На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Сутнсть, особливост та завдання державної служби, її структура та принципи. Правовий статус державного службовця та засади юридичної вдповдальност. Обмеження та вимоги, встановлен до держслужбовцв. Право на проведення державного розслдування.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 22.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


37

КУРСОВА РОБОТА

з предмету: "Адміністративне право України"

на тему: "Обов'язки та права державних

службовців"

Студентки ІІ курсу, 4 групи

Науковий керівник:

Київ 2003 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Призначення, сутність та структура державної служби

1.1. Сутність, особливості та завдання державної служби

1.2. Структура державної служби

1.3. Принципи державної служби

Розділ 2. Державний службовець, його правовий статус

2.1. Поняття “державний службовець” - одне з головних понять у системі державної служби

2.2. Правовий статус державного службовця

2.3. Обмеження та вимоги, встановлені до держслужбовців

Розділ 3. Відповідальність державних службовців

3.1. Засади юридичної відповідальності державних службовців

3.2. Право на проведення державного розслідування

Висновок

Список використаної літератури та джерел законодавства

Вступ

Якщо благородні та мудрі управляють нерозумними та низькими, то панує порядок.
Якщо ж нерозумні та низькі управляють благородними та мудрими, то буде безлад.
Дякуючи цьому знаємо, що пошанування мудрості є основою управління країною.
Мо-Цзи. Із глави Пошанування мудрості.
Безперечним фактом є те, що успіх будь-яких державних перетворень насамперед залежить від ефективності діяльності управлінського апарату. На цей феномен звертали увагу ще мислителі стародавнього світу. Зокрема, Демокрит учив, що державні справи є найважливішими, а тому рекомендував допускати до управління лише тих, хто має відповідні знання, якості та знає справу. Сократівський ідеал адміністрування означав правління знаючих, тобто ґрунтувався на принципі компетентності в державному управлінні.
Зазначені підходи не змінилися й сьогодні, адже саме від чиновників, які покликані служити народові, залежить соціально-економічний та культурний розвиток держав, добробут населення. Власне, кожен із нас це відчуває на собі. Класик “раціональної” теорії бюрократії Макс Вебер вважав, що неминучою перспективою всіх демократичних держав є тотальна бюрократизація суспільного та державного життя. На його думку, на зміну капіталізму прийде не соціалізм, а суспільство, гранично бюрократизоване в цілях раціонального управління.
Відповідно проблематика державної служби є сьогодні вкрай актуальною, їй присвячено достатньо літератури, наукових розвідок, вона стала повноправною частиною теорії державного управління, зайняла місце серед навчальних дисциплін із підготовки фахівців у галузі державного управління.
У розвиненому вигляді офіційну професійну державну службу започатковано в Європі та США у середині ХІХ ст., а наприкінці того ж століття в основному склалася концепція державної служби сучасного типу. Основними її рисами вважаються:
1. Існування відокремлених служб і компетенції, суворо визначеної у законах і правилах з метою зручності для прийняття рішень і контролю.
2. Захист статусу і компетенції службовців (гарантоване просування по службі й пенсія для чиновників, система пільг і для державних службовців, незмінність суддів тощо).
3. Чітка ієрархія і виконання розпорядчих і виконавчих функцій.
4. Підбір кадрів на конкурсній основі.
5. Повне відокремлення службової функції від особистих якостей і характеристик, оскільки службовець не може бути власником своєї посади.
Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське співтовариство є неможливими без функціонування якісно нової системи державної служби. У процесі розвитку держави у правовому соціальному напрямку кардинально змінюється призначення державної служби.
У період панування комуністичної ідеології в Україні не існувало навіть інституту державної служби, а чиновники були механічними виконавцями рішень так званої партійної номенклатури - “керівної і спрямовуючої” радянського суспільства. таким чином у державі сформувалась модель, що складалася не з професійних управлінців - виконавців волі народу, а з чиновників - провідників компартійних ідей.
У радянській юридичній літературі поняття державної служби визначалося як “сукупність юридичних норм, що встановлюють правовий стан службовців, умови й порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців”. Тобто державна служба розглядалася у вузькому розумінні - лише як юридичний інститут, який регламентує діяльність службовців. Не існувало окремого закону про державну службу, законодавчому регулюванню відпадали лише правові засади державної служби.
Головною сутнісною парадигмою державної служби на сучасному етапі державотворення стає реалізація законів держави, забезпечення захисту прав та інтересів громадян і накладення на них відповідних обов'язків, а її суспільне призначення полягає в оптимальному здійсненні функцій державного управління.
Що ж до поняття “державний службовець”, то воно вперше зустрічається в Законі “Про державну службу”. Його запровадження за відсутності терміна “службовець” на практиці призвело до розбіжностей у розумінні правового статусу державних службовців. Адже раніше, коли держава проникала в усі сфери суспільного життя, до складу державних службовців входили службовці як органів державної влади, так і сфери матеріального виробництва, інших сфер суспільно корисної діяльності. це було природно, оскільки в умовах тотального контролю над усіма суспільними процесами державні службовці - чи то голова виконкому, чи директор підприємства - були “провідниками” державної політики у відповідній сфері професійної діяльності. у такому розумінні були відсутні відмінності в трудовій діяльності службовців, а, отже, не було необхідності в істотній диференціації їх правового статусу. Як виняток, трудове законодавство не поширювалося не “мілітаризованих” службовців, умови праці яких регламентувалися нормами адміністративного права.
У ході демократичних перетворень в Україні функції держави зазнали істотних змін, результатом чого стало обмеження такої служби рамками органів державної влади. Ознакою поняття “державний службовець” є практичне виконання завдань і функцій держави, одержання заробітної плати за рахунок державних коштів. Державні службовці - це група службовців, яка покликана служити державі, виконуючи відповідні державні функції.
Розділ 1. Призначення, сутність та структура державної служби

Державна служба розглядається як професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Тобто вона органічно пов'язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада - це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов'язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату - державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

1.1 Сутність, особливості та завдання державної служби

Державна служба - це державний правовий і соціальний інститут, який здійснює в рамках своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної влади шляхом професійного виконання службовцями своїх посадових обов'язків і повноважень, що забезпечують взаємодію держави й громадян у реалізації їх інтересів, прав і обов'язків. Державна служба органічно пов'язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В реальній дійсності вона втілюється у виконання певних завдань і функцій держави - законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають основним формам державної діяльності. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада - це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов'язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату - державних службовців.
Головною рисою сучасної державної служби є пріоритет прав та інтересів особи зі зміною співвідношення державного й власного інтересів на користь останнього. Державна служба забезпечує виконання місії сучасної держави - служби суспільству.
Державна служба - це явище, яке можна охарактеризувати, виходячи з різних аспектуальних засад:
Процесуальний аспект:
Здійснення цілей, функцій та законів держави, тобто, це - об'єктивне суспільне явище, яке не можна розглядати лише як діяльність державних службовців і органів управління. При цьому державний апарат виступає як єдине ціле, як інститут громадянського суспільства
Структурний аспект:
система органів держави, кожен із яких відповідно до предмета його компетенції може бути названий службою
Організаційний аспект:
система державних посад, які відрізняються за статусом, повноваженнями, підпорядкованістю, кваліфікаційними вимогами тощо
Інституціональний аспект:
правова, етична нормативна система, що забезпечує реалізацію цілей, функцій, законів держави
Соціальний аспект:
інтегруючий фактор щодо всіх попередніх. Державна служба - це суттєвий чинник консолідації суспільства
Як складне системне явище, державна служба володіє певними цінностями, що пов'язані передусім із культурою управління і можуть змінюватися залежно від часових параметрів та місця її здійснення. Головні цінності такі:
а) нейтральність - власні переконання службовця не повинні мати значення і це дає можливість співпрацювати з будь-яким політиком;
б) чесність і непідкупність - в основу діяльності службовця покладено його служіння суспільству й державі. Він не може представляти приватні інтереси, оскільки це може призвести до корумпованості державного апарату;
в) професійна честь - правила поведінки службовця повинні включати такі моральні якості, як лояльність, безпристрасність, гордість за добре виконану роботу;
г) постійне перебування на посаді - вступ і проходження служби базується на засадах кар'єрної служби.
Стосовно завдань державної служби, то вони зазнають у перехідний період докорінної зміни. Можна визначити такі завдання:
- охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав та свобод людини та громадянина, а також якісне надання населенню різноманітних управлінських послуг;
- досягнення цілісності державного механізму й стійкості засад державного управління. Цього можна досягти чітким дотриманням апаратом управління Конституції, законів та інших нормативно-правових актів;
- забезпечення ефективного функціонування органів державної влади відповідно до їх повноважень і компетенції, що можливо при впровадженні новітніх досягнень науки;
- демократизація діяльності апарату, забезпечення прозорості в його діяльності, подолання бюрократизму, корупції, протекціонізму та інших негативних проявів у державній службі, створення сприятливих соціально-правових, матеріально-фінансових, інформаційних та інших умов, що необхідні для ефективної діяльності державних службовців.
Цілі та завдання, що стоять перед державною службою, обумовлюють її основні функції, які умовно поділяються на два рівні. Реалізуючи свої функції, державна служба виступає своєрідним інститутом реалізації функцій і завдань держави, підтримки життєдіяльності суспільства. Зазначені функції, що відображають роль державної служби в суспільстві, віднесені до функцій першого рівня:
- забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами;
- забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах;
- захист прав і свобод людини і громадянина, реалізація їх інтересів, надання громадянам управлінських послуг на високому рівні;
- створення умов для залучення на державну службу найбільш професійних та відданих справі кадрів - фахівців нової генерації.
Щодо функцій другого рівня, то вони відображають роль держави в системі державного механізму:
- установлення професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців;
- максимально об'єктивний і гласний добір та просування кадрів на основі їх ділових та професійних якостей, заслуг і результатів роботи;
- статистичний облік кадрів державної служби;
- оцінка раціональності та ефективності затрат на апарат;
- формування дійового кадрового резерву;
- відповідне матеріально-технічне та технологічне забезпечення виконання державними службовцями їх функцій;
- організація професійного навчання персоналу державної служби;
- здійснення ефективного управління державною службою;
- розробка форм публічної відповідальності державного апарату.
1.2 Структура державної служби

Державна служба - як будь-який соціально-правовий інститут - має свою структуру, що складається з відповідних видів і рівнів. Вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій. Можна запропонувати таку класифікацію видів державної служби:
а) загально функціональна (адміністративна):
- служба в органах виконавчої влади;
- служба в апараті законодавчого органу;
- служба в Адміністрації Президента України.
б) спеціалізована:
- служба в судових органах та органах юстиції;
- служба в органах прокуратури;
- служба безпеки;
- податкова служба;
- митна служба;
- служба в органах внутрішніх справ;
- дипломатична служба;
- служба в управлінні Збройних Сил та інших військових формувань;
- служба в Національному банку України.
в) цивільна:
- наукова і науково-технічна діяльність;
- освітня діяльність;
- медична діяльність.
Але в теорії адміністративного права та практиці державного управління найпоширенішою є класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових документах - положеннях, статутах, рішеннях і т. под.
За такою класифікацією виділяють:
- допоміжний персонал. Його діяльність пов'язана з виконанням матеріально-технічних дій, які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, бо в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій. Допоміжний персонал - це секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.
- спеціалісти. Це службовці, які мають професійні знання в окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти та ін. Їх посади не пов'язані керівною діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки.
- посадові особи. На них покладено здійснення організаційно-розпорядчих та контрольно-дорадчих функцій. Їх дії завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, які здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.
Представники адміністративної влади. Це службовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпорядковані. Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них - і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.
1.3 Принципи державної служби

Принципи державної служби - це основоположні ідеї, положення, настанови, які віддзеркалюють об'єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації компетенції, функцій та завдань органів державної влади, повноважень та обов'язків державних службовців, які працюють у системі державної служби. Умовно їх можна згрупувати у дві основні групи:
ь Загальні:
- служіння українському народу та Українській державі;
- демократизм, гуманізм і соціальна справедливість;
- закономірність, що забезпечує пріоритет прав та свобод людини і громадянина;
- професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;
- персональна відповідальність за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни;
- політична неупередженість;
- відкритість, гласність та контрольованість.
ь Організаційно-функціональні:
- єдність системи державної служби. Незважаючи на різноманітність посад держслужбовців усі вони діють в межах єдиної, скоординованої з єдиного керівного центру системи - Головного управління державної служби (воно й забезпечує функціональне управління державною службою);
- політична нейтральність державної служби. Держслужбовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов'язків і в поза робочий час;
- рівність доступу до державної служби. Цей принцип міститься в ч.2 ст.38 Конституції України, а також у статті 4 Закону України “Про державну службу”, в якій зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.
- ієрархічність системи держслужби характеризується системою відносин, побудованих на засадах чітко встановленої підлеглості нижчих органів державної влади вищим, нижчих за посадою державних службовців - вищим. Цей принцип є засадним для функціонування системи органів виконавчої влади, саме він забезпечує дотримання єдино встановленої виконавчої дисципліни на всіх рівнях державного апарату.
- уніфікованість державної служби означає, що існує єдиний для всіх держслужбовців порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті, обмеження, пов'язані з її проходженням, єдина система та класифікація посад державних службовців (ст.. 25 та 26 Закону України “Про державну службу”), типові професійно-класифікаційні характеристики, а також загальні стандарти держслужби, загальні права, обов'язки, гарантії, заохочення державних службовців, загальна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців, загальні підстави припинення державної служби тощо.
- стабільність інституту державної служби. Цей принцип означає, що основний склад державних службовців, який складається з адміністративних посад, має професійно здійснювати свої функції незалежно від політичних коливань та змін урядів чи його окремих членів, забезпечуючи таким чином ефективне виконання функцій. Згідно статті 30 Закону “Про державну службу” зміна керівників або складу державних органів може бути підставою для припинення службових обов'язків лише у випадку патронажної служби.
- ефективність держслужби - необхідність функціонування держслужби в режимі досягнення поставлених цілей з мінімально можливими витратами матеріальних і фінансових ресурсів.
- система заслуг означає, що прийняття на державну службу здійснюється не за вказівками, а на підставі ділових і особистих якостей, компетентності та кваліфікації кандидата, результатів іспитів.
Розділ 2. Державний службовець, його правовий статус

Поняття “державний службовець” не має конкретного визначення. Воно введено в життя Законом “Про державну службу”. Зі змісту ст..1 можна зробити висновок, що основною ознакою державних службовців є організація їх роботи на основі професіоналізму. Але відсутність чіткого визначення породжує численні запитання про визнання окремих категорій службовців державними.
Між поняттями “державний службовець” і просто “службовець” є відмінності. Слід пригадати, що різні найменування працівників виникли в результаті суспільного поділу праці. З появою держави управління виокремлюється у самостійну суспільну функцію, яку здійснює певна група людей, для яких управлінська праця стає професією. Саме цей зміст роботи державних службовців не охоплювався терміном “службовець”. Службовець - це просто соціальна група, головним призначенням якої є здійснення на платній основі певних, необхідних для суспільства функцій, шляхом виконання конкретних завдань у відповідних органах, установах і організаціях.
2.1 Поняття “державний службовець” - одне з основних понять у системі державної служби

Щодо поняття “державний службовець”, то Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні - особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органі державної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих на державній власності).
Поняття “державний службовець” розглядають у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку - це індивідуальний суб'єкт права, який здійснює функції державного управління не лише в органах державної влади, а й в інших державних організаціях, установах, підприємствах. У вузькому розумінні державний службовець - це особа, яка займає певну посаду лише в органах державної влади. Для української системи державної служби є другий підхід.
В Україні загальні засади діяльності, а також статус державних службовців (про що мова піде нижче), які працюють у державних органах та їх апараті, в основному, визначені у Законі “Про державну службу”. А от відсутність чіткого нормативного визначення поняття “державний службовець” є розповсюдженим явищем у багатьох країнах навіть із стабільною системою законодавства з державної служби. А тому його зміст розкривається через поняття “державна служба”. Як вже зазначалося в розділі першому, закон визначає державну службу як професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Аналізувати поняття “державний службовець” можна як мінімум у трьох аспектах, з трьох точок зору:
ь державно-правова: державний службовець - це “слуга” держави, наділений нею відповідними повноваженнями. Він репрезентує державу в її багатоманітних взаємозв'язках як усередині, так і зовні.
ь адміністративно-правова: держслужбовець володіє владними, організаційно-розпорядчими повноваженнями. Будучи представником держави, він застосовує юрисдикційні заходи й повноваження, застосовує адміністративно-правові санкції.
ь кримінально-правова: державний службовець - особливий суб'єкт кримінальної та адміністративної відповідальності.
В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин та організації державної служби. Правовий статус державних службовців - це сукупність прав, обов'язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави. Він закріплений в розділі ІІІ Закону України “Про державну службу”.
Правовий статус вищих посадових осіб в Україні регулюється Конституцією України та спеціальними законами. До цієї категорії законодавець відніс Президента України, Голову Верховної Ради та його заступників, голів постійних комітетів Верховної Ради та їх заступників, народних депутатів, Прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, Голову та членів Конституційного Суду, Голови та суддів Верховного Суду, Голову та арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора та його заступників (ст..9 Закону України “Про державну службу”). А регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до вказаного закону, якщо інше не передбачено законами України.
2.2 Правовий статус державного службовця

Отже, як було вказано вище, правовий статус державних службовців - це сукупність прав, обов'язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.
Основними елементами правового статусу державного службовця, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування, виступають права державного службовця. З точки зору державно-управлінської діяльності, найважливішим аспектом є службові права, за допомогою яких здійснюється службова діяльність. Службові права прямо пов'язані з виконанням посадових обов'язків. Інколи права державного службовця реалізуються з метою виконання визначених законодавчими актами посадових обов'язків. Аналізуючи діяльність державного службовця, необхідно розглянути його особисті права - важливу складову системи прав держслужбовця. Саме останні виконують суттєву мотиваційну функцію, стимулюючи його інтерес в отриманні матеріальних та інших винагород, у просуванні по службі, що є запорукою ефективної діяльності держслужбовця. У цілому зміст правового становища державних службовців характеризується загальногромадянськими, загально службовими та особистими правами.
До загальногромадянських прав віднесені такі:
а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України “брати участь в управлінні державними справами” (згідно до ст..38 Конституції). При прийомі на державну службу не допускаються які-небудь обмеження;
б) користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України Конституцією і законами України
Таким чином, Основний Закон значною мірою регулює питання, пов'язані зі встановленням і реалізацією правового статусу державних службовців у плані їх загальногромадянських прав.
Тепер щодо загальнослужбових прав. Це повноваження, якими володіє кожен державний службовець:
а) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
б) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
в) відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємства, установи й організації незалежно від прав власності;
г) на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
д) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових воно важень за посадою службовця;
е) безперешкодно ознайомитися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
ж) вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби в будь-які інстанції.
А до групи особистих прав державного службовця можна віднести такі, що пов'язані з кар'єрою державного службовця, реалізацією його прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги, а також на соціальний захист.
Щодо кар'єри, то тут можна вказати такі права:
а) на участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посад більш високої категорії;
б) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більше високої категорії;
в) перепідготовку і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету.
Підгрупа прав державного службовця на матеріальне забезпечення й відпочинок включає права:
а) на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
б) щорічну оплачувану відпустку терміном не менше тридцяти календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідного стажу державної служби;
в) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
г) медичне обслуговування своє й своєї сім'ї у державних закладах охорони здоров'я;
д) пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу;
е) обов'язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.
Для захисту своїх прав і законних інтересів службовець може використовувати право:
а) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
б) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
в) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органів та у судовому порядку.
Крім того, державні службовці можуть об'єднуватись у професійні спілки для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів. Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять до Європейського Союзу, засвід и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.