в процесі виникнення інформації про злочин будуть як елементи злочину, так і супутні йому різні ситуаційні і побічні процеси. За своїм походженням останні можуть бути різними, залежно, також, від періоду виникнення: вони виникають до, під час, чи після злочинних діянь; у залежності від характеру кореляційних зв'язків умов виникнення супутніх процесів з подією злочину, вони можуть між собою бути пов'язані або безпосередньо не зв'язані; в залежності від поведінки та вчинків учасників злочинної події: ситуаційні процеси стосовно невипадкових і побічні процеси стосовно випадкових додаткових факторів чи дій потерпілого, обвинуваченого (підозрюваного) та інших осіб тощо.
Здається, що виясненню механізму утворення негативних обставин і усуненню суперечливих питань про це поняття може сприяти системний підхід до них як до конкретного виду реальності і суперечливої єдності взаємодії багатьох елементів, що виникають при вчиненні злочину [16, с.75].
Системний підхід, який передбачає органічну множину взаємодіючих елементів.(динамічна система), робить можливим розглядати негативні обставини як матеріальні відображення, зумовлені різними за походженням і характером ситуаційними і побічними процесами, що виникають за певних умов, коли останні були безпосередньо причиною виникнення відображення, яке супроводжує злочинну дію. Супутні процеси можуть і не бути елементами механізму злочину, якщо його розглядати абстрактно, але завжди виникають у зв'язку з цим і можуть зустрічатись як на стадії готування до злочину, так і під час його вчинення, чи, як вже було згадано, після нього [8, с.87].
Сліди, які утворюються внаслідок супутніх злочинові ситуаційних або побічних процесів, інші, аналогічно утворені структурні або функціональні зміни навколишнього середовища, що утворюють обстановку місця події та її елементи, за характером зв'язку зі злочином і за своїм походженням будуть негативними обставинами. За природою відображення супутніх процесів, які є основою виникнення негативних обставин, останні, у загальному вигляді, можуть бути поділені на два види:
1) окремі предмети, сліди взаємодії та інші субстаційно-структурні зміни, що виявляються на місці події або на місці проведення слідчих дій чи інших процесуальних дій, які за своєю наявністю чи відсутністю в конкретній обстановці не відповідають, суперечать механізму події, що розслідується або зібраним матеріалам справи;
2) дисимуляції (ознаки приховування чогось), які зустрічаються під час розслідування в показаннях та актах поведінки, чи вигляді підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, за умови, що ці дисимуляції не виступають закономірним наслідком ситуаційного за даних умов перебігу подій, хоча й обумовлені змістом поставлених запитань чи навколишньою обстановкою [40, с.63].
В основі виникнення першого виду негативних обставин лежать загальні просторово-часові закономірності, властиві формам відображення, відповідно, діянь осіб або взаємодії певних об'єктів в конкретній обстановці. Їх різновиди в кожному випадку будуть окремими випадками віддзеркалення певного супутнього процесу, який обумовлений проявом в конкретній обстановці додаткового фактору, що спонукав даний процес і його відображення на предметах, які взаємодіють [24, с.76].
Наприклад, такі негативні обставини, як синці, крововиливи на обличчі і тілі підозрюваного, пошкодження одягу й наявність на ньому волокон, схожих з тканиною одягу потерпілого, безпосередньо не пов'язані з механізмом вчинення вбивства. Вони викликані специфічною причиною в ситуації взаємодії, яка створена діями злочинця (потерпілий захищався від нападу), і як результат (відображення цього супутньо-ситуаційного процесу), обумовлені боротьбою між вбивцею і потерпілим.
Інколи причина, яка викликала супутні процеси, відображенням яких будуть негативні обставини, не пов'язана з подією злочину, а обумовлена побічним для неї явищем. Це характерно, наприклад, для випадків, коли на відкритій місцевості після дощу на місці виявлення трупа з численними пораненнями не спостерігається великої кількості крові ні на одязі, ні під трупом. Так, оглядаючи труп військовослужбовця Турсунова, що лежав біля об'єкта, котрий він охороняв, на відкритій території в N частині, слідчий зафіксував численні поранення грудної клітини і спини від дії вогнепальної зброї (специфічні вхідні і вихідні отвори від пострілів впритул з автомата). Автомат АКС-74 лежав поруч біля ніг трупа. Тут же було знайдено три автоматні стріляні гільзи. Ці речові докази та деякі інші відомості давали підстави припустити факт самогубства. Тим не менш, на одязі трупа, ні під ним не спостерігалось великої кількості крові. Як з'ясувалось далі, напередодні, майже цілу ніч падав проливний дощ [39, с.65].
Тому, у цьому випадку специфічною причиною виявленої негативної обставини (відсутність крові) були атмосферні опади, які викликали в даній обстановці (відкрита місцевість) побічний супутній процес (змивання крові).
Негативні обставини як результат певного супутнього процесу, обумовленого наявною дією або взаємодією в конкретній ситуації, своєю наявністю вказують не тільки на процес відображення, що мав місце, а також на його відношення, як момент зв'язку з даною подією чи обстановкою, з конкретною особою чи предметом [65, с.54].
Часті випадки, коли виявлені у руці трупа волосся, яке співпадає за груповими властивостями з волоссям підозрюваного, може вказувати на причетність останнього до вбивства. Під час проведення у м.Львові будівельних робіт силами військовослужбовців одного з дисциплінарних батальйонів колишнього Прикарпатського ВО, мало місце падіння з третього поверху новобудови конвоїра, сержанта Чикіна. Від травми голови Чикін на місці падіння помер. Ніяких зовнішніх тілесних ушкоджень, крім ран на голові у потерпілого та пошкоджень його військової форми оглядом виявлено не було. Але у затиснутій лівій руці трупа було знайдено певну кількість короткого волосся темно-русого кольору. Колір волосся Чикіна русявий. У справі було призначено комплексну судово-біологохімічну експертизу. Експерти встановили, що волосини, знайдені у руці трупа належать людині, вирвані з “корінням” з голови і мають нашарування вугільних пилинок. Без особливих складностей було встановлено групу з шести військовослужбовців перемінного складу (тих, які відбували у ДБ покарання за вчинені злочини), які напередодні описаної події залучались до розвантаження вугілля. Серед цієї групи тільки у одного військовослужбовця було волосся подібне за кольором волоссю, знайденому в руці трупа. Додаткова судово-біологічна експертиза встановила, що волосся з місця події подібне з волоссям підозрюваного, яким виявився Носов. Останній повідомив, що на підставі особистих неприязних відносин між ним і сержантом Чикіним виникла сутичка, в процесі якої останній вхопив його за волосся на голові, після чого він штовхнув Чикіна у віконний отвір і той випав з поверху [35, с.76].
Перелік випадків, коли за допомогою виявлених негативних обставин з'ясовувались суттєві моменти розслідуваних конкретних кримінальних справ, можна продовжувати і далі, але цим питанням буде присвячений окремий параграф роботи.
Отже, як вказує слідча практика, виявлення під час проведення слідчих дій відображень супутніх злочинним діям процесів у вигляді слідів ніг, рук, знарядь на місці події чи в інших місцях , синців, крововиливів та інших слідів на тілі й одязі потерпілого і підозрюваного, а також зміна окремих предметів (нашарування бруду тощо), чи у вигляді відсутніх або забутих предметів може вказувати не тільки на безпосередню причину, що зумовлює ці процеси. А також є підставою для узгодження чи вияснення їх зв'язку з відповідною ситуацією, а потім з обставинами розслідуваної події.
До другого виду негативних обставин відносяться різноманітні дисимуляції, які можуть виражатися як у формі суперечливих, інколи з суттєвими прогалинами пояснень обставин події і діянь її учасників, а також інших, не контрольованих волею проявів підвищеної внутрішньої психічної активності і емоційної напруги тощо, обумовлених предметом допиту, змістом запитань або інше [27, с.87].
Запідозрена у вчиненні злочину особа ще до порушення кримінальної справи вивезла з своєї квартири всі цінні речі. На допиті вона заперечувала цей факт. Тоді слідчий запропонував їй назвати своїх родичів і знайомих. Допитувана “забула” вказати деяких своїх добре знайомих та родичів. Під час обшуку у цих осіб було знайдено речі підозрюваної. У наведеному прикладі фігурує негативна обставина у формі суперечливої і суттєвої прогалини у поясненні підозрюваної, а саме - у штучному забуванні певних фактів (не назвала добре знайомих та своїх родичів), які, за звичайних обставин, підозрюваною називалися б в першу чергу.
Схожий приклад: відповідаючи на запитання про те, яком шляхом можна дістатись до села. Йдучи до якого зникла потерпіла, підозрювана змовчала про один із шляхів, що пролягає через ліс. Після запитання слідчого саме про цей шлях, вона ретельно, у всіх подробицях описуючи його, не назвала глибокий рівчак. Під час його огляду було виявлено закопаний труп потерпілої [46, с.78]. у цьому випадку негативною обставиною - дисимуляцією є подвійна прогалина в поясненнях підозрюваної, які за даних умов закономірно не повинна б була мати місце.

2.2. Поняття негативних обставин

Негативні обставини - дисимуляції є не що інше як “відбитки” у відомості, поведінці та інших проявах активності, що спостерігаються зі сторони і вони виявляються не тільки у підозрюваного чи обвинуваченого, а також в окремих свідків - очевидців і навіть у потерпілих.

Негативні обставини - дисимуляція другої форми (неконтрольовані прояви підвищеної внутрішньої психічної активності і емоційної напруги) ілюструє такий приклад з опублікованої слідчої практики. Один із співучасників вбивства, розповідаючи про обставини вчинення злочину зокрема про те, як був захований труп потерпілого, пожалкував, що не настояв свого часу на своєму: він пропонував по-іншому сховати труп. Слідчий звернув увагу на той факт, що, промовивши останню фразу, допитуваний чомусь збентежився і на півслові замовчав. Незважаючи на уточнюючі запитання, обвинувачений так і не договорив, яким чином, на його думку потрібно було заховати труп. Під час наступних допитів, даючи детальні докази, обвинувачений, відмовлявся розповісти про те, як він пропонував заховати труп, і весь час “прискорював” слідчого з скеруванням справи до суду. Така активна і емоційна напруга обвинуваченого, відмова пояснити свою поведінку змусили слідчого ще раз ретельно дослідити зв'язок обвинуваченого з іншими співучасниками злочину і виявити їх причетність до зникнення їх спільного знайомого. Під час подальшого розслідування і, зокрема, детального огляду місця події вияснилось, що на місці, де про пропонував заховати труп потерпілого згаданий співучасник, знаходився труп зниклого знайомого [49, с.43].

Негативні обставини - дисимуляції, які, як вже згадувалось, найчастіше зустрічаються в поведінці, в змісті показань, а також в інших формах самовиразу особи мають психофізичну природу, однак причини, що їх породжують, неоднозначні. Суть цих неконтрольованих волею (або ж контрольованих - коли йдеться про зміст показань допитуваних по справі осіб, зокрема, при симуляціях) зовнішніх проявів залишилась, здебільшого, не вивчено юридичною психологією, а тому, наприклад, під час допиту та інших слідчих дій можна виявити прояви негативних обставин в показаннях, поведінці і в стані організму підозрюваного та інших осіб, які в порівнянні нескладно спостерігати збоку, але визначити їх причини складно. В одному із селищ невиявлений злочинець протягом невеликого проміжку часу підпалив одинадцять будинків та господарських будівель громадян.

Аналізуючи ці справи, слідчий звернув увагу на те, що в ліквідації цих пожеж брав участь мешканець одного із сіл, яке знаходиться від місця виникнення пожежна значній відстані. Припущення про причетність саме цього громадянина до виникнення пожеж, що ґрунтувалось на такій його незрозумілій, суперечливій поведінці (перебування цього громадянина на місці кожної пожежі навряд чи можна було пояснити випадковістю або ж звичайним збігом обставин, враховуючи той факт, що ні родичів, ні близьких знайомих, ні справ, пов'язаних з його роботою у нього там не було), згодом знайшло підтвердження[56, с.98].

Визначення причин появи негативних обставин - дисимуляцій ускладнюється ще й тим, що будь-яке психічне відображення має два аспекти: а) зміст образу; б) форму змісту, як спосіб його перетворення і вираження. Зміст психічного відображення як образу, або, як його знання у психології характеризується багатьма властивостями, врахувати які в кожному конкретному випадку дуже важливо.

Так, виникнення негативних обставин у вигляді прогалин, недоречностей і протиріч у повному висвітленні події злочину чи певних його епізодів, поведінки і дій окремих учасників, а також інших його обставин обґрунтовуються як об'єктивними (наприклад, погана видимість, раптовий і швидкий план події і т.п.), так і суб'єктивними (фізичними і психічними ) факторами (поганий зір, недоліки слуху, пам'яті, неуважність, переляк і ін).

В процесі розслідування кримінальної справи про злочинну діяльність бандитської групи, якою було вчинено 27 грабунків, 13 крадіжок, 2 зґвалтування проводилось пред'явлення для впізнання потерпілими злочинців та викрадених речей і т.п. У багатьох випадках ці слідчі дії не давали належних результатів, тобто в показах і діях потерпілих були численні прогалини, протиріччя, суперечності. Виникнення цих негативних обставин було обумовлено, перш за все, об'єктивними факторами: злочинні події відбувались давно, як правило, вночі за умов поганої видимості та швидкоплинності подій, а також множиною психо-фізичних факторів [21, с.65].

На виникнення негативних обставин в показаннях про злочини суттєвий вплив справляє також вибірковість сприйняття і ситуація, при якій здійснюється сприйняття події і відтворення її психічного образу. Вибірковість сприйняття - це переважне виділення певного об'єкту із зовнішнього фону, тобто із великої кількості навколишніх предметів та явищ людина виділяє в конкретній момент лише деякі з них. Це залежить від багатьох факторів, а саме: професія, рід занять, потреби та інтереси людини, а також від умов , за яких відбувалось сприйняття події (освітленість, тривалість, віддаленість, метеорологічні умови і т.д.), крім цього слід врахувати, що люди часто не здатні точно оцінити кількість сприйнятих предметів, відстані між ними, їх просторові співвідношення, розміри та форми [32, с.56].

Людині властиво заповнювати прогалини її чуттєвого сприйняття елементами, які в дійсності не були об'єктами такого. Для просторового сприйняття характерним є перебільшення малих відстаней і зменшення великих. Відстані на воді, як правило, теж зменшуються. Яскраво пофарбовані і сильно освітлені предмети здаються розміщеними ближче, ніж це є насправді. Характерним для людського сприйняття також є неправильна фіксація часових проміжків. Суттєві особливості має сприйняття людини людиною. В залежності від того, яке значення люди надають різним людським особливостям, вони по-різному відноситимуться одне до одного, відчуватимуть один до одного різноманітні почуття. Результатом цього буде відповідне охарактеризування сприйнятої людини. Має свої особливості і процес сприйняття людської мови. З фізичної точки зору - це комбінація звуків, що послідовно змінюються за частотою та інтенсивністю. Голосні звуки інтенсивніші, приголосні - важче розрізнити. Чим більше у слові звуків, тим воно є більш сприйнятним на слух. Людина здатна розрізнити один голос серед 2-3 голосів, що звучать одночасно. Якість відтворення залежить від досвіду, орієнтації, інтелекту особи, від ступеня активної взаємодії індивідуально з матеріалом запам'ятовування, охоплення його системою наявних знань і уявлень. Труднощі процесу відтворення інформації обумовлюються також проблемним типом ситуації - конфліктної чи безконфліктної, а також індивідуальними труднощами вербалізації матеріалу, оскільки відомо, що словниковий запас та мовна культура більшості допитуваних обмежені [17, с.96].

Виникнення негативних обставин - дисимуляцій першого різновиду (протиріччя, прогалини і недоречності в показах допитуваних осіб) обумовлюється, в окремих випадках, також суб'єктивними намірами допитуваних осіб приховати справжні обставини розслідування події з метою: ухилитись від відповідальності і відшкодування спричиненої шкоди; пом'якшити відповідальність, зберегти набуте злочинним шляхом майно чи інші блага, права, привілеї; також вплинути на них з боку інших зацікавлених осіб.

Механізм утворення таких негативних обставин, так як і інших різновидів негативних обставин, що мають психологічну природу. Носить ситуаційно-супутній чи побічний характер зв'язку з механізмом вчинення злочинних діянь [37, с.60].

Процес формування показів (слідів пам'яті) відбувається в опосередкованому механізмом людської психіки зв'язку з реальними подіями на рівні мислення і свідомості, і обумовлюється властивостями джерела (людини) [12, с.54]. Такий самий характер зв'язку з розслідуваною подією носить і процес формування завідомо неправдивих показань, але останній є в структурному відношенні набагато складнішим, оскільки передбачає специфічну послідовність певних дій. Послідовність дій (стадій) по формуванню завідомо неправдивих показань, включає:

сприйняття справжньої події чи окремих епізодів;

запам'ятовування і опрацювання сприйнятої інформації про подію тощо;

усвідомлення мети повідомлення неправдивих показів і їх наслідків;

перероблення сприйнятої інформації і створення мисленої моделі майбутнього лжесвідчення;

утримання в пам'яті моделі неправдивих показань, побудова моделі процесу їх повідомлення на допиті;

відтворення неправдивих показань на допиті чи в процесі інших видів вербально-комунікативних дій.

Як видається з наведеного переліку формування змісту показань, які міститимуть ознаки негативних обставин - дисимуляцій у вигляді протиріч, прогалин, недоречностей у цих показаннях може відбуватись на різних стадіях, а їх безпосередній прояв - тільки на останній. Разом з тим, не виключається можливість утворення таких і, безпосередньо, під час відтворення неправдивих показань на допиті чи інших слідчих дій, що може обумовлюватись особливостями характеру допитуваної особи, змістом перебігу слідчої дії чи предметом допиту (змістом з'ясовуваного питання) [43, с.74].
У слідчій практиці мав місце такий випадок. Завідувач одного з магазинів зник з великою сумою грошей, яку він самостійно здавав в касу. Через п'ять днів “потерпілий” був знайдений в лісі лісниками, які почули його крики. Прибувши в прокуратуру, завмаг заявив, що на нього було вчинено напад. Двоє невідомих відібрали в нього гроші, потім відвезли до лісу, де прив'язали до дерева і залишили. При допиті заявника було встановлено ряд істотних протиріч. По-перше в роті “потерпілого”, з його ж слів, була палиця, а обличчя обв'язане шматком тканини. Отже, голосно кричати він не міг. Лісники ж почули його крик на відстані близько двох кілометрів. По-друге, температура повітря в той період була -3 - -9 С, тому завмаг, пробувши у лісі без взуття і теплого одягу близько п'яти діб, повинен був загинути від переохолодження. По-третє, після того як його розв'язали, він без сторонньої допомоги дійшов до найближчого населеного пункту, розташованого на відстані семи кілометрів від місця події, що зробити неможливо за таких обставин (згодом судово-медичний експерт підтвердив неможливість такої активності “потерпілого”). Слід зауважити, що після, немовби, п'ятидобового голодування завмаг безболісно з'їв 700 г чорного хліба і випив 1л молока. Насправді ж вживання такої кількості їжі повинно було б викликати тяжкі наслідки. За висновком судмедексперта, у “потерпілого” повинно було відбутись рефлекторне скорочення ротового м'язу, що привело б до стиснення щелеп, і палиця, яка знаходилась у його роті, зламалася або пошкодила зуби. Насправді цього не відбулося. Після перебування протягом п'яти діб з відкритим ротом у “потерпілого” неминуче повинно було відбутись різке пересихання дихальних шляхів. Але цих ознак медичним освідуванням не виявлено. Зрештою, цілих п'ять діб завмаг не міг справляти природні потреби, тим більше, що, з його слів, він знаходився без свідомості, під час якої, як правило, настає мимовільне сечовипускання і дефекація. Цього ж не було. Аналіз всіх цих різних за характером негативних обставин дозволив встановити дійсну картину події, а саме її навмисне інсценування з метою приховування розтрати [40, с.87].
З наведеного прикладу, окрім іншого, стає зрозумілим, що, намагаючись в показаннях відтворити якомога точніше обстановку, особа, яка інсценувала подію, звертає увагу, головним чином на її зовнішній бік, випускаючи з поля зору незначні, на її погляд, обставини. Аналізуючи останні, вони виступають як негативні, оскільки суперечать і не узгоджуються з розслідуваною (в даному випадку інсценованою) подією. З цього приводу Т.В.Церетелі зробила висновок: “… об'єм результатів діянь людини набагато ширший за результат, який міститься в меті, яку перед собою ставить особа. Остання, вчиняючи цілеспрямований поступок, намагається змінити об'єкт зовнішнього світу. Ця зміна в об'єкті й виступає метою його вольової діяльності. Однак така діяльність може викликати ряд таких побічних наслідків, які не мають прямого відношення до поставленої мети, або ж навіть є небажаними для цієї особи. Зрештою. Поступок людини може призвести і до таких побічних наслідків, які взагалі не передбачались суб'єктом.”[60, с.89].
Негативні обставини - дисимуляції, у вигляді протиріч, прогалин і недоречностей в показаннях допитуваних осіб можуть реалізуватись у формі завідомо неправдивих показаннях, а також у формі самообмови, а також неправдивого алібі
Інші види негативних обставин особистісного характеру, наприклад, немотивовані поступки, різні прояви некерованих реакцій організму, що відображають емоційну напругу, розгубленість та інші некеровані волею внутрішні стани, обумовлюються психологічними процесами як супутніми реакціями особи на конкретну ситуацію, за якої відбуваються певні дії, та сприймаються або відтворюються обставини злочинної події з приховування слідів злочину чи інших формах протидії розслідуванню: при дачі показань на допиті і т.п [11, с.76]. Поведінка - це соціально-значуща система дій людини. Передумовою поведінки людини, джерелом її діяльності є потреба. Остання, з нейрофізіологічної точки зору, являє собою утворення домінанти (стійкого збудження певних механізмів головного мозку), які пов'язані з регулюванням актів поведінки. Аналізована потреба викликає певний стан - мотивацію. Мотив - це довід на користь вибраної, усвідомленої події. Слово “мотив” в перекладі з латинської мови означає “спонукання“. Однак не всяке спонукання є мотивом. Мотив - усвідомлене спонукання на досягнення конкретної мети, це необхідний елемент свідомої, вольової та навмисної дії. Багато актів поведінки є імпульсивними (імпульсивний - поривчастий, той, що діє під впливом першої спонуки) реакціями непов'язаними з усвідомленням мети, вони однозначно обумовлені у конкретного індивіда зовнішнім ситуаційним впливом. Вони не опосередковані передбаченням своїх наслідків і не мають усвідомлених мотивів [31, с.76].
Наведемо приклад. Під час проведення додаткового огляду місця згвалтування (подія мала місце в травматологічному відділенні 1120 ОГВ м.Львова: військовослужбовець Власов, знаходячись на лікуванні в госпіталі, за словами чергової медсестри, вночі зґвалтував її ), черговий лікар-травматолог, який здійснював ранковий огляд хворих, повідомив слідчому, що хворий Баб'як, якому робили операцію на руці, підозріло поводиться: збентежений, на обличчі з'явились почервоніння шкіри, піт на чолі, розгубленість і т.і. закінчивши огляд місця події, слідчий допитав Баб'яка як свідка. Зовнішній вигляд та поведінка допитаного була така, як це описав лікар. Чим така ситуація могла бути обумовлена, було загадкою. Стосовно згвалтування свідок нічого пояснити не міг і ніяких доказів його причетності до цієї події у слідчого не було і не могло бути, оскільки ні Власов, ні потерпіла жодних стосунків з ним не мали. Тим не менше, така немотивована поведінка Баб'яка змусила слідчого зібрати і вивчити характеризуючи його особу дані. Виявилось, що Баб'як - військовослужбовець, будівельник, до призову в армію вчинив замах на згвалтування. За підставами, передбаченими ч.1 ст.50 КК України, він був звільнений від кримінальної відповідальності, а справу було закрито [45, ст.67].
Ситуаційні причини: вчинено злочин, проводять слідчі дії - обумовили появу у свідка, в минулому підозрюваного у злочині, некерованих реакцій організму - негативних обставин.
Можливості виявлення та особливості використання негативних обставин при розслідування конкретних злочинів завжди залежать від їх виду і джерела, а також від характеру зв'язку цього джерела з механізмом злочину і супутнім ситуаційним чи побічним процесом відображення, в результаті якого вони виникли. На відміну від джерел доказів, які безпосередньо встановлюють конкретні обставини злочинної події або вину в ній певної особи, як свідчать наведені приклади, безпосередньо не пов'язані з механізмом вчинення злочину. Тому, як прямі джерела доказів в процесі доказування не можуть використовуватись. За своєю природою негативні обставини є джерелами прямих доказів лише для певного побічно-ситуаційного процесу супутнього вчиненню злочину, викликаного окремими актами поведінки його учасників при підготовці злочину, під час його вчинення, а також після нього, наприклад, здебільшого, в результаті інсценування [43, с.87].
Перебуваючи в такому опосередкованому (непрямому) зв'язку з механізмом розвитку злочину, негативні обставини процесі доказування по справі можуть відігравати важливу роль здебільшого як непрямі (побічні) докази. Вивчення походження негативних обставин, встановлення причин, що обумовили їх в даній ситуації, і зв'язків з джерелом відображення, забезпечує під час розслідування перехід від встановлення наявності і характеру супутнього процесу, який викликав негативну обставину, до безпосереднього джерела, а від нього - до того елемента механізму розвитку злочину, який в дійсності був закономірною передумовою виникнення цього відображення [29, с.87].
Під час обшуку на ручці молотка, знайденого в автомашині підозрюваного, виявили волосся, яке, згідно висновку експерта, не належало потерпілій. Зробили припущення, що це волосся могло потрапити на молоток під час вчинення підозрюваним нового, не відомого слідству, злочину. Проаналізувавши зупинені кримінальні справи про нерозкриті вбивства виявили факт зникнення дівчини за обставин, схожих до обставин смерті потерпілої у розслідуваній кримінальній справі. Порівняльне дослідження волосся з ручки молотка з волоссям, яке було з голови ще живої, а згодом зниклої потерпілої, встановило їх однорідність. Ця обставина посприяла викриттю злочинця у вбивстві і цієї дівчини [37, с.79].
Даний приклад зі слідчої практики підтверджує наведене вище теоретичне положення: як негативна обставина, після встановлення механізму її виникнення, допомогла зрозуміти всі елементи механізму злочинної діяльності, супутні процеси якої і були передумовами її виникнення.
Зроблений аналіз походження відображень, які є різновидами негативних обставин, що часто зустрічаються в процесі розслідування злочинів, а також факторів, які впливають на їх виникнення, робить можливим сформулювати наступне криміналістичне поняття: негативні обставини - це реальні явища, що виникають внаслідок відображення певних супутніх злочинним діянням ситуаційних або побічних процесів у вигляді матеріальних утворень (слідів, предметів, змін в обстановці тощо) та кореляційно-пов'язаних з поведінкою учасників злочину дисимуляцій (ознак приховування чогось), які за своїм походженням, наявністю чи відсутністю і іншими ознаками в обстановці місця події та поведінці конкретних осіб не узгоджуються з законо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.