Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Работа № 97337


Наименование:


Диплом проведено теоретичне дослдження сутност та змсту антикризового управлння пдприємством, систематизаця основних напрямкв антикризового управлння, надано пропозицї з подолання кризи металургйному комбнату ВАТ «Запоржсталь»

Информация:

Тип работы: Диплом. Добавлен: 27.05.2016. Сдан: 2012. Страниц: 221. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП………………………………………………………………………………6 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АТИКРИЗОВОЇ СКЛАДОВОЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ…………………………………………………………….....11
1.1Сутність антикризового управління в сучасних умовах…………………11
1.2 Аналіз наявних методик….………………………………………………..26
1.3 Нормативна та правова реалізація.……………………………………….54
Висновки до 1 розділу……………………………………………………………73
2 АНАЛІЗ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИКРИЗОВИХ СКЛАДОВИХ В УПРАВЛІННІ ВАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ»…….…………………………………76
2.1 Оцінка сучасного стану металургійного сектору України…..……………76
2.2 Зовнішні та внутрішні фактори впливу на діяльність ВАТ «Запоріжсталь»……………………………………………………………………93
2.2.1 Аналіз впливу зовнішніх факторів на діяльність ВАТ «Запоріжсталь» в кризовий період……………………………………………………………………94
2.2.2 Аналіз впливу внутрішніх факторів на діяльність ВАТ «Запоріжсталь» в кризовий період…………………………………………………………………100
2.2.2.1 Аналіз та визначення фінансових показників як фактору внутрішнього впливу на діяльність підприємства……………………………101
2.2.2.2 Застосування методу Дж. Аргенті для характеристики управління ВАТ «Запоріжсталь»…………………………………………………………….129
2.2.2.3 Маркетинг як внутрішня складова впливу на діяльність підприємства………………………………………………………………………135
2.3 Систематизація існуючих проблем діяльності ВАТ «Запоріжсталь»
в період поглиблення кризових процесів……………………………………….143
Висновки до 2 розділу……………………………………………………………..
3 КІЛЬКІСНО-ЯКІСНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО АНТИКРИЗОВИХ СКЛАДОВІХ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ УПРАВЛІНЯ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ………………………………………………………………153
3.1 Роль антикризового управління для попередження загрози банкрутства в умовах сьогодення………………………………………………………………153
3.2 Оптимізація витрат на ВАТ «Запоріжсталь» в умовах кризи…………..167
3.3 Пропозиції щодо удосконалення правового урегулювання антикризового управління підприємствами…………………………………….........................180
3.3.1 Кодекс про неспроможність - майбутній шлях правлозахищеної діяльності сучасного підприємства……………………………………………180
3.3.2 Пропозиції щодо законодавчого урегулювання діяльності великих інтегрованих корпоративних структур…………………………………………187
Висновки до 3 розділу……………………………………………………………190
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….193
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….198
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………206


ВСТУП
Актуальність теми. В умовах нестабільної економіки підприємства повсякденно зустрічаються з кризовими явищами, що відбуваються в їх господарській діяльності та викликані низкою економічних, політичних та соціальних факторів. Сприятливим підґрунтям для виникнення кризових явищ найчастіше стають прорахунки в стратегічних планах і в наборі тактичних заходів, які не повною мірою дозволяють підприємствам знайти успішний вихід з кризових ситуацій. Найбільш істотне значення має подолання кризових станів на підприємствах, які складають первинний ланцюг економіки держави - це підприємства гірничометалургійного комплексу, нафтопереробної та машинобудівної галузі промисловості. Здатність підприємств до подолання кризових станів набуло особливої актуальності сьогодні, в умовах глобальної фінансової кризи, яка опанувала світовою економікою.
Основним засобом виживання підприємства у таких умовах виступає антикризове управління, яке спрямоване на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи - аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками. Велике значення при цьому має використання факторів кризи для наступного розвитку підприємства.
Фахівці часто під антикризовим уп­равлінням розуміють або управління в умовах кризи, або управління, спрямо­ване на вихід підприємства з кризового стану, у якому воно вже знаходиться. Ці напрями найшли відображення у працях вітчизняних і зарубіжних учених: Р. Акоффа, І. Ансоффа, Є.Ф. Брігхема, І.О.Бланка, О.М. Бондар, П. Дойля, Т.С Клебанової, О.В. Мозенкова, В.С. Пономаренко, Л.С. Ситник, О.О. Терещенка, Е.А. Уткіна.
Дослідження показують, що в системі вітчизняного менеджменту недостатньо ефективно використовуються можливості антикризової складової в управлінні підприємствами.
Більшість суб’єктів господарювання звертають увагу на будь-яку проблему в своїй діяльності після або в момент її виникнення, не передбачивши її та не впровадивши жодних заходів для її подолання. За зазначених умов питання розробки системи випереджаючих антикризових заходів фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, яка б забезпечувала фінансово-економічну стабільність підприємств, є актуальним та має важливе практичне значення.
Проблема антикризового управління підприємствами має серйозну наукову основу. Слід зазначити, що інтерес до дослідження цієї наукової проблеми, висвітлено в наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, а саме: Лігоненко Л.О., Пушкаря О.І., Раєвнєвої О.В., Кизима М.О., Короткова Є.М., Кошкіна В.І., Майєра Є., Пономаренка В.С., Саймона Г., Шіма Д., Шредера Г.О. та інших.
Разом з тим багато які проблеми, пов’язані з антикризовим управлінням підприємством, не знайшли належного відображення в літературі і потребують розвитку. Так, відсутні показники, які дозволяють здійснювати диференційований підхід до оцінки рівня кризового стану вітчизняних підприємств з урахуванням їх розмірів, виду діяльності тощо; недостатньо повно вивчені особливості вибору цілі та стратегії підприємства відповідно до рівня його кризового стану; недостатньо досліджені підходи до формування та реалізації послідовності антикризових програм.
Усе це підтверджує актуальність обраної теми кваліфікаційної магістерської роботи, її своєчасність у зв’язку з необхідністю удосконалювання антикризової складової в управлінні промисловими підприємствами України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування, розробка та забезпечення дієвості управління підприємством, яке знаходиться у кризовому стані, з урахуванням його організаційно-правової форми, рівня та причин кризи. А також розробка та надання пропозицій з правового забезпечення антикризового управління промисловими підприємствами України.
Для реалізації мети дослідження були поставлені і вирішені такі завдання:
- проведено теоретичне дослідження сутності та змісту антикризового
управління промисловим підприємством, дослідження існуючих теоретичних підходів до обґрунтування поняття „антикризове управління підприємством”, його цілей та функцій;
- визначено економічну сутність та особливості кризового стану вітчизняних металургійних підприємств;
- здійснено аналіз існуючих методик щодо оцінки фінансового стану підприємства та критеріїв його банкрутства, а також виявлення особливостей та можливостей їх застосування в умовах трансформаційної економіки України;
- проведено обґрунтування інтегрального показника рівня кризового стану металургійних підприємств на основі системи фінансових показників на прикладі металургійного комбінату ВАТ «Запоріжсталь»;
- сформовано методичний підхід щодо встановлення рівня кризового стану підприємства та обрання напрямків здійснення антикризових програм шляхом інтеграції активів промислового підприємства, що перебуває в кризовому стані, в велику вертикально-інтегровану структуру, а також розробки та надання пропозицій з правового забезпечення антикризового управління промисловими підприємствами України;
- визначення рейтингу антикризових програм на основі виявлення пріоритетності основних зовнішніх та внутрішніх факторів, які впливають на рівень кризового стану підприємства.
Об’єктом дослідження є антикризове управління підприємствами, що функціонують в умовах нестабільної економіки.
Предметом дослідження є науково-практичні й методичні підходи до вдосконалення системи антикризового управління підприємствами, розробка та обґрунтування антикризових програм.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених в області антикризового управління підприємством.
В процесі дослідження використані такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення й формування висновків), статистичного, економічного та фінансового аналізу (проведення оцінки ефективності антикризового управління металургійним підприємством), монографічний (обгрунтування антикризової складової в системі управління промисловим підприємством), методи статистичного моделювання та прогнозування (прогнозування сценаріїв розвитку фінансово-еконмічного стану металургійного підприємства у процесі реалізації антикризових програм), графічний метод використано для наочного подання статистичного матеріалу та схематичного зображення ряду теоретичних і практичних положень кваліфікаційної магістерської роботи.
Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативні документи з економічних питань: Закон України № 3659-XIIвід 26.11.1993 «Про Антимонопольний комітет України»; Закон України № 996-XIV від16.07.99. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; Закон України від 30.06.1999 3784-ХIV «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; Закон України від 21 листопада 1995р. № 437/95-ВР «Про промислово-фінансові групи в Україні»; Указ Президента України № 435/96 від 17 червня 1996 року «Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій»; Деякі питання стабілізації роботи підприємств хімічної галузі та гірничо-металургійного комплексу: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 березня 2010 р. № 289; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 року № 947-р «Про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року»; Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства: Наказ Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006; Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації: Наказ Міністерства фінансів України та Фонду державного майна № 49/121 від 26.01.2001; План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99; Методики проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій: Наказ Агентства з питань банкрутства (ДГУ) №81 від 27.06.1997; Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (№ 1-5); дані статистичної звітності підприємств гірничо-металургійного комплексу України за 2007-2009 роки; дані статистичної та фінансової звітності ВАТ «Запоріжсталь» за 2007-2009 роки, а також інформація, що була отримана в ході спеціальних досліджень та розрахунків, проведених безпосередньо автором.
Практичне значення одержаних результатів кваліфікаційної магістерської роботи полягає в тому, що їх використання дозволить своєчасно виявляти рівень кризового стану на підприємстві, визначати його причини, обирати ціль та стратегію підприємства в цих умовах, формувати та реалізовувати систему антикризових програм з урахуванням рівня кризового стану та можливостей підприємства, що у підсумку сприятиме підвищенню ефективності прийнятих управлінських рішень. Результати дослідження можуть бути використані на підприємствах різних форм власності не тільки для виходу з кризового стану, але й для його передбачення.
Застосування обґрунтованих методичних підходів і напрямків удосконалення антикризового управління забезпечує підвищення ефективності функціонування антикризової складової в системі управління металургійним підприємством і дає можливість дати практичні рекомендації щодо доцільності реалізації антикризових програм.


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АТИКРИЗОВОЇ СКЛАДОВОЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ
1.1 Сутність антикризового управління в сучасних умовах

В сучасних умовах функціонування підприємницькі структури повсякденно зустрічаються з кризовими явищами, що відбуваються в їх господарській діяльності та викликані низкою економічних, політичних та соціальних факторів. Ефективна система управління підприємством має забезпечувати його економічну та фінансову стабільність на основі своєчасного використання заходів подолання кризових явищ, що виникають в його діяльності. Більшість суб’єктів господарювання звертають увагу на будь-яку проблему в своїй діяльності після або в момент її виникнення не передбачивши її та не впровадивши жодних заходів до її подолання. За зазначених умов питання розробки системи антикризових заходів фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, яка б забезпечувала фінансово-економічну стабільність підприємств, є актуальним та має важливе практичне значення [36, с.40].
Сприятливим підґрунтям для виникнення кризових явищ найчастіше стають прорахунки в стратегічних планах і в наборі тактичних заходів, які не повною мірою дозволяють підприємствам знайти успішний вихід з кризової ситуації, вони стають фінансово неспроможними.
В умовах нестабільної економіки кількість фінансово неспроможних підприємств неупинно зростає.
Як відзначила Т.В. Лівошко, в економічно розвинених країнах також спостерігається стрімке зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. Досить часто у фінансовій кризі опиняються не лише суб’єкти господарювання, життєвий цикл яких закінчується, а й підприємства, які перебувають у „розквіті сил” і є лідерами у відповідній галузі.
У світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, зумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, переходом на новітні ринкомісткі, високопродуктивні та гнучкі види виробництва [59, с.197]. Зазвичай, в країнах з розвиненою економікою кризу сприймають як цілком нормальне та позитивне явище, яке забезпечує природний відбір у конкурентному середовищі. Характеристика значення та розуміння поняття „криза” завжди викликала значну полеміку серед відомих практиків та науковців. Автор роботи систематизував визначення цього поняття, відзначені різними зарубіжними та вітчизняними науковцями і звів їх до таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Підходи до визначення поняття „криза” вітчизняними та зарубіжними фахівцями
Автори Трактування терміну «криза»
Л.О.Лігоненко [36, с.15-16] 1.Момент різкого загострення та неможливості самостійного подолання суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів підприємства як мікроекономічної системи між собою так із зовнішнім середовищем, яке є загрозою для подальшого нормального функціонування цієї системи; 2.Результат пошкодження внутрішніх механізмів підтримки адаптивності, гнучкості та сталості, які забезпечують підтримку рівноважного стану підприємства.
Л.Грінгер Одна із стадій циклу розвитку підприємства, проявом якої є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства, що зумовлює порушення спочатку "показників - індикаторів життєздатності", а потім поступово й "параметрів життєздатності" підприємства як мікроекономічної системи. Це призводить до порушення стану рівно­ваги, яке підприємство вже не в змозі самостійно відновити.
І.В.Кривов’язюк [35, с.20-21] Крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі.
А.В.Череп [44, с.37] Об’єктивний результат неправильної стратегії бізнесу, викликаний внутрішніми суперечностями, коли стратегія розвитку компанії вимагає змін в діяльності, методах і формах роботи.
Ряд науковців досліджують це поняття на макрорівні, інші поєднують його із середовищем, дехто із науковців пов’язує кризу із поняттям „ризик”.
Але більшість дослідників об’єднує ствердження, що далеко не кожна
негативна ситуація в діяльності суб’єктів господарювання стає кризою, що очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне і безтурботне життя [36, с.41].
Характеризуючи кризу розвитку підприємства прийнято вико­ристовувати такі характеристики, як:
- проблематика кризи (природна, суспільна, екологічна, політична, психологічна, економічна (фінансова), організаційна, техно­логічна);
- масштаб кризи (макрокриза, мікрокриза);
- причини кризи (обєктивні та субєктивні, зовнішні та внутрішні, випадкові та закономірні, штучні та природні);
- можливі наслідки кризи (руйнування або оновлення; оздоров­лення або нова криза);
- ступінь керованості (керована, некерована);
- ступінь охоплення кризою (системна, часткова);
- характер перебігу (легка та тяжка; короткочасна та затяжна; локальна та загальна; прихована та очевидна);
- за динамікою розгортання (загострення або послаблення; різке падіння або поступове погіршення);
- стадія (фаза) розгортання кризи.
Процес розгортання кризи складається з декількох етапів (фаз, стадій),
кожен з яких має відповідну сутнісну характеристику, а саме: кризове явище,
локальна криза, системна криза (кризовий стан).
- Кризове явище являє собою стале погіршення окремого кількісного або якісного показника функціонування підприємства, яке справляє локальний та несуттєвий негативний вплив на процеси його життєдіяльності.
- Локальна криза - це сукупність кризових явищ, що мають автономну сферу прояву, виникли в окремій підсистемі підприємства (у межах окремих елементів, функцій, процесів) і справляють суттєвий негативний вплив, але не порушують життєдіяльність підприємства в цілому.
Можливі сегменти прояву локальних криз:
1. Криза збуту - викликана невідповідністю обсягу і структури продукції (товарів, робіт, послуг) обсягу та структурі попиту покупців.
2. Криза діяльності - повязана зі скороченням або захопленням конкурентами стратегічної зони господарювання, тобто з невідпо­відністю між можливостями виробничої системи та їх реалізацією в рамках обраної ніші ринку, асортиментної або регіональної політики.
3. Криза менеджменту - повязана з невідповідністю стилю, форм і засобів керування підприємством його існуючому статусу, страте­гічним цілям господарювання, якості персоналу тощо.
4. Криза організації (або організаційної структури управління), причиною якої є невідповідність організаційно-правової форми господарювання, форми власності, внутрішньої організаційної структури управління обсягам діяльності підприємства та харак­теристикам його ресурсного потенціалу.
5. Криза платоспроможності - визначається як невідповідність між грошовими доходами і видатками підприємства, що призводить до періодичної або постійної неможливості фінансування діяльності і виконання прийнятих зовнішніх зобовязань.
6. Фінансова криза - проявляє себе в розбалансованості фінан­сового механізму підприємства, неможливості одержання необ­хідних фінансових ресурсів. Причиною кризи є невідповідність фінансових характеристик використання капіталу на даному підприємстві (дохідність і ризик інвестування (кредитування) вимогам фінансового ринку та його субєктів.
Системна криза (кризовий стан) - це критична за наслідками сукупність кризових явищ та сфер їх прояву, наявність якої призводить до недотримання параметрів життєздатності (найважливіших характеристик внутрішнього стану підприємства), порушення життєздат­ного стану підприємства та кінцевої його економічної загибелі (примусової чи самостійної ліквідації) [36, c.16-18].
Кризовий стан підприємства - це незапланований, небажа­ний, обмежений за часом процес, який може істотно перешко­дити або навіть унеможливити функціонування підприємства.
З позицій фінансового менеджменту можливе настання банкрутства являє собою кризовий стан підприємства, при яко­му воно не може здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Подолання такого стану вимагає розроб­ки спеціальних методів фінансового управління підприємством.
Типовими наслідком кризи є: втрата клієнтів і покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; зростання собівар­тості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність понаднормових запасів; виникнення внутріш­ньовиробничих конфліктів і збільшення плинності кадрів; зростання тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання ви­ручки від реалізації продукції.
Виділяють такі види криз:
- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потен­
ціал та бракує довгострокових чинників успіху);
- криза прибутковості (перманентні збитки «зїдають» власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу);
- криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між різними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності [77, С.147-148].
Класифі­кацію криз (розроблену Колісником М.А. та доповнену автором роботи пунктирною лінією), що сприяє визначенню системи аналітичних по­казників її діагностики, методичного інструментарію її оцінювання, розробці дійових стратегій антикризового управ­ління, наведено на рисунку 1.1 [34, c.26-27].
Небезпека кризи на підприємстві існує постійно, і тому управління ним завжди має бути певною мірою антикризовим, тобто передбачати небезпеку кризи, аналіз її симптомів, а також заходи щодо послаблення негативних наслідків кризи і використання її чинників для подальшого розвитку підприємства.
Поняття „антикризове управління" слід розглядати як скла­довий елемент системи управління підприємством, що вклю­чає в себе забезпечуючу і функціональну складові (рисунок 1.2). Пер­шу з них складають підсистеми організаційного, методично­го, нормативного і правового забезпечення. Головна мета антикризового управління підприємством полягає у відновлені та забезпеченні його стійкого положення на ринку і стабіль­них результатів діяльності [34, c. 28]. Наведений нижче рисунок 1.2 доповнено автором роботи пунктирною лінією.
Категорія антикризового управління підприємством встановлює понятійне розмежування одного типу управління від іншого. Багатознач­ність економічного, управлінсь­кого розуміння цієї категорії обумовлена двоїстою
природою кризи, що одночасно творить і руйнує, тобто створює переду­мови
для подальшого розвитку і позбавляє від неефективної стратегії бізнесу.
Відповідно до теорії, яка акцентує увагу на руйнівній функції кризи, останню пропонується сприймати як ситуацію, що загрожує існуванню підприємства. Кризова ситуація в такому розумінні вимагає негайного здолання, локалізації наслідків ме­тодами антикризового управління для збереження матеріальної основи продов­ження господарської діяльності при гострому дефіциті оборотних коштів.
З метою своєчасного розпізнання ознак і природи кризи, її локалізації, використання елементів дослідження як міри превентивної санації і


Рисунок 1.1 - Класифікація видів криз у процесах функціонування і розвитку підприємства
відновлення платоспромож­ності, проводиться діагностування фінансово-економічного стану підприємства. Таким чином, антикризове управління можна визначити як систему управ­лінських заходів і рішень з діагностики, попередження, нейтралізації і здолання кризових явищ та їх причин на всіх рівнях економіки. Воно повинно охоплювати всі стадії розвитку кризового процесу, у тому числі і його профілактику (попередження) [29, с.150].
Управління соціально-економічною системою до певної міри повинно бути зав­жди антикризовим.
Антикризове управління - це управління, в якому поставлено певним чином пе­редбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, заходи по зниженню негативних наслідків кризи і використання факторів для подальшого розвитку підприємства. Автор роботи систематизував визначення цього поняття, відзначені різними зарубіжними та вітчизняними науковцями і звів їх до таблиці 1.2.
Можливість антикризового управління визначається, в першу чергу, людським чинником. Усвідомлена діяльність людини дозволяє шукати і знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля на розвязанні найскладніших проблем, використати накопичений, у тому числі тисячоліттями, досвід подолання криз, пристосовуватися до виникаючих ситуацій.
Крім того, можливість антикризового управління визначається і знанням циклічного характеру розвитку соціально-економічних систем. Це дозволяє передбачати кризові ситуації, готуватися до них. Самими найнебезпечнішими є несподівані кризи.
Необхідність антикризового управління визначається цілями розвитку.
Проблематика антикризового управління велика і різноманітна. Всю сукупність проблем можна представити чотирма групами.
Перша група включає проблеми розпізнавання передкризових ситуацій. Від цього залежить запобігання кризи. Але не тільки від цього. Механізми запобігання кризи треба побудувати і запустити в дію. І це теж проблема управління. Але не всім кризам можна запобігти, багато чого з них треба пережити, подо­лати.


Коректування стратегій


Рисунок 1.2 - Структурна схема антикризового управління підприємством
Таблиця 1.2 - Підходи до визначення поняття «антикризове управління» відомими вітчизняними авторами
Автори Трактування поняття «антикризове управління»
Лігоненко Л.О. [36, с.37] Спеціальне, постійно організоване управління, спрямоване на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення його банкрутства і ліквідації.
Гетьман О.О., Шаповал В.М. [29, с.150] Система управ­лінських заходів і рішень з діагностики, попередження, нейтралізації і здолання кризових явищ та їх причин на всіх рівнях економіки, які повинні охоплювати всі стадії розвитку кризового процесу, у тому числі і його профілактику (попередження)
Череп А.В. [44, с.245] Управління, в якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, заходи по зниженню негативних наслідків кризи і використання факторів подальшого розвитку підприємства
Колісник М.К. [34, с.29] Система управління, яка спрямована на вирішення задач інтенсивного розвитку підпри­ємства завдяки мобілізації та інтенсифікації всіх ресурсів у про­тивагу екстенсивному розвитку

І це досягається за допомогою управління. Воно вирішує проблеми життє­діяльності організації в період кризи, сприяє виходу з кризи і ліквідації наслідків.
Друга група проблем антикризового управління повязана з ключовими сфе­рами життєдіяльності організації. Це перш за все методологічні проблеми її жит­тєдіяльності. В процесах їх вирішення формулюються місія і мета управління, визначаються шляхи, засоби і методи управління в умовах кризової ситуації. Ця група включає комплекс проблем фінансово-економічного характеру. На­приклад, в економічному антикризовому управлінні виникає необхідність визна­чення типів диверсифікації виробництва або проведення конверсії. Це вимагає
додаткових ресурсів, пошуку джерел фінансування. Існують також проблеми організа-
цій­ного і правового змісту, безліч соціально-психологічних проблем.
Проблематику антикризового управління можна представити і в диференці­ації технологій управління (третя група проблем). Вона включає в найзагальнішому вигляді проблеми прогнозування криз і варіантів поведінки соціально-економічної системи в кризовому стані, проблеми пошуку необхідної інформації і розробки управлінських рішень.
Проблеми аналізу і оцінки кризових ситуацій також мають велике значення. Тут існує безліч обмежень щодо часу, кваліфікації персоналу, недостатності інформації, тощо. В цій же групі можна розглядати і проблеми розробки інноваційних стратегій, які сприяють виведенню організації з кризи.
Четверта група проблем включає конфліктологію і селекцію персоналу, яка завжди супроводжує кризові ситуації.
Не можна упускати із структури антикризового управління і проблеми інвес­тування антикризових заходів, маркетингу, а також проблеми банкрутства і са­нації підприємств. Антикризове управління складом своїх типових проблем відоб­ражає ту обставину, що воно є особливим типом управління, що має як загальні для управління риси, так і специфічні його характеристики [44, с.245-246].
Процес антикризового управління має передбачати цілеспрямованість, послідовність, своєчасність прийняття рішень та їх адаптованість. У зв’язку з цим виникає необхідність розробки механізму антикризового управління, який передбачатиме визначення послідовності дій, спрямованих на недопущення і виведення підприємства із стану кризи. Найбільш ефективною та обґрунтованою вважаюється модель процесу антикризового управління підприємством, яка була запропонована в роботах таких авторів як Лігоненко Л.О. та Іванюта С.М.
Зміст етапів антикризового механізму полягає у наступному:
1 етап - діагностика кризових явищ і загрози банкрутства підприємства, яка включає в себе комплексний аналіз результатів господарсько-фінансової діяльності та фінансово-майнового становища підприємства; оцінку ритмічності і синхронності грошових потоків, розмірів та періодичності виникнення дефіциту грошових коштів; визначення обсягів, структури і часу погашення зовнішніх фінансових зобовязань; ймовірність і терміни виникнення ситуації банкрутства; оцінку внутрішніх можливостей підприємства щодо локалізації та переборення кризових явищ.
2 етап - визначення мети і завдань антикризового управління.
З етап - визначення субєкта антикризової діяльності. Необхідно визначити субєкт, який бере на себе відповідальність за розробку і реалізацію антикризових процедур, встановити його повноваження стосовно розробки та впровадження антикризової програми.
4 етап - оцінка часових обмежень процесу антикризового управління, які, на думку авторів, визначаються часом, наявним у підприємства до порушення справи про банкрутство і адміністративного обмеження повноважень існуючого керівництва.
5 етап - оцінка ресурсного потенціалу. Оцінюючи ресурсний потенціал підприємства в процесі антикризового управління, необхідно звернути увагу на такі його характеристики, як :
- достатність ресурсів для вирішення поставлених завдань; комплексність ресурсного потенціалу;
- гнучкість і адаптованість ресурсного потенціалу, що визначає спроможність підприємства до інновацій;
- перспективність ресурсного потенціалу.
6 етап - розробка антикризової програми підприємства, яка являє собою детальний план заходів, що мають бути вжиті, послідовність, ресурси і відповідальність за їх виконання.
7 етап - впровадження антикризової програми і контроль за її виконанням. Найважливішою управлінською функцією на етапі безпосереднього проведення запланованих заходів є організація контролю за перебігом виконання розробленої антикризової програми для своєчасного вжиття заходів щодо модернізації або коригування раніше розробленої політики.
8 етап - розробка і реалізація профілактичних заходів щодо запобігання
повторенню кризи [31, с.145-151; 36, с.207-215].
Необхідність розробки антикризового механізму зумовлена тим, що він, крім нейтралізації кризових явищ упереджує їх виникнення та знижує ймовірність виникнення та розвитку кризи в процесі виробничо-господарської діяльності підприємства.
Антикризове управління - це система управління, яка спрямована на вирішення задач інтенсивного розвитку підпри­ємства завдяки мобілізації та інтенсифікації всіх ресурсів у про­тивагу екстенсивному розвитку .
Дослідження причин, що обумовлюють процес антикризового управління, дає можливість класифікувати фактори виникнення кризової ситуації на підприємстві:
1) зовнішні фактори: тип економічної системи; незбалансована кредитна по­літика чи її повна відсутність; структура потреб населення; рівень доходів і заощад­жень населення; величина платоспроможного попиту клієнтів-підприємств; фаза економічного циклу; політико-правова нестабільність і економічна невизначеність державного регулювання; темп і розміри інфляції; науково-технічний і інформацій­ний розвиток виробничого циклу; рівень культури суспільства; міжнародна конку­ренція;
2) внутрішні фактори: помилкова ринкова філософія підприємства; відсут­ність чи неправильні принципи його дії; нераціональне використання ресурсів і ни­зька якість продукції; невисокий рівень менеджменту і маркетингу;
невідповідність рівня управлінської й організаційної культур підприємства його
техніко-технологічній структурі.
Антикризове управління має певні особливості, до основних з яких слід віднести: специфічність мети здійснення, специфічність управлінського інструментарію; ресурсні обмеження; часові обмежен­ня; орієнтація на розвязання проблем, а не тільки їх зовнішніх проявів; орієнтація на мінімізацію втрат усіх його учасників (влас­ників, кредиторів, персоналу, держави); інноваційний характер.
Обєктом антикризового управління є фактори, які спричи­нюють виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, їх усунення й запобігання.
Субєктами антикризового управління підприємством, як управляючої підсистеми є певне коло осіб, що реалізують його завдання.
Антикризове управління підприємством слід відрізняти від антикризового регулювання, яке реалізується на макрорівні як складова політики держави та являє собою сукупність нормативно-правових і організаційно-нормативно-правових заходів впливу дер­жави на діяльність підприємств з метою контролю та захисту від фінансового краху (банкрутства).
Антикризове регулювання має такі складові:
- Державний контроль за процесом створення підприємств та формування їх статутних фондів.
- Державний контроль за функціонуванням підприємств, прове­дення окремих господарських операцій.
- Розробка та затвердження правових основ взаємодії субєктів підприємницької діяльності.
- Державний контроль за функціонуванням фінансово-кредитної сфери та проведенням розрахунків між субєктами господа­рювання.
- Розробка законодавства про банкрутство та санацію неплато­спроможних підприємств [34, с.29, 37-38].
Антикризове управління можна розглядати як одну із спеціальних функцій управління діяльністю підприємства в цілому, повязану з управлінням господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, його фінансовою стійкістю та платоспроможністю. Водночас антикризове управління - це система подолання кризових явищ, яка складається з ряду підсистем, відповідно до функціональних сфер підприємства.
Оцінка ефективності антикризового управління здійснюється за такими
критеріями:
1. Зміна найважливіших показників господарсько-фінансової діяльності та
фінансового стану підприємства за період антикризового управління (порівняно з початком реалізації антикризових процедур).
2. Швидкість позитивних змін на одиницю часу, тобто приріст узагальнюючих показників господарювання, отриманий за один часовий інтервал (тиждень, місяць, квартал).
4. Економічність отримання позитивного ефекту (сукупна оцінка витрат на проведення суто антикризового управління та вартості додатково залучених ресурсів).
5. Достатність змін для відновлення параметрів життєздатності під­приємства, яка оцінюється шляхом порівняння фактично досягнутих показників з еталонними (цільовими) значеннями, за яких забез­печується життєздатний стан підприємства [34, с.40-41].
Розглянута інформація дає підстави для твердження, що для усунення кризових явищ на підприємстві необхідно проводити політику випереджаючого антикризового управлін­ня, яка передбачає:
- здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку;
- ви­значення масштабів кризового стану підприємства;
- дослідження основних чинників, які характеризують кризовий розвиток підприємства;
- формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масш­табам;
- вибір і використання дієвих внутрішніх механізмів фінансової стабілі­зації підприємства, які відповідають масштабам його кризового фінансового стану;
- вибір ефективних форм санації підприємства;
- забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо виведення підприємства з фінансо­вої кризи.
Антикризове управління базується як на загальних закономірностях, притаманних управлінським рішенням, так і на специфічних особливостях, які пов’язані зі здійсненням антикризових процедур. Управління завжди цілеспрямоване. Вибір і формування цілей є вихідним пунктом у будь-якому процесі управління, зокрема, й в антикризовому.
Проведення політики антикризового управління дасть змогу під­приємству швидко реагувати на кризові явища внутрішнього та зовнішнього середовища.
Проте вітчизняні підприємства розглядають механізм антикризового управління переважно з емпіричної точки зору, орієнтуючись переважно на короткострокові практичні завдання йо­го застосування без врахування теоретичних здобутків науки про управління та системного бачення базових теоретичних положень антикризового управління.

1.2 Аналіз наявних методик

Стабільність економіки будь-якої країни неможлива без фінансо­вої стійкості підприємств, саме тому особливу актуальність в сучасних економі­чних умовах України набуває проблема фінансової стійкості. Серйозне порушен­ня останньої може стати причиною банкрутства. Тому дуже важливо вчасно вия­вити параметри кризового розвитку підприємства [44, с.116].
Одним із важливих завдань теорії антикризового фінансового управління
підприємством є розроблення науково обґрунтованих моделей оцінки ймовірності
фінансової неспро­можності та банкрутства підприємства.
Поряд із традиційними методами - прогнозу­вання, страхування, аналіз, факторинг тощо - у про­цесі антикризового управління підприємством слід використовувати комплекс специфічних методів та інструментів: аналіз точки без­збитковості; систему раннього попередження та реагування; ме­тоди реструктуризації активів та пасивів підприємства; санацію балансу; дискримінантний аналіз; вартісний аналіз; портфельний аналіз; бенчмаркінг; АВС-аналіз; аналіз сильних та слабких місць та інше [43, с.40].
Більшість із цих методів є достатньою мірою науково об­ґрунтованими і широко використовуються в практиці антикризо­вого управління підприємством у розвинутих країнах. Проблема полягає в адаптації зазначених методів до вітчизняної практики господарювання, узгодженні з нормативними та зако­нодавчими актами, а також в оволодінні ними субєктами анти­кризового управління.
Сьогодні існує чимало емпіричних та теоретичних напрацювань щодо оцінки ймовірності фінансової кризи (чи банк­рутства) підприємства. Незважаючи на численність підходів до прогнозування банкрутства, що наводяться в науковій літера­турі, нині в Україні немає повною мірою перевіреної на практиці моделі, яка дала б змогу кваліфіковано оцінити перс­пективний фінансовий стан підприємств. Щоб досягти вдосконалення існуючих методологічних підходів, необхідно визначити їх сильні і слабкі сторони та зупинитися на найбільш дискусійних пи­таннях.
Згідно рекомендацій Терещенко О.О. [43, с.88] в таблиці 1.3 відображені типові методики оцінки фінансового стану підприємства, які доповнені автором роботи.
Наказ Агентства з питань банкрутства № 81 від 27.06.1997 «Про затвердження Методики проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій» [24] і враховуючи наказ Міністерства фінансів України № 291 від 19.01.2006 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій» [21], наказ Міністерства економіки України №10 від 17.01.2001 «Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктив­ного банкрутства чи доведення до банкрутства» замінено наказом Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктив­ного банкрутства чи доведення до банкрутства».
У таблицях 1.3, 1.4, 1.5, 1.6, 1.7 (таблиці 1.6, 1.7 - власні розробки автора роботи) наведено огляд найбільш відомих вітчизняних методик та типових груп показників фінансового стану підприємств, розрахунок яких передбачено цими мето­диками.

Таблиця 1.3 - Типові методики оцінки фінансового стану
Назва методики Установа, що видала, рік
1.Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій [24] Агентство з питань банкрутства, 1997 рік
2 . Методичні рекомендації з аналізу фінансо­во-господарського стану підприємств та орга­нізацій[25] Державна податкова адмі­ністрація України, 1998
3. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підляга­ють приватизації[20] Міністерство фінансів Ук­раїни та Фонд державного майна України, 2001
4. Методика оцінки кредитоспроможності по­зичальника Ощадбанк, 2000
5. Методичні рекомендації щодо проведення аналізу фінансового стану підприємства-боржника при отриманні відстрочок (розстро­чок) [26] Державна податкова адмі­ністрація України, 1998
6. Методика оцінки фінансового стану та ви­значення класу позичальника - юридичної особи Промінвестбанк України, 2001
7. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктив­ного банкрутства чи доведення до банкрутства[19] Міністерство економіки України, 2006
8. Методика оцінки кредитоспроможності по­зичальника Укрексімбанк, 1999
9. Положення «Про порядок формування і вико­ристання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [23] НБУ, 2000
У вітчизняній практиці значного поширення набули дві групи методик аналізу фінансового стану, які відображають тради­ційний підхід до оцінки ймовірності загрози фінансової кризи підприємства. Перша група ґрунтується на однофакторному ана­лізі показників фінансової звітності, друга - заснована на баль­ній системі оцінювання з визначенням індексу (класу) ризиковості фінансового стану підприємства. Прикладом методики першої групи можуть бути «Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», затверджені Наказом Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006 [19]. Мета цих методичних рекомендацій - забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак дій, передбачених статтями 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.
До першої групи можна також віднести лист ДПА України № 7141/1020-0017 від 15.06.98 «Про методичні рекомендації щодо проведення аналізу фінансового стану підприємства-боржника при отриманні відстрочок (розстрочок)» [26], а також наказ Міністерства фінансів та Фонду державного майна України № 49/121 від26.01.2001 «Про затвердження Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» [20].
Спільним для методик першої групи є те, що вони передбачають вивчення простих ма­тематичних звязків між окремими позиціями фінансової звітнос­ті з допомогою обчислення певної вибірки показників (коефіціє­нтів) і порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. Висновки щодо якості фінансового стану робляться на підставі простого зіставлення фактичних показників оцінки ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості і стабільності з їх нор­мативними значеннями [64, с. 59].
Автор роботи дійшов висновку, що у фінансовий аналіз проводиться здебільшого з використанням інформації, яка міститься в трьох основних формах звітності: Ба­ланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).
Згідно з П(С)БУ № 1-5 та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996 -XIV від 16.07.99, основними джерелами інформації для проведення поглибленого аналізу є також форми № 4 «Звіт про власний капітал» та форми № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», а також поточна аналітична звітність [6, 27]. Ці нормативні акти враховані лише в наказі Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006 «Про затвердження Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктив­ного банкрутства чи доведення до банкрутства» [19].
Класичними західними методиками, окрім згаданої інформа­ції, в процесі прогнозної оцінки фінансового стану підприємства рекомендується використовувати дані щодо його ринкової варто­сті та вартості його корпоративних прав. Особливіс­тю вітчизняної практики оцінювання є обмежені можливості використання ринкової інформації щодо вартості корпоратив­них прав. Ураховуючи цю обставину, практично всі вітчизняні методики не передбачають використан­ня показника вартості підприємства та його корпоративних прав [43, с. 87].
За традиційного підходу у процесі оцінювання ймовірності банк­рутства підприємства, і відповідно, його кредитоспроможності розраховуються такі основні блоки показників:
- показники прибутковості та самофінансування (таблиця 1.4);
- показники ліквідності та платоспроможності (таблиця 1.5);
- показники оцінки стану основних засобів (таблиця 1.6);
- показники оборотності (ділової активності) (таблиця 1.7).
З таблиці 1.4 випливає, що суттєвим недоліком традиційних віт­чизняних методик є те, що вони не передбачають використання в аналітичних цілях показників, які характеризують фінансову по­тужність підприємства, а саме показники чистого грошового потоку (Cash-flow).

Таблиця 1.4 - Показники рентабельності та прибутковості, передбачені методиками оцінки фінансового стану
Показники Алгоритм розрахунку Методика (див. табл.1.3)
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1.Рентабельність продажу Чистий прибуток від реалізації Чиста виручка х х х х х
2.Рентабельність активів (майна) Чистий прибуток Сума активів (середня) х х х х х х
3. Рентабельність власного капіталу Чистий прибуток Власний капітал х х х
4. Рентабельність основної діяльності Чистий прибуток Собівартість реалізо- ваної продукції х х х
5. Рентабельність продукції Валовий прибуток Собівартість реалізованої Продукції х х х х х
6. Рентабельність сукупного капіталу Чистий прибуток Валюта балансу х
7.Період окупності власного капіталу Середня величина власного капіталу Чистий прибуток х х

Між тим світова практика фінансового аналізу свід­чить про те, що чистий грошовий потік досить часто використо­вується як база для розрахунку цілого ряду показників, у тому числі, показників рентабельності по (Cash-flow).
Аналіз наведеного в таблиці 1.5 переліку показників свідчить про те, що більшість методик передбачає розрахунок двох і біль­ше показників, які фактично
характеризують один параметр фі­нансового стану, до того ж відповідні показники досить тісно ко­релюють між собою.
З економетричного погляду така ситуація є неприпустимою, оскільки це призводить до суттєвого викрив­лення результатів аналізу.
Таблиця 1.5 - Показники ліквідності та платоспроможності, передбачені різними методиками оцінки фінансового стану
Показники Алгоритм розрахунку Методика (див. табл. 1.3 )
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) Поточні активи Поточні зобов’язання Х х х х х х х х
2. Проміжний коефіцієнт покриття (швидкої ліквідності) Монетарні оборотні активи Поточні зобов’язання х Х х х х х х х
3. Коефіцієнт абсолютної (миттєвої) ліквідності Грошові кошти та їх еквіваленти Поточні зобов’язання х Х х х х х х х
4. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами Робочий капітал Оборотні активи х х х х х
5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу Робочий капітал Власний капітал х х х х х
6. Коефіцієнт фінансової стабільності Власний капітал Позиковий капітал х
7. Коефіцієнт заборгованості Позичковий капітал Власний капітал х х х х
8. Коефіцієнт незалежності (автономії) Власний капітал Валюта балансу х Х х х х
9. Показник фінансового лівериджу Власний капітал Валюта балансу - Власний капітал х х
10. Коефіцієнт Бівера Чистий прибуток - Амортизація Позиковий капітал х
11. Коефіцієнт стійкості економічного росту Чистий прибуток - Дивіденди (виплачені) Власний капітал

Аналіз наведеного в таблиці 1.6 переліку показників свідчить про те, що більшістю методик взагалі непередбачений аналіз стану основних засобів. Це не доопрацювання ще раз підтверджує, що антикризове управління в методиках розглядається в основному з позиції аналізу фінансового стану підприємства і не враховує економічної та управлінської кризи. Аналітична цінність показників оборотності, передбачених більшістю методик, зменшується через те, що для них не передбачено критичних чи орієнтовних значень. Тому виникає проблема їх об’єктивної інтерпретації.

Таблиця 1.6 - Показники оцінки стану основн6их засобів, передбачені різними методиками оцінки фінансового стану
Показники Алгоритм розрахунку Методика (див. табл. 1.3 )
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1.Частка основних засобів в активах підприємства Вартість основних засобів Валюта балансу х
2.Коефіцієнт зносу Знос основних засобів Первісна вартість основних засобів х Х х х
3. Коефіцієнт відновлення Первісна вартість основних засобів на початок періоду Первісна вартість основних засобів на кінець періоду х х х х
4. Коефіцієнт вибуття Первісна вартість основних засобів, які вибули протягом періоду Первісна вартість основних засобів на початок періоду х х х х
5. Фондовіддача Виручка від реалізації Середня вартість основних засобів х Х х х х

Серед найсуттєвіших недоліків традиційного аналізу, який домінує сьогодні у вітчизняній практиці, можна виділити такі:
- неврахування галузевих особливостей обєкта аналізу;
- недостатнє теоретичне й емпіричне обґрунтування критич­них точок (чи інтервалів) для окремих фінансових індикаторів;
- субєктивність формування вибірки показників, які підлягають аналізу, та неврахування критерію мультиколінеарності;
- неврахування (або субєктивність урахування) факту різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати ана­лізу;
- ігнорування показників, які розраховуються на базі чистого грошового потоку.
Таблиця 1.7 - Показники оборотності (ділової активності), передбачені різними методиками оцінки фінансового стану
Показники Алгоритм розрахунку Методика (див. табл. 1.3 )
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1.Коефіцієнт оборотності оборотних активів Чиста виручка Середні залишки Оборотних активів Х х х х
2.Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості Чиста виручка Поточні зобов’язання (середньорічні) х х х
3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості Чиста виручка Дебіторська заборгованість (середньрічна) х х
4.Термін обернення (погашення) кредиторської заборгованості Тривалість періоду Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості х х х
5. Термін обернення дебіторської заборгованості Тривалість періоду Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості х х
6. Коефіцієнт оборотності власного капіталу Чиста виручка Власний капітал (середньорічна сума) х х
7. Оборотність запасів Витрати на виробництво Середні залишки запасів Х х
8.Продуктивність праці Виручка від реалізації Середньорічна чисельність працівників х

Що стосується врахування галузевої специфіки, то деякими методиками рекомендується порівняння окремих показників із середньогалузевими значеннями.
Однак, з погляду математичної статистики, середньогалузеве значення показника не може бути критичним чи оптимальним, оскільки показує лише загальну те­нденцію і не враховує різної питомої ваги підприємств, що мають значення вище та нижче від середньогалузевих.
Слабким місцем методик цієї групи є неврахування галузевої специфіки підприємства.
Урахування галу­зевих особливостей, передбачене деякими з них, зводиться до кори­гування сукупної кількості балів на середньогалузевий рівень ризи­ку, який визначається досить субєктивно.
Такий підхід до оцінки допускається при оцінці фінансового стану позичальників, згідно «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого Постановою правління НБУ № 279 від 06.07.2000 [23].
Суттєвим недоліком, який характерний для всіх розглянутих методик, є те, що вони передбачають аналіз показників, розрахованих на основі чистого прибутку, затрат та інших позицій звіт­ності, значення яких досить часто штучно викривляються субєктами господарювання під дією податкового чи інших фак­торів. Отже, порушується критерій обєктивності. Все це дає під­стави стверджувати, що зазначені методики є науково не обґрун­тованими.
Зважаючи на зазначені недоліки, а також на певну похибку, притаманну будь-якій прогнозній оцінці, застосування згаданих методик на практиці своїм наслідком має високий рівень помил­ковості оцінки ймовірності настання фінансової кризи та хибні фінансові рішення. Уникнення недоліків, характерних для традицій­них методик оцінки ймовірності фінансової кризи підприємства, уможливлює застосування сучасних економетричних методів аналізу.
Результати найновіших емпіричних досліджень дають змогу стверджувати, що найефективнішим у цьому плані є мето­дологія дискримінантного аналізу, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та широкому застосуванні елементів економетричного моделювання.
В Україні відсутні теоретико-методологічні напрацювання, присвячені оці­нці кредитоспроможності з використанням дискримінантного аналізу. Разом з тим фінансистам усього світу відомі модель Альтмана (1968, США), сис­теми показників Бівера (1966, США) тощо.
У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покла­дено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за прин­ципом дихотомії.
Найбільш відомою моделлю однофакторного дискримінантного аналізу є система показників Бівера.
Модель Бівера базується на дослідженні трендів показників для діагностування фінансового стану (таблиця 1.8).
Головним суперечливим моментом однофакторного дискри­мінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Така ситуація унеможливлює обєктивне прогнозування банкрутства.
Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу.
Головне завдання багатофакторного дискримінантного аналізу в контексті оцінки фінансового стану підприємств зводиться до побудови оптимальної дискримінантної функції (моделі), завдяки якій можна з достатньо високим рівнем імовірності здійснювати класифкацію підприємств, що аналізуються, за рівнем їх фінансового стану. Багатофакторна дикримінантна функція - це функція, на основі якої обчислюється інтегральний показник фінансового стану підприємства (пояснювана змінна) за допомогою значень багатьох незалежних (пояснюючих) змінних з урахуванням вагомості кожної з них.
Піонером емпіричних досліджень у галузі прогнозування ба­нкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу вважається відомий в наукових колах вчений-економіст Е. Альтман (США).
Для прогнозування вірогідності банкрутства найчастіше використовується модель Альтмана, розроблена вченим в 60-і роки минулого сторіччя.
Ця модель являє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства господарюючого суб’єкта, оснований на комплексному обліку важливіших показників, що діагностують кризове фінансове становище. У основі моделі лежить аналіз фінансового стану 33 збанкрутілих американських фірм, порівняння їх даних з показниками успішних підприємств тих же галузей й аналогічних масштабів.

Таблиця 1.8 - Схема діагностики за Бівером
Показники Розрахунок Значення показників
Для фінансово стійких підпри- ємств За 5 років до банкру- тства За 1 рік до банкрутства
Коефіцієнт Бівера Чистий прибуток + мортизація Довго і короткострокові пасиви 0,4-0,45 0,17 -0,15
Рентабельність активів Чистий прибуток Активи х100% 6-8 4 -22
Фінансовий лівериджу Довгострокові пасиви Власний капітал <37 <50 <80
Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом (Власний капітал -Позаобортні активи) Активи 0,4 <0,3 <0,06
Коефіцієнт покриття Поточні активи Короткострокові активи <3,2 <2 <1

Дослідження дозволили виявить пять чинників, від яких в найбільшій мірі залежить вірогідність банкрутства, й визначити їх вагові коефіцієнти.
Інтегральний показник вірогідності (рівня загрози) банкрутства який ще має назву "Z-рахунок Альтмана", розраховується на підставі балансу господарюючого суб’єкту та звіту про фінансові результати, а також ринкової вартості звичайних й привілейованих акцій. Враховуючі, що рівень розвитку ринку цінних паперів в Україні не дозволяє визначати ринкову вартість акцій, пропонується цей показник замінювати розміром статутного й додаткового капіталу господарюючого суб’єкту, тобто використовувати модель Альтмана, адаптовану до умов перехідної економіки. Z-рахунок Альтмана розраховується таким чином :
Z = 1,2*Х1 + 1,4*Х2 + 3,3*Х3 + 0,6*Х4 + 1,0*Х5 (1.1),
де X1 - відношення оборотних активів (робочого капіталу) до суми всіх
активів господарюючого суб’єкту:
Х2 - відношення резервів нерозподіленого прибутку до суми всіх
активів господарюючого суб’єкту:
Х3 - рівень прибутковості активів (відношення валового прибутку/збутку досуми всіх активів господарюючого суб’єкту):
Х4 - коефіцієнт співвідношення власного й позикового капіталу:
Х5 - оборотність активів в числі зворотів (відношення чистої
виручки від реалізації до суми всіх активів господарюючого суб’єкту).
Вірогідність (рівень загрози) банкрутства господарюючого суб’єкту в моделі Альтмана оцінюється за шкалою, приведеною в таблиці 1.9.

Таблиця 1.9 - Оцінка вірогідності банкрутства за значенням Z-рахунку Альтмана
Значення показника “Z” Ймовірність настання банкрутства
Z =1,80 й менше Надзвичайно висока
1,81< Z <2,70 Висока
2,71< Z < 2,99 Можлива
Z =3,00 й вище Низька

Як показує зарубіжний досвід, за допомогою формули Альтмана можливе прогнозування банкрутства за 1,5-2 роки до прояву його очевидних ознак. Вважається, що по пятифакторній моделі Альтмана спрогнозувати банкрутство на один рік можна з точністю до 90 %, на два роки - до 70 %, на три роки - до 50 %.
Причому ця модель більше підходить для великих підприємств.
Оцінка загрози банкрутства по моделі Альтмана в економічних умовах нашої країни може розглядатися як умовна, попередня, особливо якщо господарюючий суб’єкт не можна віднести до середніх або великих. Дана модель не дозволяє отримувати досить об’єктивний результат. Це повязане з відмінностями в обліку окремих показників, впливом на їх формування ряду зовнішніх чинників (в першу чергу інфляції), невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів й іншими об’єктивними причинами.
Такі особливості визначають необхідність коректування коефіцієнтів вагомості показників, наведених в моделі Альтмана, що в умовах економіки , що розвивається, в даний час навряд чи можливо. Тому для оцінки кризового розвитку господарюючого суб’єкта доцільно використовувати критерії фінансової стійкості, в основу яких покладені не відносні, а абсолютні
показники поточного фінансового стану підприємства.
Українські господарюючі суб’єкти можуть використовувати тест, запропонований Альтманом в 1983 році, для підприємств акції яких не котируються на ринку цінних паперів:
Z 83=0,717*Х1 + 0,847*Х2 + 3,107*Х3 +0,42*Х4 + 0,995*Х5 (1.2),
де К`3 - відношення балансової вартості власного капіталу до позикового капіталу.
Граничне значення Z83 = 1,23: Z знаходиться в інтервалі [від -14 до +22]. Якщо Z >2,90, то можливість настання фінансової кризи низька. Якщо Z в інтервалі [1,23 - 2,90]- точна оцінка неможлива. Точність даного прогнозу платоспроможності на 1 рік - 95 %, на 2 роки - 70 %. Хоча при досить високому відсотку точності даного методу, інтервал , в якому неможливо дати точну оцінку стану підприємства, досить великий, що може бути досить небезпечним для діяльності підприємства [39, с. 27-29].
Відомі й інші подібні критерії. Британські вчені Р. Таффлер та Г. Тішоу запропонували у 1977році чотирьохфакторну прогнозну модель, при розробці якої використали наступний підхід: при використанні комп’ютерної техніки на першій стадії обчислюються 80 збанкрутілих та відносно платоспроможних компаній. Потім, використовуючи статистичний метод, відомий як аналіз багатовимірного дискримінанту, побудували модель платоспроможності, визначаючи приватні співвідношення, які найкращим чином виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових вимірів діяльності корпорацій, таких, як прибутковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик і ліквідність. При об’єднанні цих показників і зведенні їх відповідним чином воєдино, модель платоспроможності надає точну картину фінансового стану підприємства.
Z = 0,53*Х1+0,13* Х2+0,18*Х3+0,16*Х4 (1.3),
де фігурують наступні відношення:
х1 - прибуток до сплати податку / поточні зобов’язання (дохідність);
х2 - поточні активи / загальна сума зобов’язань;
х3 - поточні зобов’язання / загальна сума активів;
х4 - виручка від реалізації / загальна сума активів.
Якщо величина Z рахунку більше 0,3, то у фірми спостерігається стійке фінансове становище і непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж ймовірно.
Для посилення прогнозуючої ролі моделей можна трансформувати Z-коефіцієнт у PAS-коефіцієнт (Perfomans Analysys Score) - коефіцієнт, що дозволяє відстежувати діяльність компанії в часі. Вивчаючи PAS-коефіцієнт як вище, так і нижче критичного рівня, легко визначити моменти занепаду і відродження компанії.
PAS-коефіцієнт - це просто відносний рівень діяльності компанії, виведений на основі її Z-коефіцієнта за певний рік і виражений у відсотках від 1 до 100 .
Наприклад, PAS-коефіцієнт, що дорівнює 50, вказує на те, що діяльність компанії оцінюється задовільно, тоді як PAS-коефіцієнт, що дорівнює 10, свідчить про те, що лише 10% компаній перебувають у гіршому становищі (незадовільна ситуація).
Отже, підрахувавши Z-коефіцієнт для компанії, можна потім трансформувати абсолютну міру фінансового становища в відносну міру фінансової діяльності.
Іншими словами, якщо Z-коефіцієнт може свідчити про те, що компанія перебуває в ризикованому становищі, то PAS-коефіцієнт відображає історичну тенденцію і поточну діяльність на перспективу.
Сильною стороною такого підходу є його здатність поєднувати ключові характеристики звіту про прибутки і збитки і балансу в єдине представницьке співвідношення. Так, компанія, яка отримує великі прибутки, але слабка з точки зору балансу, може бути порівняна з менш прибутковою, баланс якої урівноважений. Таким чином, розрахувавши PAS-коефіцієнт, можна швидко
оцінити фінансовий ризик, пов’язаний з даною компанією, і відповідно варіюва-
ти умови угоди.
По суті, підхід заснований на принципі, що ціле більш цінне, ніж сума його складових. Додатковою особливістю цього підходу є використання рейтингу ризику для подальшого виявлення прихованого ризику. Цей рейтинг статистично визначається тільки, якщо компанія має негативний Z-коефіцієнт, і обчислюється на основі тренду Z-коефіцієнта, величини негативного Z-коефіцієнта і числа років, протягом яких компанія знаходилася в ризикованому фінансовому становищі. Використовуючи п’ятибальну шкалу, в якій 1 вказує на ризик, але незначну ймовірність негайного лиха, а 5 означає абсолютну неможливість збереження колишнього стану, менеджер оперує готовими засобами для оцінки загального балансу ризиків, пов’язаних з кредитами клієнта [42, с.348-357].
Російські економісти спробували застосувати аналогічний підхід до прогнозування банкрутства вітчизняних підприємств. Р.С. Сайфулін та Г.Г. Кадиков розрахували комплексний показник передбачаючий кризу підприємства або метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства:
R = 2 * Кзвз + 0,1 * Кпл + 0,08 * Коа + 0,45 * Км + Крвк (1.4)
де Кзвз - коефіцієнт забезпеченості власними засобами;
Кпл - коефіцієнт поточної ліквідності;
Коа - коефіцієнт оберненості активів;
Км - комерційна маржа (рентабельність реалізації продукції);
Крвк - рентабельність власного капіталу.
За умов повній відповідності фінансових коефіцієнтів мінімальним нормативним рівням рейтингове число буде дорівнювати 1, що відповідає задовільному фінансовому становищу підприємства. У підприємств з рейтинговим числом менше 1, фінансове становище характеризується як незадовільне.
Рейтингова оцінка фінансового стану може бути використана й задля класифікації підприємств за рівнем ризикованості взаємовідносин з ними комерційних банків, інститутів спільного інвестування,ділових партнерів.
Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована своя чотирьохфакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R ), яка має наступний вигляд:
R=8,38*K1+K2+0,054*K3+0,63*K4 (1.5),
де К1 - оборотний капітал/актив;
К2 - чистий прибуток/власний капітал;
К3 - виручка від реалізації/актив;
К4 - чистий прибуток/сукупні витрати.
Вірогідність банкрутства підприємства відповідно до значення моделі R визначається наступним способом (таблиця 1.10).
Модель R - краще адаптована до умов перехідної економіки, оскільки розраховувалася на підставі даних про показники російських компаній, які збанкрутували. Тим не менш, навіть ця модель не може сприйматися як повноцінний метод передбачення банкрутства у юридичному розумінні цього слова. Єдиним недоліком моделі є те, що в ній не врахована специфіка галузі компанії.
Модель R та інші відомі методи прогнозування банкрутства доцільно використовувати для виявлення негативних тенденцій і кризових явищ, які можуть очікувати підприємство у майбутньому [86].

Таблиця 1.10 - Вірогідність банкрутства підприємства відповідно до значення моделі R
Значення R Вірогідність банкрутства, %
Менше 0 Максимальна (90-100)
0-0,18 Высока (60-80)
0,18-0,32 Середня (35-50)
0,32-0,42 Низька (15-20)
Більше 0,42 Мінімальна (до 10)

Можна також використовувати в якості механізму прогнозування банкрутства ціну підприємства. На прихованій стадії банкрутства починається непомітне, особливо якщо не накладено спеціальний облік, зниження даного показника з причини несприятливих тенденцій як всередині, так і поза підприємством.
Ціна підприємства (V) визначається капіталізацією прибутку за формулою:
V=P/K, (1.6)
де P - очікуваний прибуток до виплати податків, а також відсотків за позиками і дивідендів;
K - середньозважена вартість пасивів (зобо’язань) фірми (середній відсоток, який показує відсотки і дивіденди, які необхідно буде виплачувати відповідно до встановлених на ринку умов за позиковий і акціонерний капітали). Зниження ціни підприємства означає зниження його прибутковості або збільшення середньої вартості зобов’язань (вимоги банків, акціонерів та інших вкладників коштів).
Доцільно розраховувати ціну підприємства на найближчу та довгострокову перспективу. Умови майбутнього падіння ціни підприємства зазвичай формуються в поточний момент і можуть бути певною мірою передбачені (хоча в економіці завжди залишається місце для непрогнозованих стрибків) [42, с.399-400].
Серйозним недоліком фінансових і статистичних методів оцінки ймовірності банкрутства є той факт, що всі вони базуються на звітних бухгалтерських даних підприємства, формах зовнішньої звітності. їх використання, по-перше, може бути ускладнене за часом, бо фінансово нестійкі підприємства прагнуть максимально затримувати публікацію своїх звітів або давати їх у зрізаному вигляді. По-друге, навіть якщо необхідні дані є, вони можуть, бути „творчо обробленими" (перекрученими), аж до їх повної фальсифікації. Необхідне особливе уміння, щоб очистити баланс або оцінити ступінь його коректності. Третя складність використання бухгалтерської звітності полягає в суперечливості висновків. Певні показники можуть свідчити про добробут, інші - про неплатоспроможність.
Альтернативним методом прогнозування банкрутства є суб’єктивний аналіз, що припускає експертну оцінку ризику підприємства на основі розроблених стандартів. Це так званий метод бальної оцінки або метод А-рахунку (показник Аргенті).
Показник Аргенті (А-рахунок) характеризує кризу управління. Згідно з данною методикою, дослідження починається з припущень, що:
Згідно з данною методикою, дослідження починається з припущень, що:
- йде процес, що веде до банкрутства;
- процес цей для свого завершення вимагає декількох років;
- процес може бути розділений на три стадії:
1. Недоліки - компанії, які скочуються до банкрутства, роками демонструють ряд недоліків, очевидних задовго до фактичного банкрутства.
2. Помилки - внаслідок нагромадження цих недоліків компанія може зробити помилку, що веде до банкрутства (компанії, що не мають недоліків, не роблять помилок, що ведуть до банкрутства).
3. Симптоми - допущені компанією помилки починають виявляти всі відомі симптоми, неплатоспроможності, що наближається: погіршення показників (приховане за допомогою «творчих» розрахунків), ознаки нестачі грошей. Ці симптоми проявляються в останні два або три роки процесом, що веде до банкрутства, який часто розтягується на термін від п’яти до десяти років.
При розрахунку А-рахунку конкретної компанії необхідно ставити або кількість балів згідно Аргенті, або 0 - проміжні значення не допускаються. Кожному фактору кожної стадії присвоюють певну кількість балів і розраховують агрегований показник - А-рахунок (таблиця 1.11) [40, с.138-139].
Модель Аргенті враховує не тільки економічні, але й соціальні причини банкрутства. Безсумнівним достоїнством наведеного якісного методу є його системний і комплексний підходи до прогнозування кризових явищ.

Таблиця 1.11 - Характеристика кризи управління згідно А-рахунку Аргенті
Недоліки Бал оцінювача Бал згідно Аргенті
1 2 3
Директор-автократ ? 8
Голова Ради директорів є також директором ? 4
Пасивність ради директорів ? 2
Внутрішні протиріччя в раді директорів (через відмінності в заннях та навичках) ? 2
Слабкий фінансовий директор ? 2
Недолік професійних менеджерів середньої та нижньої ланки (поза ради директорів) ? 1
Недоліки системи обліку: відсутність бюджетного контролю 3
Вітсутність прогнозу грошових потоків ? 3
Вітсутність системи управлінського обліку витрат ? 3
В’яла реакція на зміни (поява нових продуктів, технологій, ринків, методів организації праці і т.і.) ? 15
Продовження таблиці 1.11
1 2 3
Максимально можлива сума балів ? 43
«Прохідний бал» 10
Якщо сума балів більше 10, недоліки в управлінні могуть призвести до серйозних помилок
Помилки
Надто высока доля позикового капіталу ? 15
Недостатність оборотних засобів через надто швидке зростання бізнесу ? 15
Наявність крупного проекту (провал такого проекту наражає підприємство на серйозну небезпеку) ? 15
Максимально можлива сума балів 45
«Проходний бал» 15
Якщо сума балів на цій стадії більше або дорівнює 25, компанія наражається на відповідний ризик
Симптоми
Погіршення фінансових показників ? 4
Використання «творчого бухобліку» ? 4
Нефінансові ознаки неблагополуччя (погіршення якості, падіння «бойового духу» співробітників, зниження долі ринку) ? 4
Кінцеві симптоми кризи (судові позови, скандали, відставки) ? 3
Максимально можлива сума балів 12
Максимально можливий А-рахунок 100
«Проходний бал» 25
Більшість успішних компаній 5-18
Компанії, які зазнають серйозні труднощі 35-70
Якщо сума балів більше 25, компанія може збанкрутувати протягом наступних п’яти років. Чим більше А- рахунок, тим бистріше це може статися.

Модель Аргенті враховує не тільки економічні, але й соціальні причини банкрутства. Безсумнівним достоїнством наведеного якісного методу є його системний і комплексний підходи до прогнозування кризових явищ. Орієнтація на якийсь один критерій, навіть вельми привабливий з позиції теорії, на практиці не завжди виправдана. Тому великі аудиторські фірми та інші компанії, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням і консультуванням, використовують для аналітичних оцінок системи критеріїв.
Недоліки ж полягають в тому, що дана модель надзвичайно складна в пла-ні практики прийняття рішення в умовах багатокритеріальної задачі; також слід зазначити суб’єктивність прийняття прогнозного рішення.
На відміну від наведених вище кількісних підходів до передбачення банкрутства в якості самостійного можна виділити якісний підхід, заснований на вивченні окремих характеристик, притаманних бізнесу, що розвивається у напрямку до банкрутства. Якщо для досліджуваного підприємства характерна наявність таких характеристик, м........

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України.-К: юрид. літ. 2001.- 50 с.
2. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року.
3. Кримінальний Кодекс України від 05 квітня 2001 року.
4. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року.
5. Про Антимонопольний комітет України: Закон України № 3659-XII
від 26.11.1993 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 50, с.472) .
6. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України № 996-XIV від16.07.99.
7. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30.06.1999 3784-ХIV, зі змінами та доповненнями (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999. № 42-43, с.378)
8. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996 № 236/96-ВР (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1996 № 36 ст.164).
9. Про промислово-фінансові групи в Україні: Закон України від 21 листопада 1995 № 437/95-ВР // Відомості Верховної Ради, 1996, № 23, с. 88.
10. Про Концепцію державної промислової політики : Указ Президента України від 12.02.2003 № 102/2003.
11. Про Міністерство економіки України: Указ Президента України №1159/2000, від 23.10.2000 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 586/2003 від 09.07.2003)
12. Про утворення Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій: Указ Президента України № 435/96 від 17 червня 1996 року.
13. Деякі питання стабілізації роботи підприємств хімічної галузі та гірничо-металургійного комплексу: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 березня 2010 № 289.
14. Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 № 781.
15. Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному та хімічному комплексі: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2008 року.
16. Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.2003 № 1174.
17. Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2009 № 925: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 № 1479-р.
18. Про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 року № 947-р.
19. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства: Наказ Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006.
20. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації: Наказ Міністерства фінансів України та Фонду державного майна № 49/121 від 26.01.2001.
21. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99.
22. Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів): Наказ Державної податкової адміністрації України № 80 від 19 лютого 1998 року.
23. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова правління НБУ України № 279 від 06.07.2000.
24. Методики проведення поглибленого аналізу фінансово- господарського стану підприємств та організацій: Наказ Агентства з питань
банкрутства (ДГУ) №81 від 27.06.1997.
25. Методичні рекомендації по аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій: Лист Державної податкової адміністрації України (ДПА) № 759/10/20-2117 від 27.01.1998.
26. Методичні рекомендації щодо проведення аналізу фінансового стану підприємства-боржника при отриманні відстрочок (розстрочок): Лист ДПА України № 7141/1020-0017 від 15.06.98.
27. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (№ 1-5) - К.: Атіка, 2002.- 124с.
28. Антикризове фінансове управління підприємством / С.Я.Салига, Є.І. Лященко, Н.В. Дацій та ін.: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 208с.
29. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економічна діагностика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Київ, Центр навчальної літератури, 2007. - 307с.
30. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посібник. Вид. 2-ге, виправл. і доп. - Київ. Центр навчальної літератури, 2005. - 504с.
31. Іванюта С.М. Антикризове управління: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 288с.
32. Карпунь І.Н. Управління фінансовою санацією підприємства: Навч.посібник- Львів: 2Магнолія 2006», 2007.-418 с.
33. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб.: - Київ: ЦУЛ, 2002.- 496 с.
34. Колісник М.К., Ільчук П.Г., Віблий П.І. Фінансова санація і антикризове управління підприємством: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2007.-272 с.
35. Кривов’язюк І.В. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Кондор,
2008.-366с.
36. Лігоненко Л.О., Тарасюк М.В., Хіленко О.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. -К.: Київ. Нац. торг.-екон. ун-т, 2005. - 377 с.
37. Онисько С.М. Фінансова санація і банкрутство підприємств: 2-ге вид., виправлене і доповнене. - Підручник.-Львів: «Магнолія 2006», 2008. -268с.
38. Савицкая Г.В. Экономический анализ: 10-е изд., испр. - М.: Новое знание, 2004. - 640 с. - (Экономическое образование).
39. Салига С.Я., Нестеренко Н.В., Ляшенко Е.И. Антикризисное финансовое управление хозяйсвующим субъектом. Учебное пособие для студентов ЗГИА специальности 7.050104 и 8.050104 «Финансы» - Запорожье: Из-во ЗГИА, 2003. - 204с.
40. Скоун Т. "Управленческий учет"/Пер. с англ. под редакцией Н.Д. Эриашвили. - Аудит, ЮНИТИ, 1997. - 179 с.
41. Современный экономический словар/ Сост. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА -М, 2006. - 495 с.
42. Теория и практика антикризисного управления: Учебник для вузов/ Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белых и др.; Под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. - 469 с., с. 95-97.
43. Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Монографія. - К.: КНЕУ, 2004.-268 с.
44. Череп А.В. Фінансова санація та банкрутство суб’єктів господарювання: Підручник.-К.: Кондор, 2006. -380 с.
45. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Антикризове управління підприємством: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2004. - 196 с.
46. Щербіна В.С. Господарське право: Підручник.-3-тє вид., перероб. І доп. -К.: Юрінком Інтер, 2006.- 656 с.
47. Экономика предприятия /М.Г.Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко, С.Ф. Покропивный и др./ Под общей редакцией доктора экономических наук, професора, заслуженого работника народного образования Украины С.Ф.Покропивного. - Киев : КНЕУ, 2005.-601 с.
48. Амоша О.,Вишневський В.,Збараська Л.Промислова політика
України: Концептуальні орієнтири на середньострокову перспективу // Економіка України - 2009. - № 11.- С.4-12.
49. Андрієвський І.Д., Матюха В.В., Мовчан М.Т. Сучасний стан металургійного комплексу України // Мінеральні ресурси України - 2007.- № 4.- С.39-42.
Андрущенко І.В. Роль фінансово-промислових груп у національній економіці України // Формування ринкових відносин в Україні - 2009 - №3 (94) - С. 40-44.
50. Білик М.Д., Гетьман В. Стратегічне управління та стратегії підприємства //Формування ринкових відносин в Україні - 2009. - №4 (95) С.140-142.
51. Грек Б. Банкрутство в Україні: Минуле і сьогодення. // Право України. -2004.- № 6 - С. 24-30.
52. Івженко А.С. Основні напрямки удосконалення механізму санації підприємств за сучасних економічних умов //актуальні проблеми економіки - 2008 - № 4(82) - С. 142-147.
53. Карпенко Г.В. Шляхи удосконалення фінансового стану підприємства // Економіка та держава. - 2008. - № 12. - С.61-62.
54. Картохіна Н.В. Діагностика фінансового стану підприємства як основи для прийняття рішень у системі антикризового управління //Формування ринкових відносин в Україні. -2008.-№ 9.- С.10-14.
55. Козлянченко О.М. Інститут банкрутства як складова розвитку ринкової економіки. // Актуальні проблеми економіки. - 2009 - № 2 С. 79 -87
56. Коцеруба Н.В. Особливості антикризового управління фінансово-господарською діяльністю підприємницьких структур //Формування ринкових відносин в Україні. 2009. - № 4(95) - С.40-43.
57. Кузьменко О., Безрутченко С. Аналіз проблем правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства. // Право України - 2009- № 3 - С.109-112.
58. Лагутіна К.В. Корпоративні злиття та поглинання: можливості та
наслідки для України. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009 - № 10(101) - С.119-123.
59. Лівошко Т.В. Антикризове управління підприємством в умовах
нестабільної економіки // Держава та регіони. Серія: - 2007 - № 1 - С.197-199.
60. Мазур В., Скороход О. Конкурентні позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України //Економіка України - 2009. - №3 - С.4-17.
61. Макагон Ю.В., Шпундра М.Г. Криза у світовій економіці: стратегічні пріоритети металургії України // Стратегічні пріоритети.- 2009.- № 1(10).- С.86-95.
62. Мельник К.М. Управління діяльністю підприємства// Формування ринкових відносин в Україні-2009 -№ 4(95) -С.17-20.
63. Осипов В., Єрмакова О. Розвиток українського експорту металопродукції до країн Арабського Союзу чавуну та сталі //Економіка України - 2009. - № 12. - С.62-68.
64. Павловська О.В. Удосконалення методів аналізу фінансового стану підприємств // Фінанси України. - 2001. - № 11. - С. 54-61.
65. Паламарчук Г. Проблеми концентрації виробництва в Україні// Економіка України - 2008 -№ 11 - С.38-46.
66. Подолянець Вікторія Украинские «мишени» //Металл. - 2008.-№7(103) - С.28-31.
67. Полтавець О.І. Вплив внутрішнього та зовнішнього середовища на ефективність виробництва металургійних підприємств // Економіка та держава - 2008.- № 12.- С.47-49
68. Попов М. Кто поможет лидеру отечественной экономики // Металл Бюллетень. Украина.- 2008.- № 10(136).- С.12-21.
69. Савчук С.І. Технологічні зрушення в чорній металургії Росії і України як індикатор рівня конкурентоспроможності підприємств галузі //Актуальні проблеми економіки - 2009. - № 8(98). - С.39 - 51.
70. Салига К.С., Власенко С.А. Методичні підходи діагностування фінансового стану підприємства //Держава і регіони. -2007. - № 3 - С.209-210.
71. Семір’янов Д. Банкрутство як спосіб ліквідації підприємства та приховування доказів протиправних діянь: адміністративно-правовий аспект // Право України - 2008 -№ 2 - С. 57-59.
72. Сінгаєвський І.Л. Вдосконалення регулювання створення та функціонування промислово-фінансових груп в Україні //Формування ринкових відносин в Україні - 2009 - № 12 (103) - С.145-148.
73. Соломянова-Кирильчук К.О. Санаційний потенціал, як ключова категорія кризового менеджменту //Економіка, фінанси, право. - 2008 - № 6 - С.28-31.
74. Тарнавский В. Когда же всё кончится? // Металл Бюллетень. Украина.- 2008.- № 10 (136).- С. 2-5
75. Шаблиста Л. Механізми подолання збитковості підприємств і забезпечення їх фінансової стійкості //економіка України - № 6 -С.53-64.
76. Шапурова О.О. Механізми стабілізації кризи на підприємствах //Інвестиції: практика та досвід. - 2009 - № 4 - С.60-65.
77. Шапурова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства //Актуальні проблеми економіки. - 2008 -№8(86) - С.147-149
78. Шевчук О. Герасименко Л. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві підприємствю // Право України. - 2008 - № 1 - С. 59-61.
79. Череп А.В., Кучеров О.С., Шаповалова В.О. Розвиток промисловості України в умовах економічної кризи//Формування ринкових відносин в Україні -2009- № 4 (95)- С.140-143.
80. >81. >82. >83. < >84. >85. < >86. >87. < >88. >89. >90. www.fundmarket.ua.
91. >92. >93. >94. >



Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы

* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.