На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття правочину та вимоги до його дйсност. Новели посвдчення правочинв. Особливост посвдчення правочинв щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спльнй власност. Основн правила посвдчення правочинв щодо вдчуження нерухомого майна.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 20.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Реферат

Новели посвідчення правочинів за зі змінами в ЗУ «Про нотаріат» 09.01.09 р.
План
1. Поняття правочину та вимоги до його дійсності
2. Новели посвідчення правочинів
3. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності
4. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна
5. Література
Поняття правочину та вимоги до його дійсності
Слід відзначити, що термін «правочин», який вживається в новому ЦК України, введений як суто український термін на заміну раніше вживаному «угода». Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ст. 202 ЦК України).
Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків1. За своєю правовою природою він є юридичним фактом, тобто конкретною обставиною реальної дійсності, з якою норми цивільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має низку ознак, зокрема він являє собою вольовий акт, тобто вольову дію особи, спрямовану на настання певного цивільно-правового результату; є правомірним (породжує ті наслідки, яких прагнуть сторони і які відповідають вимогам законності); має певну мету, заради якої вчиняється, і яка має бути досяжною та законною.
Окремо слід сказати про вимоги, які висуваються до правочину для того, щоб він був визнаний дійсним. Це, зокрема:
законність змісту правочину -- зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
наявність у суб'єкта правочину -- фізичної особи -- необхідного обсягу цивільної дієздатності, а для юридичної особи -- відповідності вчинюваного правочину цілям діяльності, установчим документам або правовому статусу;
3свобода волевиявлення учасника правочину і його від повідність внутрішній волі -- особа має бути вільна від чинників, що впливали б на свободу її волевиявлення (обман, примус);
відповідність форми правочину вимогам закону -- вчинення правочину відповідно в усній, простій письмовій чи в нотаріально посвідчуваній формі, оскільки у певних випадках недодержання форми правочину тягне за собою його недійсність;
відповідна спрямованість правочину -- мета вчинення правочину має відповідати вимогам законності та досяжності;
захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей -- правочини, які вчиняються батьками (уси-новлювачами) таких дітей, не можуть суперечити їхнім інтересам.
Залежно від кількості сторін правочини можуть бути односторонніми, двосторонніми чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є той, для вчинення якого необхідне волевиявлення однієї сторони (наприклад, доручення або заповіт). Для двостороннього правочину характерне зустрічне волевиявлення двох сторін (наприклад, договір купівлі-продажу, міни). У багатосторонніх правочинах є вольові дії трьох або більше сторін (наприклад, установчі договори тощо). Багатосторонні правочини слід відрізняти від тих двосторонніх, в яких одна сторона може бути представлена кількома особами.
Форма укладання правочинів є способом зовнішнього виразу волі особи, що звернулась за його вчиненням. Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі; остання може бути простою та нотаріально посвідченою.
Чинне законодавство передбачає перелік правочинів, які посвідчуються нотаріально. Значення нотаріального посвідчення правочинів полягає в тому, що найбільш важливі для суспільства правочини набувають юридичної вірогідності. Це означає, що посвідчений нотаріусом правочин отримує визнання держави, а отже, і її захист.
Відтак, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання, спадковий договір) нерухомого майна (ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК України);
іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 577 ЦК);
договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132,142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»);
договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України
«Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);
договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);
договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 ЦК);
договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи,, договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст. 799, 828 ЦК);
договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);
договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);
договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК); заповіти (ст.ст. 1247, 1249 ЦК);
довіреності на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК);
інші правочини, для яких чинним законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма.
За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток тощо; це називають добровільним нотаріальним посвідченням. Таке бажання зрозуміле, виходячи з неабияких переваг нотаріально посвідченої форми правочину.
Нотаріально посвідчений правочин має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні перевіряються правоздатність та дієздатність усіх сторін, подані ними документи. Нотаріус дає правову кваліфікацію відносинам, що виникають між сторонами, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, і відповідність дійсного волевиявлення сторін змісту правочину. Це убезпечує осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної ції, від помилок при здійсненні їхньої волі, чітко розмежовує їхні гграва та обов'язки. Крім того, нотаріус попереджає про можливі цравові наслідки правочину; виступає як юридичний радник сторін, щоб їхня необізнаність не зашкодила їм у здійсненні їхніх прав та інтересів. Це в цілому робить взаємовідносини сторін зрозумілими та визначеними.
Переваги нотаріальної форми полягають і в тому, що нотаріус зобов'язаний перевірити законність і достовірність правочину. Особа, яка уклала нотаріально посвідчену угоду, має право вимагати від іншої сторони угоди виконання зобов'язань у безспірно-му порядку.
Нотаріальне посвідчення правочинів має полегшувати доказування в разі виникнення спору, оскільки доводить сам факт вчинення правочину, його зміст тощо. Слід зазначити, що факт вчинення правочину, який вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення, не можна довести жодним іншим способом, окрім нотаріального посвідчення.
Крім того, нотаріальне посвідчення дає змогу в разі втрати договору отримати його дублікат, і втрата оригіналу не зашкодить особі у здійсненні її прав, цим фактом не зможе скористатись недобросовісна сторона.
Новели посвідчення правочинів

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тільки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов'язаний перевірити і питання, що стосуються самого правочину. На думку СЯ. Фурси, до таких питань слід віднести два основні положення: перевірка відповідності угоди вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін. СЯ. Фурса пропонує під умовами відповідності угоди вимогам законності розуміти об'єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами угоди.
Тобто, нотаріус повно і всебічно аналізує правовідносини, до яких належить конкретний правочин, надає їм правову кваліфікацію і відповідно до цього встановлює, чи відповідає зміст правочину цим вимогам.
Зокрема, недійсними за чинним законодавством слід вважати такі правочини:
вчинені з недотриманням вимог дійсності правочину -- якщо його мета суперечить інтересам держави і суспільства, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, погіршенні положення однієї зі сторін, правочини спрямовані на використання власності всупереч закону, одержання громадянами нетрудових доходів або використання майна на шкоду інтересам суспільства, чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених або обмежених в обігу;
односторонні правочини та договори, укладені з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, окрім випадків, прямо передбачених законом (ст. 219, 220 ЦК);
вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без схвалення батьків, усиновлювачів чи опікуна), окрім випадків, передбачених законом (ст. 221 ЦК);
вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без згоди батьків, усиновлювачів або піклувальників), окрім випадків, передбачених законом (ст. 222 ЦК);
вчинені громадянином, обмеженим у цивільній дієздатності, за межами його цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);
вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст. 224 ЦК);
вчинені дієздатним громадянином, не здатним усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 225 ЦК);
вчинені недієздатним громадянином (ст. 226 ЦК);
вчинені юридичною особою, без відповідного дозволу (ст. 227 ЦК);
що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК);
вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, обману, насильства, тяжкої обставини (ст. 229-231, 233 ЦК);
вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);
фіктивний (вчинений без наміру створення обумовлених ним наслідків) і удаваний (вчинений з наміром приховання іншого правочину) правочини (ст. 234, 235 ЦК).
Нотаріуси повинні перевіряти надані особами проекти право-чинів на відповідність їх умов вимогам чинного законодавства. За наявності підстав підозрювати, що особи намагаються укласти незаконну угоду, нотаріус повинен пояснити сторонам вимоги закону, наслідки їх дій. Слід зазначити, що в більшості випадків сторони, що звернулись за посвідченням правочину, просто не усвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності, а не діють зловмисно.
При посвідченні правочинів нотаріуси повинні знати перелік об'єктів, що не можуть бути відчужені фізичними та юридичними особами, і тих, для яких передбачений спеціальний порядок набуття чи відчуження. Так, постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» № 2471-ХП від 17.06.92 р. визначається майно, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також майно, для якого передбачений спеціальний порядок набуття права власності громадянами.
Обмеженими в обігу є такі предмети:
-- вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя -- з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 21-річного віку;
-- вогнепальна мисливська нарізна зброя (мисливські ка
рабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами) -- з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 25-річного віку;
-- газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені ре човинами сльозоточивої та дратівної дії, з дозволу органів внут рішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 18-річного віку;
об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури -- з дозволу спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбуд і Головархів України);
радіоактивні речовини -- з дозволу Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки, у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.
Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає обов'язковій реєстрації (житлові будинки, автотранспортні засоби), посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію.
Угоди щодо майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності.
Наступним кроком є встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину. Тобто нотаріус встановлює, яких саме наслідків бажають досягти сторони при вчиненні правочину, чи не помилилися вони в суті правочину. Для цього нотаріус має детально з'ясувати волю сторін, всі суттєві моменти правочину, роз'яснити сторонам його умови, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з правочину. Отримання роз'яснень нотаріуса та засвідчення цього шляхом проставляння підписів у реєстрі нотаріальних дій унеможливлює в подальшому визнання правочину недійсним внаслідок обману чи помилки.
Крім того, дотримання відповідності правочинів дійсним намірам сторін і вимогам законності пов'язано не тільки з можливістю скасування укладеного правочину, а й з відповідальністю нотаріуса за наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Статтею Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус повинен відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, яка суперечить закону. Недотримання вимог закону є підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
Наступним моментом укладання правочину є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності; перевірка правоздатності юридичних осіб, а також перевірка повноважень представників. З'ясування цих питань відбувається в порядку, передбаченому у Законі України «Про нотаріат». Слід лише відзначити, що правочини за малолітніх та недієздатних осіб укладають їхні батьки (усиновителі) чи опікуни (ст. 67 ЦК), а неповнолітні і обмежено дієздатні особи мають отримати згоду батьків (усиновителів) чи піклувальників. Нотаріус повинен вимагати дозвіл органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника -- давати згоду на вчинення від імені підопічного певних правочинів, зокрема договорів, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації.
Справжність підпису батьків, усиновителів або піклувальників на заяві про їхню згоду на посвідчення угод від імені осіб повинна бути засвідчена нотаріально або підприємством, в якому вони працюють, або іншими юридичними особами (установами, де вони навчаються, ЖЕКом, за місцем їхнього проживання тощо). Батьки, усиновителі або піклувальники можуть особисто подати заяву нотаріусу.
Якщо за посвідченням правочину звертається юридична особа, нотаріус перевіряє її правоздатність шляхом перевірки документів, про які вже йшлось у попередній главі, -- статуту, установчих документів тощо. Якщо правочин вчиняється за участю представника, нотаріус перевіряє його повноваження, які мають бути оформлені дорученнями. Нотаріус знайомиться з оригіналом доручення і робить висновок про обсяг повноважень представника. Для керівника юридичної особи такого доручення не вимагається, ним подається лише документ, що посвідчує його посаду; якщо від імені юридичної особи звертається колегіальний орган -- витребується документ, що підтверджує його повноваження.
Крім того, нотаріус має право витребувати від громадян, підприємств, установ, організацій, а також державних органів документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Це, зокрема, документи на майно, що підлягає реєстрації, акти цивільного стану, згоди, дозволи зацікавлених осіб тощо.
Визначивши справжні наміри сторін, відповідність правочину чинному законодавству, установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевіривши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторонами. Зазначимо, що нотаріус може скласти проект угоди на прохання сторін. Угода укладається не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах нотаріуса.
Важливим питанням при посвідченні правочинів є їх підписання. Всі примірники повинні бути власноручно підписані учасниками угоди перед вчиненням посвідчувального напису. Підпис учасника угоди на примірнику зіставляється з його підписом у паспорті. У випадку, коли нотаріус знає посадових осіб юридичних осіб і має зразки підписів цих осіб, він може не вимагати їх з'явлення кожного разу, якщо зразки підписів одержані при особистому зверненні і їх справжність не викликає сумніву. Якщо учасник угоди не має можливості власноруч підписатись, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин може підписати інший громадянин.
Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя.
Оформлення згоди другого з подружжя провадиться залежно від того, чи з'явився другий з подружжя до нотаріуса для посвідчення угоди. Якщо так, то він подає нотаріусові відповідну заяву про свою згоду на відчуження чи заставу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Засвідчувати справжність підпису чоловіка або дружини відчужувача в такому разі не потрібно. Нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, вказує назву документа, що встановлює особу, номер, дату видачі та назву установи, яка його видала.
В іншому випадку нотаріусу повинна бути подана письмова заява другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна, яка має бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.
Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна є відомості щодо того, на користь кого персонально (ШБ громадянина, назва юридичної особи) він погоджується відчужити спільно набуте майно, чи вказано ціну, строки, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження або заставу зобов'язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві.
Якщо з поданих нотаріусові документів неможливо встановити час і підстави набуття майна, яке відчужується чи заставляється, а чоловік або дружина особи, на ім'я якої це майно зареєстровано, ухиляється від давання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім'я якої майно зареєстроване, може, відповідно до ст. 84 Закону України «Пронотаріат», передати заяву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з'явитися до нотаріуса для визначення частки чоловіка (дружини) в цьому майні. В такому разі, якщо ця особа не з'явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом місяця після одержання заяви не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити правочин від імені особи, на ім'я якої це майно зареєстровано.
Правочин про відчуження чи заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо з правовстанов-люючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю другого з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дарунок або успадковане тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.
Документи, в яких викладено зміст правочинів, що посвідчу -ються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.
Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину. Посвідчувальні написи вчиняються в чітко визначених формах, які викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5. Посвідчувальний напис є підтвердженням нотаріуса посвідчення угоди та містить перелік його дій. Так, найпростіший напис (форма 22) містить дату посвідчення договору, прізвище та ініціали нотаріуса, найменування нотаріальної контори, нотаріального округу, що договір підписано у присутності нотаріуса і що ним установлено особи сторін, їхня дієздатність.
У випадку бажання сторін розірвати нотаріально посвідчену угоду це можливо зробити і в нотаріальному порядку. В такому разі складається окремий документ, що додається до примірника договору, який знаходиться в справах нотаріуса, або робиться напис на самому договорі. Угода також підписується сторонами і засвідчується нотаріусом; на всіх примірниках договору роблять відмітку про розірвання договору із зазначенням реєстраційного номеру і дати посвідчення угоди про його розірвання. Відмітку підписує і скріплює своєю печаткою нотаріус. Крім того, про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.
Якщо договір про відчуження майна був визнаний недійсним у судовому порядку, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в його справах, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору. Правовста-новлюючий документ повертається відчужувачу майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.
Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано.
У разі одержання рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, приєднавши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і за можливості на всіх інших примірниках договору.
Слід відзначити, що статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності -- і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, з моменту державної реєстрації.
Разом з тим право власності на нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації відповідно до закону, виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Кодексу).
Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

Право спільної власності регулюється розділом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.ст. 355-367 ЦК України. П. 51 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначає поняття спільної часткової власності як власності двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Тобто можна зробити висновок, що спільна власність виникає в таких випадках, як спільне придбання майна, приватизація, спадкування майна декількома особами. Характерною ознакою спільної власності є множинність суб'єктів та єдність об'єкта. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок, придбанні у власність на підставі цивільно-правових угод та порядку спадкування земельної ділянки двома чи більше особами за рішенням суду. Саме множинність суб'єктів цих відносин зумовлює особливості правового регулювання розпорядження ними своїм правом для узгодження їхньої поведінки.
Учасники спільної часткової власності мають частку в праві власності на спільне майно, що означає не частку майна в натурі, а арифметично виражену частку у праві на все майно (ідеальна частка). Розмір таких часток визначається з урахуванням багатьох обставин, зокрема вкладу співвласників у це майно, у його придбання, спорудження, виготовлення тощо. Якщо ж співвласники домовились про умови та порядок поділу спільного майна, може бути визначена реальна частка -- частка в натурі, що закріплюється за конкретним власником.
Об'єктами спільної часткової власності можуть бути земельні ділянки, будинки, квартири, дачі, інше нерухоме майно та інші речі, не заборонені законом.
Суб'єктами права спільної часткової власності (співвласниками) можуть бути юридичні та фізичні особи, територіальні громади, а також держава.
Особливістю здійснення права спільної часткової власності є право переважної купівлі -- встановлене законом право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором про спільну часткову власність на земельну ділянку, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, або судовим рішенням у разі недосягнення згоди.
У разі якщо один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка.
Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, згідно із статтею 84 Закону України «Про нотаріат», або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової власності повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.
Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному бланку нотаріальних документів (на бажання зазначеного учасника).
Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається у справах нотаріуса.
При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді вона додається до зазначеного примірника договору.
При посвідченні договорів довічного утримання (догляду), спадкового договору, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно), пожертви, міни частини майна або відчуження частини майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду, а також у разі продажу частини майна з публічних торгів (аукціону), правила цього пункту не застосовуються.
Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права переважної купівлі або не здійснить цього и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.